Рубрика «Погляд», спеціально для Крим.Реалії
Майже детективна історія з появою та зникненням тексту заступника глави Ради безпеки Росії Дмитра Медведєва у соціальній мережі «В контакте» – у цій публікації колишній президент знущався над Грузією та Казахстаном і лякав їх окупацією (пізніше помічник експрезидента Росії пояснив цю публікацію зломом сторінки ) – викликала цілий шквал саркастичних коментарів. І про можливий алкоголізм Медведєва, і про погану систему безпеки російської соціальної мережі, і про погане знання історії…
Приблизно ту ж реакцію свого часу викликала славнозвісна стаття Дмитра Медведєва про Україну. У Києві навіть на найвищому рівні колишнього президента називали «збитим льотчиком», стверджували, що він просто намагається «вислужитися» перед Володимиром Путіним – приблизно те саме говорять і зараз. І це при тому, що та стаття, по суті, викладала план російських намірів щодо України – зараз вона читається саме як документ, а не як «бажання вислужитися».
Потрібно зрозуміти, що можливе захворювання Медведєва – навіть якщо колишній президент Росії насправді страждає таким чином – не має жодного стосунку до його публіцистичної діяльності. Медведєв, гадаю, не пише пости в соціальних мережах – принаймні, великі політичні тексти. Для цього в нього, мабуть, є цілий штат помічників, як і будь-якого іншого кремлівського «небожителя». Більше того, подібні тексти, певен, спочатку обговорюються на найвищому рівні з іншими керівниками Росії, насамперед, мабуть, із Володимиром Путіним. І вже згодом публікуються. І кожен текст має свого адресата.
Голова партії «Единая Россия», заступник голови Ради безпеки РФ Дмитро Медведєв
Медведєв нікого не перевіряє. Він, певен, сигналізує російській політичній еліті про плани глави держави
Медведєва останнім часом часто порівнюють із Жириновським. А даремно. Заяви Жириновського ще з 90-х років використовувалися Кремлем для перевірки настроїв суспільства. Але зараз ці настрої Путіна, схоже, не цікавлять. Медведєв нікого не перевіряє. Він, певен, сигналізує російській політичній еліті про плани глави держави. З точки зору кремлівського політесу, такі сигнали можуть виходити тільки від того, хто теж був президентом Росії. Ось чому те, що говорить Медведєв, думаю, має значно більше значення, ніж те, що заявляють Лавров чи Шойгу.
На відміну від статті про Україну, текст про майбутню окупацію Грузії та Казахстану не може бути визнаний Медведєвим як справжній. Адже Медведєв – заступник голови Ради безпеки, високопосадовець. А Казахстан – союзник Росії, член ОДКБ та Євразійського союзу. Навіщо Кремлю великий дипломатичний скандал?
Але російську військову та регіональну еліту тепер поінформовано: після того, як будуть завершені військові дії в Україні (а, можливо, і паралельно з продовженням війни проти України), будуть зроблені зусилля з дестабілізації та окупації інших колишніх радянських республік. Насамперед, Казахстану та Грузії. Це можливі майбутні цілі російської атаки.
Можна, звичайно, не звертати на це жодної уваги. І жителям Грузії, і жителям Казахстану набагато простіше повірити, що це лише «злом» акаунта колишнього президента Росії. Або він був у надто хорошому настрої. Або в надто поганому.
Найближчий соратник Путіна не жартує. Краще подумати про те, як захиститися від практично невідворотної небезпеки
Українці, пам'ятається, теж намагалися пояснити заяви російських політиків про Крим і Севастополь пияцтвом чи бажанням сподобатися главі держави. Потім також скептично ставилися до нападу Росії на Україну – навіть після 2014 року. Фраза «А то Путін нападе!» вживалася, коли треба було підкреслити політичну заангажованість, або навіть дурість опонента.
Зараз, за кілька місяців після початку великої війни, навряд чи хтось сприймає ці слова як смішний політичний анекдот. Громадянам України наразі не до сміху. І громадянам Грузії та Казахстану я б радив якнайменше сміятися з погроз Медведєва. Найближчий соратник Путіна не жартує.
Гадаю, краще подумати про те, як захиститися від практично невідворотної небезпеки.
БІЛЬШЕ ПО ТЕМІ:
Крим і «судний день»Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції