Спеціально для Крим.Реалії
На межі XIV і XV століття Феодоро із залежного від Золотої орди адміністративного утворення стало самостійним князівством. Як саме це відбулося – мирно, явочним порядком чи внаслідок збройної боротьби – ми не знаємо. Однак можна спробувати реконструювати ті події, принагідно розібравши питання з правлячою династією князівства.
Із ХІХ століття в літературі було заведено пов'язувати правителів Феодоро з гілкою візантійського роду Гаврасів, особливо сильного на чорноморському узбережжі Малої Азії. На користь цього говорить близькість Криму з Трапезундом, безліч дрібних топонімічних та антропонімічних свідчень на півострові, а також переказ про походження російського роду Головіних від Степана Ховри з Мангупа (1390-ті рр.).
Але з кінця ХХ століття набирає популярності інша версія – більш підкріплена письмовими джерелами – про черкеське (кавказьке у широкому значенні) походження феодоритських князів.
Однак є думка, до якої схиляюся і я, що обидві ці версії не суперечать одна одній. Цілком імовірно, що Великі Комніни, правляча династія Трапезундської імперії, витіснили Гаврасів на околиці своєї держави, зокрема до Криму. У 1240-х рр., коли і Трапезунд, і його кримські володіння стали данниками монголів, на півострові встановилося двовладдя: колишні візантійські міста підпорядковувалися і номінальній метрополії (Трапезунду), і фактичному гегемону (Монголії – Золотий орді). Гавраси брали участь в управлінні південно-західним Кримом під ординським сюзеренітетом.
Родовідний переказ Головіних стверджує, що на початку XIV століття Мангупом керував якийсь князь Василь, дочка якого Анна стала дружиною великого суздальського князя Костянтина. У середині століття там правив ще один Василь (син чи онук попереднього). Наприкінці ж століття князем Феодоро був Стефан, син другого Василя, який і виїхав зі своєю родиною до Москви, де був занесений до дворянських книг як Степан Васильович Ховра.
Але навіть якщо ці імена – пізніша вставка, у наявності князів у кримській Готії на той час сумніватися не доводиться.
Мангуп-Кале, історична фортеця у Криму
Італійський історик грецького походження початку XVI століття Теодор Спандуніс (Спандужино) у своїй книзі «Про походження османських імператорів» тричі згадує готів, причому зазначає, що у них були князі, які користувалися певною зовнішньополітичною самостійністю. Згадка правителя Аффендізі в генуезькому документі 1382 року підтверджує цю версію.
Як мовилося раніше, у 1397-1398 рр. Крим став ареною протистояння старого хана Токтамиша та нового Тимур-Кутлуга, за спиною якого стояв всемогутній беклярібек Ідігей. Пвд час цієї боротьби частково постраждав і Мангуп (найвірогідніше, 1397 року), і, можливо, саме з цим пов'язаний від'їзд останнього князя старої династії з Криму – поразка Токтамиша могла означати небезпеку і для його прихильника (Ховри?).
Після невдалої для Токтамиша битви на Ворсклі 1399 року західні межі Орди були об'єднані під владою Тимур-Кутлуга. Але новий хан не дожив і до кінця року, скоріш за все, будучи отруєний Ідігеєм. А новий хан Шадібек не прагнув поновити контроль над сепаратистськими околицями, серед яких було і Феодоро.
Десь між 1399 та 1402 роком, скориставшись ослабленням центральної влади та втечею старої династії, на Мангупі закріпилися нові господарі. У неділю, 1 квітня 1403 року було освячено певну споруду в центрі міста, найімовірніше – храм. На честь події висічено плиту з датою, і за одним її видом ми розуміємо, наскільки глибокими були переміни.
Краєвид на Мангуп-Кале
По-перше, плита була мармуровою, а не звичайною кам'яною, а по-друге, напис був зроблений рельєфним шрифтом, а не висічений. Матеріал і стиль дуже відрізняються від попередніх плит, зате дуже схожі на наступні. Отже, до 1403 року темні часи залишилися позаду – біля керма стала нова династія, досить сильна і багата, щоб затіяти нове будівництво.
Ця нова династія хоч і була, мабуть, черкеською за походженням, але давно вже стала місцевою, а тому візантинізованою за мовою та вірою. Її родового імені ми не знаємо, а тому вона поки що так і залишається династією «князів Феодоро».
Її перший представник – Олексій І – мабуть, і був ініціатором будівництва 1403 року. Незабаром він набув такої сили, що з ним довелося рахуватися генуезцям. У червні 1411 року Олексій відправив свого представника в Каффу, щоб «покласти край наявним розбіжностям і укласти новий договір про мирне співіснування», а в липні каффінці вже дарували велику суму Олексію. У серпні-вересні сторони ще раз обмінялися послами, але якщо якась угода була укладена, до нас вона не дійшла.
Дев'ять наступних років Каффа та Феодоро прожили у мирі, у вересні 1420 року у Каффі побував феодоритський посол, у січні 1421 року у Феодоро – каффінський. Ймовірно, з нагоди страшного неврожаю, коли населення «їло радше траву, аніж хліб», генуезці просили феодоритів про допомогу.
Каффа (Стара Феодосія), Костянтин Богаєвський
Але минуло дуже мало часу, і вже в жовтні 1422 року Каффа виділяє 16,5 тисяч аспрів для захисту та постачання продовольства до «Чембало та всієї Готії з нагоди війни з господарем Феодоро Олексієм». Генуезці ремонтують зруйновані ще Ногаєм укріплення Лусти (Алушти), а феодорити починають зведення фортеці у поселенні Фуна (якраз навпроти Алушти), а також ще трьох фортифікаційних споруд.
Втім, князь не втрачав надії вирішити справу миром і в листопаді 1422 року надіслав до Каффи листа. Наприкінці березня 1423 року солхатський посередник Бексад виїхав з Каффи на Мангуп. Але домовитися сторонам не вдалося.
Навесні 1423 року генуезці спорядили кілька озброєних кораблів для патрулювання узбережжя, а феодорити, найімовірніше, почали облаштовувати гавань Авліта у місці впадіння річки Чорної у Севастопольську бухту. У жовтні Каффа профінансувала війну ще на 28 тисяч аспрів. Однак це не завадило Олексію тієї ж осені досягти успіху та захопити фортецю Чембало. Найімовірніше, це вдалося зробити завдяки зраді місцевих жителів.
Втім, за короткий час генуезці відбили її назад. Нехай феодорити перемогли кріпосний гарнізон, але були безсилі проти основних сил Каффи. Ймовірно, вже у грудні бойові дії закінчилися, оскільки 1 лютого 1424 року в Генуї вже знали про досягнення перемир'я з Олексієм. Можливо, причиною цього став гіпотетичний землетрус у листопаді чи грудні 1423 року, після якого вести бойові дії стало неможливо.
В інструкції з Генуї від 1 лютого 1424 року Каффі пропонувалося укласти такий договір, який би підписав особисто Олексій І, а крім того, належало уникати давати привід «імператору татар» взяти участь «в обуреннях і війнах» проти генуезців. Але ще до отримання листа з метрополії 26 лютого Каффа відправила посла Симона на Мангуп. Договір до наших днів не дійшов, але наступне десятиліття сусіди прожили в мирі.
Хай там як, 1 березня 1424 року П'єтро Майнеріо, який «у війні проти Олексія з Феодоро вперто захищав і звільняв Чембало» був пожалуваний в Генуї почесною посадою і грошима. Ця подія ознаменувала успішне закінчення війни.
Однак і для феодоритів зіткнення не закінчилося розгромом. Хоча їм не вдалося втримати Чембало, в руках князівства залишилася Авліта, і через цей порт князівство налагодило торгівлю з Трапезундом, Синопом, Молдовою та Венецією. Очевидно, договір розмежовував володіння Феодоро і Каффи, тож генуезці лише зберігали своє, але не отримували нових земель.
БІЛЬШЕ ПО ТЕМІ: Італо-ординські війни початку XIV століття в КримуЦікаво, що всупереч поширеній думці, ледь живій після навали Ідігея 1397 року Херсон у цей час перебуває у сфері впливу Феодоро, а не Каффи. По-перше, генуезьке консульство у місті Gorzovi – це консульство в Гурзуфі, а не Херсоні, хоч цю помилкову думку поділяли сотні вчених від XIX століття. По-друге, венеціанські документи 1399-го та 1402 року дозволяють захід суден до Херсона, а ми знаємо, як неохоче Венеція мала відносини з генуезькими портами. Ну і в третіх, у 1434 році Карло Ломелліно вихвалятиметься перемогами над феодоритами у Каламіти, Чембало і Brozoni, під яким треба розуміти Херсон, тобто трьома пунктами, які на той момент генуезцям не належали (але детально про це поговоримо іншого разу).
А що ще примітніше, каффінці після війни глибоко загрузли в боргах. До 1427 року Каффа жила на кредити Банку св. Георгія, а також підвищувала податки та скорочувала платні. Сам консул Чембало у 1427 році скаржився до Генуї на невиплати з Каффи, а про менших чиновників і говорити не доводиться. Втім, виручені Каффою гроші йшли на ремонт укріплень у Сугдеї до 1426 року і спорудження фактично нової фортеці в Чембало з 1425 року. Примітно, що в інструкції окремо наголошується на необхідності стіни між цитаделлю та міськими кварталами, а також наявності у фортеці неодружених вартових.
А Феодоро, навпаки, опинилося у дуже вигідному становищі. Не цілком зрозуміло, звідки в Олексія взялися потрібні кошти, але вже з 1425 року на Мангупі та інших місцях починається масштабне будівництво, і не лише фортифікаційне, а й палацове.
Але це вже інша історія.
Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії. Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://dfs0qrmo00d6u.cloudfront.net. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії. Рекомендуємо встановити VPN.