(Продовження, попередня частина тут)
Історії Кримського ханства не пощастило двічі: в Російській імперії її писали переважно чорними фарбами, а в Радянському Союзі взагалі спробували забути. Та й жителі сучасної України, ніде правди діти, здебільшого перебувають у полоні російських міфів і помилок щодо кримських татар. Щоб хоч трохи виправити ситуацію, Крим.Реалії підготували цикл публікацій про минуле Кримського ханства та його взаємини з Україною.
Перейдемо від зовнішньої політики до внутрішнього життя Кримського ханства в ту епоху? Які були її головні тенденції, що турбувало та що радувало правителів Криму в другій половині 17 століття? Які внутрішньополітичні процеси розгорталися в Кримській державі та як складалися відносини ханської правлячої династії зі Стамбулом?
Основна тенденція того часу ‒ це, безумовно, посилення та остаточне закріплення османського впливу на Крим. Причини цього, думаю, я вже висвітлив досить докладно: Туреччина вперше в історії стала безпосереднім гравцем на українській арені, їй необхідно було забезпечити собі максимальний контроль над Кримом, щоб Гераї були не просто партнерами, але вірними слугами у відстоюванні османських інтересів.
Декларував, що поверне Польщі Україну, а Криму ‒ Казань, Астрахань і навіть Сибір
Наочним прикладом є заміна Мехмеда IV Герая на Аділя Герая в 1666 році: Мехмед IV Герай, збираючи по всій Європі антимосковську коаліцію, голосно говорив про кримську спадкоємність прав Золотої Орди, він декларував, що поверне Польщі Україну, а Криму ‒ Казань, Астрахань і навіть Сибір (хоча навіть Менглі Герай у 16 столітті не претендував на Сибір, бо це була частина Синьої Орди, а не Золотої). Ця великодержавна риторика, в якій величі османського падишаха просто не залишалося місця, дратувала Стамбул, як і намір хана приєднати до Криму нову васальну державу в особі гетьманської України ‒ тобто самовільно залишити за собою в Гетьманщині такі ж виняткові привілеї та прерогативи, які султан мав у Молдові та Валахії.
Презирливо називали «Чобанами», тобто «пастухами»
У підсумку, гордого й самостійного хана Стамбул замінив людиною, чиї права на кримський престол були вкрай сумнівні: Мехмед IV Герай вирушив у вигнання, а ханом став Аділь Герай ‒ представник бічної, незаконної лінії кримської династії, яку решта членів ханського роду традиційно ігнорували та презирливо називали «Чобанами», тобто «пастухами». Зрозуміло, що така людина цілком і повністю залежала від султана, тому зухвалих великоординських гасел свого попередника більше не озвучувала й обурення з приводу переходу Дорошенка з кримського в турецьке підданство не висловлювала. Незабаром, щоправда, він смертельно посварився з вищою знаттю Криму, в країні почався бунт, і султан відіслав Аділя Герая у відставку.
БІЛЬШЕ ПО ТЕМІ: Кримське ханство. Союз із ХмельницькимПотім османам вдалося знайти більш вдалу кандидатуру, яка влаштовувала практично всіх: Селіма I Герая, який мудро правив країною, заслужив повагу підданих, вірно служив султану, згодом ще тричі, з перервами, займав ханський престол і залишився в історії як один з видатних правителів Криму. Втім, у нього теж були свої суперники ‒ як, наприклад, Мурад Герай, який змінив його в 1678 році.
Мурад Герай, до слова, провів незвичайну реформу: справжню юридичну революцію. Справа в тому, що в Криму здавна застосовувалася подвійна юридична система: провідним компонентом кримського законодавства був загальний мусульманський шаріат, а допоміжним ‒ система традиційних народних звичаїв, які в Криму називалися «адат». Мурад Герай вирізнився серед усіх інших правителів Криму тим, що вирішив кодифікувати ці традиційні звичаї і звести їх у статус єдиного зведення законів країни. Для надання авторитету цьому рішенню було оголошено, що це зведення законів тотожне знаменитому кодексу імперії Чингізхана ‒ так званому «тьоре». Тексту реального кодексу Чингізхана у хана, зрозуміло, не було, тому що навряд чи цей кодекс взагалі коли-небудь існував у вигляді структурованого тексту, але, тим не менше, в Криму при Мураді Гераї таке зведення було складене. Хан утворив навіть спеціальні судові структури, які застосовували винятково кодекс «тьоре». А звичайна шаріатська система втратила силу.
