Павло Казарін: Кримські татари. Право на особливу думку

Спеціально для Крим.Реалії

Легко бути великим народом з власною державністю.

Коли за плечима столиця, історія, власний колективний міф. І зовсім інше ‒ бути меншиною, яка змушена жити за чужими правилами. Кримські татари знають про це як ніхто.

Їх менше ніж триста тисяч ‒ приблизно один спальний район Києва. Близько 15% від населення півострова. У Криму прорадянська більшість любила розповідати небилиці про кримських татар. Ходили байки про табори підготовки бойовиків у горах. Про схрони зі зброєю. Всі чекали погромів та міжетнічних зіткнень.

Втім, усе це було неправдою. Інакше після анексії півострова ФСБ вже б показала нам і «табори», і «схрони». А довоєнні зіткнення на півострові траплялися не так за національною ознакою (кримські татари проти слов'ян), скільки між корінним народом і владою.

Тим часом передумов для конфліктів було хоч відбавляй. Кримські татари повернулися з депортації наприкінці 80-х ‒ початку 90-х. У той самий момент, коли радянські заощадження знецінилися. Коли держава займалася чим завгодно, але тільки не облаштуванням життя. Реституції не сталося, землю під будівництво виділяли неохоче, роботи було мало. Але умовна рушниця, яка висіла на стіні з 1944 року, в порушення всіх театральних законів так і не вистрілила. Замість цього кримські татари відтворювали самих себе ‒ заново й у нових умовах.

Вони були чітко антирадянськими ‒ на тлі прорадянської кримської більшості. Радянські гасла та прапори викликали у них природне відторгнення. А як ще можна реагувати на прапори режиму, який оббрехав твій народ і заслав у вигнання на п'ятдесят років?

Ця рельєфність виділяла кримських татар з-поміж решти населення півострова. Не випадково корінний народ півострова щоразу підтримував на виборах ті українські політичні сили, які не спекулювали на ностальгії за СРСР.

При цьому вони залишалися річчю в собі. Тому що українець з Криму міг переїхати в Херсон, росіянин ‒ у Краснодарський край, а у кримських татар не було іншої батьківщини поза Кримом. Саме тому після анексії вони опинилися в ситуації, коли неприйняття нової реальності поєднується з неможливістю втекти від неї.

До війни кримським татарам часто дорікали в небажанні інтегруватися у кримський простір. У тому, що вони чіпляються за власну окремішність, у тому, що у них є свій етнічний парламент ‒ курултай, уряд ‒ меджліс. Але, у певному сенсі, все це було закономірним. Тому що окрім ідеологічних відмінностей кримським татарам просто не було куди інтегруватися. Навколо панував олігархічний дарвінізм.

Майдан породив для України шанс на нові правила ‒ але кримські татари не встигли ним скористатися. Російське вторгнення забрало у них революцію, подарувавши натомість контрреволюцію. І тепер вони опинилися у складних умовах.

Для Москви кримські татари стали кісткою в горлі ‒ відразу з двох причин. З одного боку, вони псують міф про тотальну підтримку триколорів у Криму. З іншого ‒ вони порушують російську традицію, коли влада є єдиним суб'єктом в оточенні розрізнених обивателів.

Кримських татар відрізняє те, що у них є досвід виживання в умовах ворожої або байдужої держави. У них є горизонтальна згуртованість і досвід взаємовиручки. І це викликає у російської влади особливе роздратування.

Тому що сучасна Росія ‒ це зразок того, як виглядає етатизм. Влада прагне позбавити суб'єктності будь-які неофіційні центри впливу. Намагається домогтися того, щоб будь-які паростки життя народжувалися лише в державному інкубаторі. Сучасна Росія ‒ це зразок того, як засіб стає метою. Як держава перестає існувати в ім'я власних громадян, а починає жити сама для себе й заради себе. Забороняє будь-який активізм і самостійність.

Кремль сприймає власних громадян лише як гвинтики в системі. Відсутність індивідуальності стає головним критерієм якості. Держава стає надцінністю, а значення особистості визначається її здатністю перебувати на службі у вертикалі.

Росія оголосила поза законом свідків Єгови ‒ за їх відмову служити в армії. Обмежує діяльність публічних лекторіїв та забороняє мітинги. І точно так само вона намагається позбавити суб'єктності кримських татар. Намагається їх роздробити й атомізувати.

Тому що суб'єктність цього народу, так само як і його досвід життя поза державою, служить для вертикалі загрозою. Кремль не вміє ділитися повноваженнями. Він цінує вміння співати хором і радіти за розкладом. Відсутність звички думати вважає гідністю.

Тим, хто готовий присягнути новим прапорам, у Криму демонстративно простягнуть руку й відкриють чиновницькі кабінети. Тим, хто відмовиться ‒ загрожують обшуки та кримінальні справи.

У Москві пам'ятають про те, що кримські татари зуміли пережити Радянський Союз. Той самий, який намагався викреслити корінний народ Криму з історії. І тому російська влада намагається позбавити кримських татар тієї внутрішньогрупової згуртованості, яка свого часу допомогла їм це зробити.

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції