Нездоланна Ока: малі кримські походи на Московію у XVI столітті. Частина 2

Спеціально для Крим.Реалії

Претендент на ханський титул Іслям Герай послідовно ворогував зі своїми дядьками Саадетом і Сахібом, які по черзі займали кримський трон. Але суперечки через владу не заважали йому об’єднуватися з кожним зі своїх супротивників, коли мова заходила про війну проти Московії.

Похід 1533 року

Сахіб I Герай був відомий безліччю реформ: він змусив до осілості кочівників, які ще залишилися в Криму, розширив склад ханського Дивана і заснував нову столицю – Бахчисарай. Але для нас найважливішою була військова реформа. Не покладаючись на родові ополчення, Сахіб завів за османським зразком свою власну гвардію з вогнепальною зброєю – секбанів або капи-кулу. На службу приймали незалежно від походження та становища, тож критики стверджували, ніби до них набирають «мерзотників і розбійників». Секбани жили в окремому кварталі неподалік нового ханського палацу і були інструментом не лише зовнішньої, а й внутрішньої політики. Крім того, перебудував Сахіб і Перекопську фортецю. Для цього, як повідомляє Реммал-Ходжа, з кожної родини кримців була взята данина: арба каменю або будівельного лісу. З півночі фортецю захищав рів, що простягся від Сиваша до Каркінітської затоки, у п'ять сажнів завширшки.

Побувавши на престолі Казані та втративши владу через московське вторгнення, Сахіб I став затятим ворогом північного сусіда. А тут ще й його племінник Сафа у 1531 році був повалений казанською знаттю заради кремлівського ставленика Джана-Алі. Опинившись у Криму, Сафа негайно почав виношувати плани боротьби з московським великим князем Василем III.

Війна проти Московії стала тією платформою, на якій об'єдналися всі чинні та колишні хани в Криму. Так, у червні 1533 року Сахіб I відправив до Москви гінця, переконуючи у своєму бажанні жити в мирі, і навіть дочекався приїзду московського посланця; так, він особисто не брав участь у поході Ісляма та Сафи Гераїв на північ, але й перешкод родичам також не чинив. Більше того, хан писав польському королю та великому князю литовському Сигізмунду I з проханням надати зібраним у похід на Москву ширинським беям і мурзам охоронного листа «до старости Черкаського та Канівського, аби їм жодної шкоди не ставалося від козаків».

Московія не залишалася беззахисною. Згідно з розрядним розписом від 11 травня 1533 року, приблизно 2,5-3 тисячі ратників перебували в Тулі, а ще 2 тисячі – в Рязані. Позосталі 2-2,5 тисячі «шабель і пищалей» розташувалися на річці Боброк під Бєльовим. Проте, порівняно з минулим роком, загальна кількість воїнів на південному напрямку скоротилася більш ніж удвічі. Можливо, Василь III планував нову війну проти Сигізмунда I, тому зосередив 6-7 тисяч осіб у районі Новгород-Сіверського та Путивля, а можливо, розраховував, що Крим надто ослаблений внутрішніми розбратами для великої війни.

Щоправда, у червні Сафа «безвісно» нападав на Мещеру і Касимов, але, певно, великих успіхів не досяг, тож Василь III, за Постніковським літописцем, «почав думати їхати у свою отчину на Волок на Ламський на осінь тішитися».

Але вже 11 (за Лицьовим зводом – 12-го, за Воскресенським літописом – 14-го) серпня «з Поля» прибула звістка, що Сафа з Іслямом і «з багатьма людьми йдуть землі московські воювати». Новину про те, що «царевичі кримські з усіма кримськими людьми, та й прибулих з ними людей багато, йдуть на великого князя окраїни на Рязань», привіз служилий татарин Неболса Кобяков, який повертався з Валахії, був затриманий роз'їздом на Вовчих водах і приведений до Ісляма. Лише після того, як 40-тисячне кримське військо підійшло до Сіверського Дінця, калга відпустив бранця.

Василь III негайно («години тієї») оголосив мобілізацію великокнязівських сил – «по братів своїх послав», і того ж дня відправив на Оку чотирьох воєвод із полками, які мали підтримати нечисленний гарнізон Коломни (до 1,5 тисяч осіб). Потім князь «розіслав грамоти і гінців скоро по всім містам і наказав людям йти до себе, іншим на берег до воєвод». Одночасно до воєначальників на східному кордоні було відправлено наказ «повернутися невдовзі до Коломни ж із людьми».

15 серпня (з чим згодні всі джерела), після урочистого молебню в Успенському соборі, Василь III виступив до Коломни, куди мали прийти полки його братів Юрія та Андрія. Виїжджаючи, великий князь велів у Москві «воєводам міським влаштувати в місті гармати і пищали, і міським людям животи возити у місто».

Але дії Василя III спізнилися – того ж дня прибули посланці від рязанських воєвод із повідомленням, що кримці спалили міський посад і навіть намагалися взяти кам'яну фортецю, але не досягли успіху, тому зайнялися розоренням округи. Государ відразу ж велів перейти в контрнаступ – «за Оку-ріку людей язиків добувати».

До 18 серпня «зійшлися багато воєвод на Коломну, а з ними людей багато, дворяни великого князя, княжата і діти боярські» – загалом до 10 тисяч ратників. Цього дня гарнізон отримав наказ «самим за річку не ходити, а за річку з Коломни посилати… легких воєвод».

Виконуючи волю государя, головнокомандувач Дмитро Бєльський послав за Оку трьох воєвод «не з багатьма людьми» – князів Івана Оболенського-Овчину, Дмитра Палецького та Дмитра Друцького. Палецький дійшов до річки Остер, де отримав звістку, що «люди кримські звідти верст із десять у Беззубовому маєтку Ларіонова». Князь ударив на них «і потоптав їх і багатьох побив, а інших живих упіймав і до великого князя відіслав». Аналогічно закінчилася вилазка Друцького.

Менш успішно діяв Оболенський. Спочатку він «сторожів татарських потоптав і побив», але потім, переслідуючи відступаючих, натрапив на переважаючі сили противника. «І його з людьми розштовхнули, а інших і взяли». Постніковський літописець датує бій 20 серпня, приурочивши його до якогось сонячного явища.

Ці дрібні сутички не завдали кримцям значної шкоди, але чітко дали зрозуміти, що баланс сил змінився. «І почули цар Саїп [описка в джерелі; правильно – Сафа] Кирей та Іслям царевич, що воєводи великого князя людей їхніх побили, а великі воєводи… з багатьма людьми йдуть проти них, вони ж скоро повернулися на своє». При цьому нападники забрали весь захоплений ясир. Сахіб I писав згодом до Москви, що його знатні люди, повернувшись із цього походу, привели по 15-20 бранців, «а в інших, всієї нашої раті, на будь-яку голову по п'ять, по шість голів твого полону в руках». Сам хан виручив від продажу бранців 100 тисяч золотих.

Згідно з Постніковським літописцем, «воєводи ж великого князя за ними ходили та їх не дійшли і повернулися», тоді як Вологодсько-Пермський літопис уточнює, що «воєводи великого князя за ними ходили до [річки] Проні».

Зрештою «воєводи прислали до великого государя, що царевичі повтікали, і князь великий, чуючи те, повернувся до царственого міста Москви серпня 21». Більша частина війська була розпущена по домівках, лише в Коломні залишено заслін у 2-2,5 тисячі шабель.

У Криму результати кампанії не викликали ані захоплення, ані розчарування. Сахіб I у листі пояснював усе ініціативою племінників і скупістю Василя III: «Царевичі зробили по-своєму, а не по-моєму; я велів їм воювати Литву: вони воювали з Росією. Але дорікай собі. Князі кажуть мені: Що дає нам дружба з Москвою? По соболю на рік. А рать? Тисячі. Я не вмів нічого відповідати їм. Обирай будь-що: чи хочеш миру та союзу? Хай будуть дари твої принаймні в ціну трьох чи чотирьох сотень бранців». Окрім грошей хан вимагав від государя ловчих птахів, гарного хлібника та кухаря.

Іслям, зі свого боку, запевняв Василя як названого батька, у своїй дружелюбності, а участь у поході пояснював зовнішніми чинниками – мовляв, йому наказав турецький султан, і відмова викликала б підозру серед кримців.

Лише Сафа клявся продовжувати боротьбу: «Я був колись тобі сином; але ти не схотів моєї любові – і скільки лих впало на твою голову? Бачиш землю свою в попелі та в руйнуванні. Ще знову можеш стати нам другом, або не перестанемо воювати, доки здорові дядьки мої, цар і калга; де пізнаю ворога твого, з'єднаюся з ним на тебе і довершу помсту жахливу. Відай!».

Ці грамоти були передані до великокнязівської канцелярії 1 грудня. Василь III ще встиг відповісти Сахібу I так: «Якщо ти покажеш нам на ділі свою дружбу, то ми також покажемо тобі свою дружбу: про що до нас накажеш, що у нас буде, ми ні за чим не постоїмо; але уроком поминок ми ні до кого не посилали. Хочеш бути з нами в дружбі, то вели написати грамоту шертну».

Хан продовжував наполягати на своєму: «Мені ти дев'ять поминок надіслав, а ми до тебе раніше посилали дефтер, і в ньому написано 120 осіб, а ти лише п'ятнадцяти чоловікам поминки надіслав; але ж ти нашу землю добре знаєш: наша земля живе війною».

Проте заперечити йому вже не було кому – 3 грудня Василь помер, залишивши трон трирічному синові Івану, майбутньому Грозному. У кримсько-московських відносинах розпочинався новий етап.

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії. Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://dfs0qrmo00d6u.cloudfront.net. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії. Рекомендуємо вам встановити VPN.