БІЛЬШЕ ПО ТЕМІ: Кримське ханство. Союзники та супротивники у Східній ЄвропіТреба зауважити, що судова система в Криму була, по-перше, збудована на клерикальній структурі, а по-друге, по суті, незалежна від хана. Адже кримські судді нижчого рангу, каді, підпорядковувалися вищим придворним суддям, каді-аскерам, ті звітували перед кефінським муфтієм, той відповідав перед стамбульським шейх-уль-іслямом, а над шейх-уль-іслямом не було нікого, окрім султана. У світлі цього стають зрозумілі мотиви хана: Мурад Герай, будучи цілком лояльний султану в зовнішній політиці, намагався вивести з-під впливу стамбульських кліриків хоча б внутрішній суд у своїй країні. Однак османські улеми м'яко пояснили йому, що подібна дія при бажанні легко може бути витлумачена як віровідступництво, й хан, щоб уникнути ускладнень, скасував свою реформу. Тобто, несміливі спроби ханів зберегти незалежність хоча б у внутрішніх справах ми бачимо й тут.
В першій половині 17 століття почалася масова імміграція в Кримське ханство заволзьких ногайців
Якщо говорити про найважливіші події внутрішнього життя Криму 17 століття, то надзвичайно важливою та помітною зміною стали серйозні демографічні зміни в населенні країни. Справа в тому, що в першій половині 17 століття почалася масова імміграція в Кримське ханство заволзьких ногайців. Це були колишні жителі Великої Ногайської Орди, що лежала між Волгою та Ембою. Велика Ногайська Орда була підпорядкована Москвою ще в середині 16 століття й продовжувала жити в своїх степах, час від часу піддаючись всяким утискам з боку царських воєвод. Але коли з глибин Азії до ногайських степів прикочували численні, вкрай войовничі й різко ворожі ногайцям калмики, то велика частина ногайських улусів рушила на захід, шукаючи порятунку в володіннях ханів. Ця міграція тривала майже сто років, і в кримські володіння переселилися не менше півтораста тисяч людей.
На півострів біженців не пустили: хани поселили їх в степовій смузі своїх материкових володінь вздовж берега Чорного моря
У заволзьких ногайців були родичі в кримських степах в особі представників численного роду Мансур, який давно жив у Криму, але ця спорідненість була дуже віддаленою, прибульці сильно відрізнялися в етнографічному відношенні від кримських степовиків. Тому вони були повноцінними іноземцями, з іншою політичною культурою й навіть з іншою системою господарювання: адже заволзькі ногайці були класичними кочівниками, тоді як кримські степовики вже давно в більшості осіли та мали куди більш різноманітну економіку. На півострів біженців не пустили: хани поселили їх в степовій смузі своїх материкових володінь вздовж берега Чорного моря, що стратегічно виглядало вельми вигідним в плані охорони кримських кордонів. Пізніше хани створили там для ногайців окремі управлінські структури зі спеціальними намісниками, свого часу ми ще торкнемося теми цих кочових орд у Причорномор'ї.
І, нарешті, традиційне запитання, яким ми підсумовуємо кожне сторіччя, і яким завершимо нашу програму, а саме культурне життя Криму того часу. Чим, не побоюся цього слова, «дихала» кримськотатарська культура в 17 столітті? Чи дійшли до наших днів якісь пам'ятки тієї епохи на півострові?
БІЛЬШЕ ПО ТЕМІ: Кримське ханство. Бахчисарайський мирКоли ми говоримо про культуру тих часів, то тут куди більше приводів захоплюватися, ніж сумувати. Адже навіть горезвісне посилення османського впливу, яке в політичному житті оберталося різними сумнівними сторонами, в сфері культури мало зовсім інше значення ‒ благотворне та продуктивне. Остаточно інтегрувавшись у багатющий світ зрілої османської культури, Крим не тільки почерпнув там творчі сили та ідеї для власного культурного розвитку, а й сам вніс серйозний вклад у османську культурну спадщину.
