«Вкотре позбавити Батьківщини»: корінні народи Криму «поза законом»

Питання про статус кримських татар як корінного народу виникло одразу ж після їх масового повернення з місць депортації та особливо загострилося на тлі референдуму, проведеного у Криму 20 січня 1991 року, і голосування у Верховній Раді тодішньої УРСР 12 лютого 1991 року за «відновлення» кримської автономії в кордонах України, що жодним чином не враховувало права та інтереси кримських татар. Стенограма засідання 12 лютого засвідчила, що представники націонал-демократичної меншості у Верховній Раді вже тоді вказували на те, що кримські татари – корінний народ Криму, і подібні питання неможливо вирішувати без їхньої участі і до завершення процесу повернення на Батьківщину.

Після серпневого путчу в Москві і голосування за незалежність України 24 серпня 1991 року українська держава практично не звертала уваги на політичні вимоги кримських татар, хоча й намагалася підтримати процес репатріації та облаштування фінансовими й організаційними заходами.

У процесі підготовки нової Конституції, в результаті гарячих дебатів вночі 28 червня 1996 року був досягнутий певний компроміс: у вітчизняній юриспруденції вперше з’явилася така категорія, як «корінні народи». Хоча цей термін фігурував у кількох конституційних статтях, в них не було визначено ні які саме етнічні групи підпадають під цю категорію, ані якими правами вони мають бути наділені. Передбачалося, що ці питання будуть врегульовані окремими законодавчими актами. На превеликий жаль, цього так і не сталося протягом усіх років до 2014, коли кримський півострів був окупований РФ. Лише 20 березня 2014 року депутати проголосувати за Постанову «Про Заяву Верховної Ради України щодо гарантії прав кримськотатарського народу у складі Української Держави». Цією постановою Україна гарантувала захист та реалізацію невід’ємного права на самовизначення кримськотатарського народу в складі суверенної і незалежної Української Держави, і визнала Меджліс і Курултай як вищі (виконавчий і представницький) органи кримськотатарського народу. Оскільки «юридична вага» постанов нижча за повноцінні й деталізовані закони, ВР також доручила Кабінету Міністрів терміново подати проєкти законів України та нормативно-правових актів, які визначають та закріплюють статус кримськотатарського народу як корінного народу України. Крім того, 22 травня 2014 року, у передостанній день 13-го засідання Постійного Форуму корінних народів ООН, українська делегація виступила із заявою – проханням вважати її державою, що офіційно підтримує Декларацію ООН про права корінних народів.

Проте «термінової» розробки законопроєктів щодо корінних народів України так і не відбулося. 11 травня 2017 року в рамках Конституційної комісії була створена Робоча група з 25 осіб, до складу якої увійшли депутати, чиновники з профільних міністерств, представники Меджлісу кримськотатарського народу, досвідчені юристи, науковці та незалежні експерти. У рамках цієї РГ була створена вужча експертна підгрупа, яка підготувала пропозиції щодо змін до Розділу Х чинної Конституції України («Автономна Республіка Крим»). Такі зміни стосувалися і назви, і самої сутності розділу про Автономної Республіки Крим, тобто статусу цього автономного утворення у складі унітарної України. Відповідно, перша стаття Розділу Х була сформульована таким чином: «Кримська автономія в межах Кримського півострова є невіддільною складовою України, що здійснює повноваження в межах, визначених Конституцією України». Джерелом особливого статусу Кримської автономії є право кримськотатарського народу на самовизначення як корінного народу в Україні».

Робота над двома законопроєктами – «рамковим» про корінні народи України та окремим «статусним» – про кримськотатарський народ як корінний народ України, а також стосовно пропозицій щодо змін у Конституції була заверешена ще у 2018 році. Проте ані минула, ані нинішня влада так і не довели ці процеси до логічного завершення, що є неприпустимим нехтуванням і власних політичних рішень, і юридичної необхідності законодавчо закріпити права корінних народів.

