«Цей період дуже болісно переживав багато хто» ‒ Лутфіє Зудієва про події 2014 року в Криму

Розпечені емоції, напружена атмосфера та серцеві напади ‒ так кримська правозахисниця Лутфіє Зудієва згадує події 2014 року.

До річниці анексії Крим.Реалії поговорили з кримськими політиками, активістами та громадськими діячами. У новому інтерв'ю з цього циклу кримськотатарська правозахисниця Лутфіє Зудієва розповідає про те, як вона сприймала весну 2014 року, про свою громадську діяльність і про те, що її мотивувало.

Your browser doesn’t support HTML5

Прокинутися в іншій країні. Лутфіє Зудієва | Спогади про анексію (відео)

«На наших очах відбувалося розшарування у кримському суспільстві»

‒ Як ви переживали 2014-й, з якими думками та надіями? Коли анексія почалася особисто для вас?

‒ 2014 рік особливий для мене та моєї сім'ї ‒ це час пов'язаний із великою кількістю різних емоцій. 28 березня в нашій родині з'явилася ще одна дитина, а трохи раніше, за кілька днів до того, до Криму почали входити перші російські війська. Тоді їх ніхто не визнавав регулярними російськими військами, про них говорили як про якихось «зелених чоловічків» і нібито «ввічливих людей», але усі прекрасно розуміли, що відбувається мілітаризація Криму та його відторгнення від материкової частини України.

Лутфіє Зудієва

Тоді я була в лікарні. В один із днів пологове відділення оточили ось ці так звані «зелені чоловічки». Вперше я побачила їх із вікна палати. Це, звісно, викликало дещо шоковий стан у жінок, які там перебували. Я добре пам'ятаю діалог лікарів і персоналу лікарні з цими так званими «зеленими чоловічками». Через деякий час вони зняли оточення і залишили територію лікарні, але, звісно, цього вистачило, щоб пережити потрясіння багатьом жінкам.

Коли з'явився четвертий малюк, мені сказали, що троє були громадяни України, а четвертий буде громадянином Росії

Я пам'ятаю, як дуже невдало пожартували в лікарні у зв'язку з цими політичними змінами. Коли з'явився четвертий малюк, мені сказали, що троє були громадяни України, а четвертий буде громадянином Росії. Так трошки безглуздо й недоречно вже жартували ті люди, які, як мені здається зараз, уже тоді відчували певні симпатії до тих змін, які відбувалися в Криму. На наших очах відбувалося розшарування в кримському суспільстві. Ми просто ставали свідками якихось великих змін у Криму і розуміли, що в майбутньому нас чекає щось таке, чого ще ніхто не прогнозував кілька місяців тому.

Your browser doesn’t support HTML5

Згадуємо, як це було: сімферопольські жінки підтримали українських військових (відео)

‒ Ви тоді розуміли, хто такі ці «зелені чоловічки» та звідки вони?

‒ Насправді якесь інтуїтивне відчуття було ще раніше. Річ у тім, що з 2011 року я трохи займалася правозахисною діяльністю. Тоді ми створили організацію «Ліга мусульманок «Інсаф». Ми займалися тим, що допомагали жінкам у мусульманському вбранні адаптуватися в суспільстві, проводили для них освітні тренінги та конференції. І ось у жовтні 2013 року місцева влада Сімферополя скасувала досить великий захід під примарним приводом.

Це була така перша дивна ситуація для Криму, коли вже відчувалося, що відбувається щось незрозуміле ‒ вже тоді відбувалася певна підготовка.

‒ Як ваші близькі реагували на події 2014 року? Чи були ті, з ким розходилися у поглядах?

‒ Якщо говорити про родичів і друзів, то ми були практично всі солідарні в оцінці цих подій і досі зберігаємо цю солідарність. У той період дуже багато людей практично цілодобово проводили свій час біля екрана телевізора, вони намагалися зрозуміти, що відбувається, чи буде якась реакція з боку української влади, чи мають намір вони взагалі захищати населення. Ніхто не розумів, що планують робити з такою кількістю бойової техніки, яка завозиться в Крим, проти кого вона спрямована, чи можуть її використовувати проти мирного населення, які зараз взагалі є ризики для людей.

Ніхто не розумів, що планують робити з такою кількістю бойової техніки, яка завозиться в Крим, проти кого вона спрямована

Цей період дуже болісно переживав багато хто, а особливо ‒ літнє покоління. Напевно, тому що вони проводили якісь конотації з 1944 роком, і їм здавалося, що в історії щось повторюється. Молоді стало багато зрозуміло трохи пізніше, коли на наших очах на адміністративних будівлях змінювалися таблички. Ми розуміли, що вчора ми прокинулися в одній країні, а сьогодні ‒ в інший.

Лутфіє Зудієва

«Через події 2014 року у людей траплялися серцеві напади»

‒ Яке ваше найяскравіше враження весни 2014 роки?

‒ Тоді емоції були дуже напружені. Запам'яталася величезна кількість військових людей на вулицях і наелектризована, напружена атмосфера, в якій жили практично всі люди ось у цей період ‒ це були найяскравіші спогади. Були випадки, коли люди потрапляли до лікарні з серцевими нападами та з іншими формами стресової реакції на події 2014 року.

‒ Що ви відчували з приводу мітингу 26 лютого і кримчан із проросійськими поглядами?

‒ По-перше, практично в кожному будинку кримських татар ішли дискусії на політичні теми: люди намагалися зрозуміти, що можна зробити. Я думаю, що російські спецслужби розглядали варіант силового протистояння з кримськими татарами, оскільки їхні місця компактного проживання постійно патрулювали силовики.

Тоді емоції були дуже напружені. Запам'яталася величезна кількість військових людей на вулицях і наелектризована, напружена атмосфера

Тому і кримські татари теж почали патрулювати вулиці невеликими групами, щоб захистити свої будинки та сім'ї від можливого вторгнення ‒ вони турбувалися про те, що від простого спостереження силовики можуть перейти до якихось дій, тоді було дуже багато переживань.

‒ Розкажіть про вашу громадську діяльність, чи позначилася анексія на ній?

‒ До 2014 року у мене був невеликий досвід у правозахисній діяльності, але він був без агресивного тиску ззовні. У 2014 році я почала виїжджати до місць, де відбувалися обшуки та судові процеси, поступово стала долучатися до роботи активістів, які намагалися сформулювати якусь відповідь на дії [російських] силових структур. Ніхто не знав, що можна робити, як взагалі можна протидіяти цьому.

Your browser doesn’t support HTML5

Незнайомий Наріман: активіст Мемедемінов очима його сім'ї (відео)

Я пам'ятаю, як Наріман Мемедемінов, який зараз перебуває під арештом, став одним із перших активістів, які практично самі виїжджали в будинки, де проходили обшуки, і відвідували суди. За допомогою свого простого телефону він намагався мовити в зовнішній світ, показував альтернативну картину та розповідав, що насправді відбувається в Криму.

Довідка: Нарімана Мемедемінова звинуватили в «публічних закликах до тероризму» через відеоблог на YouTube, який активіст вів з 2013 до 2015 року. У двох роликах він розповідав про заходи, організовані «Хізб ут-Тахрір». Південний військовий окружний суд російського Ростова-на-Дону засудив його на 2 роки і 6 місяців колонії-поселення. Провину активіст не визнає. Правозахисний центр «Меморіал» оголосив, що активіст «позбавлений волі з порушеннями міжнародного та російського права»

– А як ваші близькі реагували на вашу громадську діяльність? Вони підтримували вас?

‒ У першу чергу, і це відчувається і до цього дня, батьки хвилюються і переживають. Вони розуміють, що будь-яка публічна активність завжди пов'язана з ризиками. І ризики бувають очевидні, а бувають такі, що ти навіть їх не прогнозуєш, але вони можуть виникнути в Криму.

Особливо в період 2014-2015 років, коли був дуже агресивний тиск на активістів, коли проти них не просто порушувалися справи, людей викрадали, знаходили мертвими зі слідами тортур. Людей просто примусово виселяли з Криму за їхню політичну позицію. І, звісно, в таких умовах неможливо не хвилюватися про безпеку своїх близьких.

Лутфіє Зудієва

В якийсь момент і мій чоловік, і батьки намагалися не те, щоб утримувати, але застерегти, щоб діяльність не була дратівливою настільки, щоб в якийсь момент (російські силовики ‒ КР) вирішили, що потрібно зреагувати й натиснути на мене якось.

Пізніше і до мене, і до моїх близьким прийшло усвідомлення, що хтось це має робити. Якщо людина бачить, що відбувається несправедливість, і вона відчуває в собі сили для боротьби з нею, то мовчати вона не може. У першу чергу, не тому, що вона комусь винна, а тому, що це ‒ внутрішня зрада, коли у тебе є певні принципи в житті й ти не знаходиш у собі сили відстояти їх і намагаєшся сховатися за якісь причини, знайти собі виправдання.

Мені дуже допомагало спілкування з літніми людьми, активістами, які пережили мотивовані процеси відносно кримських татар ще за радянських часів. Вони дуже багато розповідали про свої протести і про те, як намагалися надати їм гласності. У них дуже сильний внутрішній стрижень, напевно, зіграв основну роль і надихнув мене.

Your browser doesn’t support HTML5

Згадуємо, як це було: в Сімферополі проросійські «дружинники» грубо витіснили жінок з плакатами за мир (відео)

– Тобто можна сказати, що ви не боялися, але були сильні та наполегливі в тому, щоб займатися громадською діяльністю?

‒ У кожному присутній страх. Але коли у людини є певні життєві переконання та віра ‒ це допомагає знайти в собі сили та йти далі. Мені здається, що після 2014 року я змогла перебороти свій внутрішній страх.

Мені було страшно, але водночас я розуміла, що ми не робимо нічого незаконного

Коли я виходила на вулицю і бачила таку величезну кількість людей у військовій формі, то мені було страшно, але водночас я розуміла, що ми не робимо нічого незаконного, і навіть, якщо ми висловлюватимемо свою точку зору ‒ це є невід'ємним, природним правом. Люди у військовій формі не можуть у нас його відняти, як би вони цього не хотіли.

Їхати з Криму чи залишатися?

‒ Чи думали ви в 2014-му, що все може вирішитися?

‒ Люди перебували в процесі очікування і до так званого «референдуму» сподівалися, що світ почне реагувати і все «відмотають» назад. Але коли у 2015-2016 році почали будуватися об'єкти соціального призначення та повністю відбувся перехід документообігу під стандарти російського законодавства, люди усвідомили, що вони перебувають у ситуації, коли від них практично нічого не залежить.

Люди усвідомили, що вони перебувають у ситуації, коли від них практично нічого не залежить

У кожного залишився індивідуальний вибір: їхати з Криму чи залишатися. І якщо залишатися, то що робити зі своєю громадянською позицією, як її висловлювати, брати чи не брати російський паспорт.

‒ Ви теж думали про те, щоб виїхати з Криму?

‒ У мене ніколи не було думки залишити Крим. Багато в чому це пов'язане з моїм вихованням. В Узбекистані я росла в постійних дискусіях. У нас вдома збиралися кримськотатарські активісти й постійно говорили про повернення до Криму. Коли вже стало можливим повернуться в Крим, їх не прописували ‒ тоді люди обговорювали, як отримати цю прописку.

Я бачила, скільки зусиль доклали наші батьки, і я пам'ятаю практично кожне слово своєї бабусі, яка розповідала про депортацію, як люди під час неї гинули. Все це настільки позначилося глибоко всередині, що в мені сформувалося почуття відповідальності за боротьбу цих людей, за боротьбу мого батька та бабусі, і я розуміла, що хтось має продовжувати і що настав наш час. І якщо вони знайшли сили за радянських часів боротися з величезним репресивним апаратом, то значить і ми знайдемо можливості й сили.

БІЛЬШЕ ПО ТЕМІ:

«Я думав, що може розв'язатися грандіозна бійня»

БІЛЬШЕ ПО ТЕМІ:

«Нас ніхто не звільняє»