17 століття ‒ це епоха розквіту ханської поезії
Адже не забуваймо, що 17 століття ‒ це епоха розквіту ханської поезії. Треба сказати, що це в цілому була епоха розквіту високої літератури в Криму; від цього періоду відомі імена багатьох книжкових людей, які писали та навчали в Криму: законознавців, суфійських філософів, різних інших вчених. І, мабуть, не менше можна назвати імен вихідців з Криму, які прославилися за межами півострова, в різних куточках Османської імперії.
Але ханська поезія ‒ напевно, найбільш яскрава частина цієї спадщини. Упродовж 17 століття в Криму відомими були поети Газайї, Ремзі, Кямиль і низка інших. Газайї ‒ той і зовсім був не тільки поетом, а й композитором, чиї твори для тамбура є визнаною класикою османської музики, а його вірші свого часу перекладав навіть Іван Франко. Всі ці псевдоніми нічого не говорили б нам, якби реальні імена їх носіїв були, так би мовити, не були вписані в історичні скрижалі: адже Газайї ‒ це насправді Газі II Герай, Резмі ‒ Бахадир I Герай, під псевдо Кямиль і Хані виступав Мехмед IV Герай, а Ремзі ‒ це був Селім I Герай. І все це сузір'я вінценосних поетів дало саме 17 століття.
Ну і що стосується пам'яток того часу, то деякі з них можна бачити в Криму донині. Це, наприклад, мечеть Муфті-Джамі в Феодосії, яка нагадує нам про епоху османського присутності на півострові ‒ адже ця мечеть була збудована в першій половині 17 століття при резиденції Кефінського муфтія, верховного релігійного авторитету на півострові, суду якого у виняткових випадках підлягали навіть самі хани.
Але ще більш красномовними ілюстраціями своєї епохи, є, мабуть, дві інших пам'ятки 17 століття: фортеця Арабат на азовському узбережжі Криму та караван-сарай Таш-Хан у місті Карасубазар, нинішній Білогірськ.
І фортеця, і заїжджий двір для торговців були засновані раніше 17 століття, існували вже давно. Але саме в розглянутому нами столітті вони були капітально перебудовані та набули абсолютно нового вигляду, що пояснювалося політичною ситуацією того часу.
Річ у тім, що малозаселений азовський берег Криму в першій половині 17 століття став улюбленим місцем висадки донських козаків. Оскільки цей берег досить пустельний, донським загонам часом вдавалося непомітно висадитися там і тихо прокрастися в глиб півострова, іноді навіть досить далеко: до самого Карасубазара та Старого Криму. А треба сказати, що перше з цих міст було великим економічним центром країни, центром торгівлі, там знаходилися багаті ринки й до десятка заїжджих дворів, доверху набитих всяким добром, яке звозили туди приїжджі торговці. І ось, донським козакам часом вдавалося застати міську варту зненацька, напасти на Карасубазар і, пограбувавши його ринки, повернутися зі здобиччю до моря та поплисти назад на Дон.
Від караван-сараю до наших днів залишився лише п'ятиметровий уламок стіни в міському парку
Ось, для боротьби з таким явищем Мехмед IV Герай в середині 17 століття перебудував заново Арабатську фортецю, значно зміцнивши та збільшивши її, а також спорядивши важкими гарматами для обстрілу козацьких флотилій, які наближалися. Одночасно з цим ханський візир Сефер-Газі-ага перебудував і головний заїжджий двір Карасубазара, перетворивши його в подобу справжньої фортеці з вежами та залізними воротами, щоб грабіжникам не так легко було проникнути всередину й заволодіти цінностями.
Згодом Арабатська фортеця була ще раз капітально перебудована на самому початку 18 століття, а від караван-сараю до наших днів залишився лише п'ятиметровий уламок стіни в міському парку. Але тим не менше, ці дві пам'ятки, історія яких тісно пов'язана між собою, є красномовними свідченнями епохи, коли Криму знову довелося відчути загрозу натиску зовнішніх сил.
Далі буде.
Текст уперше був опублікований Крим.Реалії в лютому 2018 року.
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції