Нам обіцяли мовний закон до кінця осені, але й до кінця року його не буде, що я й прогнозував. Під завісу 2018 року, на самого Миколая, парламентський Комітет із питань культури дуже швидко ухвалив рішення винести на сесію законопроект «Про забезпечення функціонування української мови як державної» (№5670-д), ліквідувавши одним махом технологію затягування розгляду, яку задумали супротивники закону з різних таборів, «накидавши» понад дві тисячі правок.
Мабуть, тому голова Верховної Ради України Андрій Парубій планує вже в лютому ухвалити цей закон остаточно. Йому вторить віце-прем’єр-міністр України з гуманітарних питань В’ячеслав Кириленко. Він навіть розраховує, що парламент розглядатиме цей законопроект у другому читанні вже наприкінці січня.
Мені нерідко закидають – і в розмовах, і в соціальній мережі – песимізм. Насправді мій «песимізм» – це ретельний аналіз усіх «за» і «проти». Я також, як і всі прихильники нового мовного закону, хотів би, щоб бажане було дійсним, але тільки на підставі бажань передати об’єктивну картину світу неможливо. Тож без зайвої скромності можу зробити ще один прогноз.
Після довгих, здубльованих, Різдвяних свят наступне пленарне засідання відбудеться з 15 по 18 січня 2019 року, що стане завершальним у дев’ятій сесії. Наступна, десята, сесія відкриється не раніше 5 лютого, і це буде «президентська» сесія. Перші два її місяці пройдуть під знаком березневих президентських виборів. Тому ухвалити мовний закон буде вкрай складно. І це влаштовує всіх супротивників закону про державну мову.
Фрагмент палітурки збірки віршів Володимира Білостецького «ЧИЯ МОВА ТОГО Й ВЛАДА», виданої у 2017 році
Президент досяг, фактично, того, що хотів. Йому і парламентській більшості вкупі з парламентською меншістю вдалося дотягнути майже до виборів. Уже на порозі президентської кампанії він дозволив собі зізнатися, що не був прихильником ухвалення мовного законопроекту через спекуляції «в переддень виборчої кампанії».
Тезу про спекуляції напередодні виборів вирішив розкручувати телеканал «ЗІК». У той самий час, коли засідав Комітет із питань культури, темі мовного законопроекту було присвячено майже годинну передачу, в якій я брав участь. Усе – й опитування, і мій візаві, і телефонні включення двох відомих «захисниць» української мови – було спрямовано на нищення цього законопроекту. Зокрема, мій опонент у студії хвалив президента України за його мовні ініціативи, назвав найкращим і найдемократичнішим законопроект Ярослава Лесюка № 5556, який, як ми пам’ятаємо, офіційно підтримала фракція «Блок Петра Порошенка». При цьому він був безнадійно не в темі і навіть закликав з екрана депутатів і суспільство не голосувати за мовних інспекторів – норму, вилучену ще до першого читання.
Інша опонентка заявила навпростець, що не можна писати мовний закон, доки не проведено перепис населення, а ще одна опонентка, махрова популістка, назвала цей законопроект найгіршим, і побивалася, що згаданому Ярославу Лесюку не дали можливості на засіданні Комітету розглядати кожну його поправку. Крім того, з упевненістю невігласа вона пророкувала позитивне голосування за «найгірший закон» вже 20 грудня.
Цього ж дня міністр культури Євген Нищук у 16-хвилинному виступі на «Годині запитань до уряду» під час засідання Верховної Ради мовному законові присвятив 15 секунд. Перше речення він ще прочитав без помилок, а друге процитую: «Особливо хочу подякувати ВСІХ ЛОБІСТІВ закону». Я певен, що міністр добре знає правильну форму – ВСІМ ЛОБІСТАМ. Пояснити це можна або ж російськомовними спічрайтерами, або ж синдромом вінка, який у найбільш непідхожий момент падає на голову.
Звітуючи про успіхи Міністерства культури України за 2018 рік, міністр читав із пафосом, із ретельно розставленими акцентами. Повторював де треба й де не треба вислови зі словом-коренем «креатив». Але про «Кримську світлицю» й інші українськомовні видання, які Мінкульт ліквідовує з 1 січня 2019 року, жодної згадки.
Тим часом міністр переймається утворенням нового державного органу – Служби з питань етнополітики та свободи совісті. Ось як він це пояснив: «Щоб у нас припинялися будь-які речі якоїсь нетерпимості або нетолерантності щодо будь-якого етносу. Ми поліконфесійна країна, ми мультикультурна країна і з великим культурним розмаїттям, і необхідно брати до уваги всі ці моменти». А мав би заопікуватися створенням окремого державного органу з питань функціонування державної мови, бо недавно утворений Директорат державної мовної політики не виправдовує свого існування, а міністерський відділ мовної політики можуть перекинути на національні меншини. Це буде така вишукана ліквідація відділу, який багато зробив для утвердження державної мови. Це мій другий прогноз.
Тож мій висновок, як завжди, обґрунтований. Незважаючи на те, що на догоду кон’юнктурі моменту зі стрункої структури мовного законопроекту вилучили Службу мовних інспекторів, Центр української мови, Термінологічний центр української мови, ухвалення закону не сталося в 2018 році і, я б сказав, не дуже наблизилося. А саму атмосферу довкола цього закону створили таку, що навіть у разі ухвалення відмовлятимуться його виконувати або ж голосно про це говоритимуть, як робить московська церква про свіжий закон щодо перейменування УПЦ.
Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет під час Всеукраїнського форуму «Захистимо мову – збережемо Україну». Київ, 25 вересня 2012 року
Але час для «мовного джихаду» ще не настав. А зважаючи на українську традицію, мабуть, ніколи й не настане. Треба розраховувати на довгу дистанцію, керуватися словами чи то Швейка, чи старого гуцула («Як буде, так буде, а все воно буде. І ще такого ніколи не було, щоб якось та не було») – і сподіватися на щасливий збіг обставин. А з Україною це трапляється.
Тарас Марусик, журналіст, публіцист, перекладач із французької
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію редакції
Оригінал публікації – на сайті Радіо Свобода