9 серпня, в Міжнародний день корінних народів світу, Президент Володимир Зеленський зустрівся з представниками кримськотатарського народу. Зустріч відбулася зі спільної ініціативи сторін і мала на меті поглиблення співпраці Офісу Президента, Представництва глави держави у Криму та Меджлісу кримськотатарського народу, а також координацію зусиль для деокупації півострова та його реінтеграції. У заході взяли участь постійний представник Президента в Автономній Республіці Крим Антон Кориневич, лідер кримськотатарського народу Мустафа Джемілєв, голова Меджлісу Рефат Чубаров і народний депутат, член Меджлісу Рустем Умеров. Учасники обговорили 3 блоки питань: ситуацію в тимчасово окупованому Криму (захист прав людини, зокрема політв’язнів, наполягання на допущенні на півострів міжнародних місій); законодавчі ініціативи – у першу чергу, розгляд пропозиції стосовно змін у Розділі Х Конституції України (Автономна Республіка Крим), а також двох законопроєктів (про статус кримськотатарського народу і про корінні народи України); третій блок стосувався координації та конкретних механізмів взаємодії між Офісом Президента, Меджлісом, профільними міністерствами та відомствами. Було зазначено, що репресії проти кримських татар порушують не тільки їхні індивідуальні права; вони спрямовані на весь корінний народ Криму з метою «вичавити» його з півострова, вчергове позбавити Батьківщини.

Після того заходу знов усе загальмувалося: немає відчутного прогресу у законодавчій сфері, відсутня й постійна, системна співпраця Меджлісу кримськотатарського народу з вищими органами державної влади. Ще гірше – нещодавно стало відомо, що глава Офісу президента Андрій Єрмак поставив лідеру кримських татар, народному депутату від «Європейської Солідарності» Мустафі Джемілєву умову: як тільки він вийде з партії Порошенка – питання кримських татар почнуть вирішуватися швидше. Про це Мустафа аг'а повідомив в ефірі телеканалу AТР. Ганебний вчинок Єрмака викликав хвилю обурення в соціальних мережах і політичних колах. Такий відкритий, неймовірний цинізм з боку впливового представника виконавчої влади шокує і може підірвати віру кримських татар у демократичність української держави й спричинити охолодження їхніх проукраїнських настроїв.(Андрій Єрмак поки публічно не коментував сказане, Крим.Реалії готові надати йому можливість висловити свою позицію, редакція готує письмовий запит до Офісу президента України – КР).

Святині, побут і трагедії: слідами корінних народів Криму (фотогалерея)

Стосовно караїмів, треба зазначити, що вони визнали себе корінним народом у 2003 році на Всенародному з'їзді кримських караїмів. Уявлення про самоідентифікацію було сформульовано наступним чином: «Кримські караїми (караї) – корінний народ Криму, об'єднаний спільністю крові, мови та звичаїв, усвідомлює власну етнічну індивідуальність, кровну спорідненість з іншими тюркськими етносами, самобутність культури та релігійну самостійність, відчуває особливі почуття до Криму як до історичної батьківщини, дружнє ставлення до інших народів і конфесій, поважає їхню самоідентифікацію.»

Караимские Кенасы | Tugra

Але головна проблем полягає в тому, що караїмський етнос поступово зникає, у всьому світі їх налічують близько 2000, із них майже 800 живуть у Криму, 400 – в інших регіонах України; поселення караїмів є також у Тракайському районі Литви. Як зауважив доцент Києво-Могилянської академії Ігор Лосєв, «внаслідок асиміляції зараз вже важко знайти суто караїмські родини і живих носіїв караїмської мови. За останнім всеукраїнським переписом населення в Україні визнали себе караїмами 1196 осіб, з них визнали караїмську мову рідною лише 72 особи, 931 особа – російську, 160 осіб – українську і 23 особи – кримськотатарську».

Важливо зазначити, що після окупації кримського півострова Росією була створена громадська організація «Региональная национально-культурная автономия крымских караимов Республики Крым». Вона провела 20-21 травня 2016 року Національний з’їзд караїмів-тюрків і ухвалила резолюцію, у п. 4 якої сказано про необхідність «признания крымских караимов коренным малочисленным народом Российской Федерации». Таке прохання було підтримано т. зв. «Державним комітетом з міжнаціональних відносин і депортованих громадян РК», який розробив і надіслав урядові РФ проєкт постанови про включення караїмів і кримчаків до Єдиного реєстру корінних нечисленних народів Російської Федерації. Відповіді на ці звернення поки що не було.

Така ситуація створює для України певний «когнітивний дисонанс», оскільки намір законодавчо закріпити за караїмами статус корінного народу в цьому разі вступає у протиріччя з бажанням самого народу набути подібний статус згідно із законодавством РФ – держави-агресора, яка вже 7 років веде з Україною неоголошену гібридну війну. Проте замість «винагороди за лояльність», згідно з повідомленням Кримської правозахисної групи, у грудні 2018 року Караїмська релігійна община була визнана винною в адміністративному правопорушенні й оштрафована через відсутність вивіски на будівлі релігійної організації.

Ще більш трагічною є історія іншої нечисленної автохтонної групи – кримчаків, яких частина етнологів вважає «кримськими євреями». На відміну від караїмів, вони сильно постраждали під час Другої світової війни, коли значна частка кримчаків була знищена німецько-фашистськими окупантами через ототожнювання саме з євреями. Прискорена асиміляція в післявоєнний період призвела до подальшого падіння їхньої чисельності. Згідно з переписом населення України 2001 року, в Криму проживало лише 294 кримчаки; збереження того, що залишилося від їхньої етнокультурної ідентичності є надзвичайно важким завданням. Російська окупаційна владаокупація робить деякі позірні кроки для демонстрації турботи про культурну спадщину кримчаків. Наприклад, у червні 2017 року в етнографічному музеї Сімферополя відбувся показ документального фільму «Крымчаки: история, культура и современность», який був створений за підтримки т. зв. «Держкомнацу» підконтрольного Кремлю.

Крымчаки. Народ на грани исчезновения

Інформація про ситуацію кримських татар (та інших проукраїнськи налаштованих жителів Криму, які зазнають політично вмотивованих переслідувань і репресій) широко доступна завдяки активності потужного громадського руху «Кримська солідарність». А про нечисленні спільноти караїмів і кримчаків відомо дуже мало, тому потрібен постійний моніторинг, що має включати, зокрема, динаміку їхніх відносин з окупаційною владою.

Експерти, члени Меджлісу кримськотатарського народу, низка громадських діячів та українських політиків вважають, що захист прав трьох корінних народів Криму можливий після його деокупації та створення кримськотатарської національної автономії.

Поможет ли крымскотатарская автономия признанию украинского статуса Крыма

При тому слід підкреслити, що в політиці «батога і пряника», яку використовує Росія стосовно кримськотатарського народу, єдине, чого вона не може зробити нізащо – це надати йому статус корінного народу. І справа не тільки у вельми специфічному законодавстві Росії, яке, зокрема, обмежує чисельність «претендентів» на такий статус 50 000 осіб. Політичні амбіції кримських татар, насамперед – реалізація колективного права на самовизначення на своїй історичній території – це та «червона лінія», яку будь-який склад російського уряду ніколи не переступить. Тому якнайшвидше законодавче закріплення такого статусу Україною є потужним стимулом проукраїнських настроїв у кримськотатарському середовищі й сильним інструментом деокупації Криму.

З цього короткого аналізу випливає, що ситуація, потреби, можливості реалізації інтересів і прагнень трьох корінних народів Криму/України дуже відрізняються, тому начебто вже підготовлений законопроєкт про корінні народи навряд чи може визначити їхні спільні, однакові для всіх права й обов’язки. Моя позиція полягає в тому, що найліпшим шляхом розв’язання всього комплексу проблем корінних народів України був би «пакетний» розгляд трьох законопроєктів (включно з «конституційним»), до яких варто додати четвертий – про ратифікацію Конвенції МОП №169 «Про корінні та племінні народи в незалежних країнах». На відміну від юридичного інструменту «м’якого права», яким є Декларація ООН про права корінних народів, ця конвенція – єдиний юридично зобов’язуючий міжнародний документ захисту прав корінних народів. Важливо зазначити, що 15 квітня 2021 року Конвенцію 169 ратифікувала Німеччина, що підкреслює зростання світової уваги до корінних народів; ця тема дедалі більше актуалізується також у зв’язку з екологічними та кліматичним викликами, що постали перед сучасним світом.

Наталя Беліцер, експерт-дослідник Інституту демократії імені Пилипа Орлика

Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають точку зору самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції