ТЕСТ НА ДЕРЖАВНІСТЬ
Про найдавнішу рукописну книгу періоду України-Русі в російських джерелах, а також у перекладах інформації з російської в англомовних джерелах можна прочитати наступне:
«Остромирово Евангелие – памятник культуры мирового значения – хранится в Санкт-Петербурге в Российской национальной библиотеке. Эта рукописная книга, созданная в XI в., занимает совершенно особое место в ряду самых важных памятников культурного наследия, составляющих бесценное достояние России.
…Остромирово Евангелие действительно стоит у истоков русской письменности и культуры».
Це інформація з офіційного сайту Російської національної бібліотеки і в ній представлено дві традиційні для ідеології «русского мира» міфологеми. Спростуємо їх почергово.
Перша міфологема називає тисячолітній рукопис «культурным достоянием России» відповідно до старої імперської схеми: Київська Русь – колиска трьох братніх народів, старший брат – російський народ, а відтак уся спадщина тисячолітньої Русі – «достояние России».
На відміну від ідеологічних схем, історичні факти та наукові висновки у цій темі свідчать про інше. А саме: переписувач Остромирового Євангелія – дяк Григорій – був киянином, замовник – Остромир – походив із київського боярського роду і переписували та оздоблювали славетний манускрипт у Києві, в 11-му столітті – тобто за великокнязівської доби української історії.
Цей період в офіційній історії нашої країни сьогодні називають Україна-Русь або Київська держава. Таку назву запровадив видатний історик Михайло Грушевський.
Голова Української Центральної Ради, історик Михайло Грушевський
Київська держава, право, культура були утвором одної народності, українсько-руської, Володимиро-Московська – другої, великоруськоїМихайло Грушевський
Понад століття тому він науково обґрунтував висновки про тисячолітню традицію державотворення, яку Україна веде від Русі – наймогутнішої держави європейського середньовіччя – і яку утворив український етнос:
«Ми знаємо, що Київська держава, право, культура були утвором одної народності, українсько-руської, Володимиро-Московська – другої, великоруської!».
Варіації на тему «общерусской истории», «общерусской народности», які до сьогодні популяризує російський президент Путін, Михайло Грушевський ще 1904 року назвав «пережитком старомосковської історіографічної схеми» або – якщо пряміше – «баламутством».
Доктор історичних наук Сергій Висоцький у монографії «Київська писемна школа 10-12 ст.» (1998 рік) обґрунтовує створення Остромирового Євангелія у Києві, столиці України-Русі, й пояснює так:
«Київську протоукраїнську державу ми називаємо «Україною-Руссю» – терміном, що не має жодного відношення до московської Русі та Росії – пізніших державних утворень, які виникли за інших історичних умов».
Остромирове Євангеліє. Аркуш 2
Друга міфологема поєднує Остромирове Євангеліє з «истоками русской письменности и культуры».
Міфи на цю тему систематично поширює і президент Росії Володимир Путін. Так, в одній з останніх заяв він сповістив наступне:
«До XIII века был церковнославянский язык и близкий ему древнерусский язык, на котором писались летописи».
Необізнані люди часто помилково розуміють слово «давньоруський» як «давньоросійський», що є неприпустимим для часів РусіСергій Висоцький
У вже згадуваній монографії доктора Сергія Висоцького є добре пояснення щодо подібних висловлювань: «Необізнані люди, читаючи сучасні історичні праці, часто помилково розуміють слово «давньоруський» як «давньоросійський», що є неприпустимим для часів Русі».
Отже, перш ніж говорити про справжні джерела мови і письменства Остромирового Євангелія, коротко нагадаємо:
В основі церковнослов’янської (її ще називають старослов’янською) мови – мова староболгарська. Після Хрещення України-Русі 988 року ця мова стала панівною у богослужінні. Але вона була малозрозумілою для вірян і потребувала адаптації. З цієї причини, як пояснює доктор Сергій Висоцький, «у Печерському монастирі в 70-80 роках 11-го століття відбувалася велика робота щодо редагування Євангелії, Апостола та Псалтиря. Мета такої редакції полягала в тому, щоб зробити старослов’янський текст зрозумілішим для києворуського читача або слухача».
Робота з адаптації старослов’янського тексту Святого Письма відбувалася не лише у Києві.
«Від початку кожен зі слов’янських народів однакові літери старослов’янської мови вимовляв трохи по-своєму. Образно кажучи, у мертвий трафарет вкладав свою мовну культуру. Саме це і створювало неповторне обличчя старослов’янської мови, яке відрізнялося від усіх інших. Ці різновиди науковці назвали редакціями. Редакція сербська, македонська, українська, білоруська…» – пише Ганна Куземська, автор книги «Якою мовою молилася давня Україна».
Аркуш 271 Остромирового Євангелія, однієї з найвидатніших пам’яток письменства періоду України-Русі. Переписане у 1056–1057 роках
Яка ж редакція церковнослов’янської мови Остромирового Євангелія?
У Національній бібліотеці імені Вернадського ми мали можливість ознайомитись із факсимільним виданням тисячолітнього рукопису і виписати просто вражаючу кількість слів і мовних форм, які донині живуть в українській мові. Назвемо найтиповіші:
1. Слова: година, подружжя, радощі, другий, місяць…
2. Закінчення дієслів на –ть: видИТЬ. ненавидИТЬ, приходИТЬ. величИТЬ. творЯТЬ, спИТЬ.. мучИТЬ, погубИТЬ…
3. Тверде закінчення у словах– слугИ, рікИ, гріхИ, мукИ, навікИ, вікИ, Євангеліє од ЛукИ
4. Закінчення дієслів на –ти: писаТи, убиТИ. їсТИ…
5. М’яке Ц в кінці слів: близнець, отець, дівиця…
6. Клична форма: Учителю, друже, наставниче, маловіре, рабе лукавий…
7. Закінчення – ові. –еві: ПетрОВІ, ІсусОВІ, кесарЕВІ…
8. Форми власних імен і назв ВОЛОдимир, ДавИд, МаркО, у КИєві…
Написання власних назв «Володимира» та «Києва» у приписці переписувача в кінці тексту Остромирового Євангелія
Nota bene У тексті Остромирового Євангелія ми також знайшли дуже давню граматичну форму української мови – форму двоїни: руці.
Така форма (дві книзі, дві руці) жила в українській мові від давніх давен і до 1928 року, коли комуністи на догоду «багатомільйонним працюючим масам Радянського Союзу» взялися за штучне зближення української мови з російською і заборонили використання великої кількості слів, синтаксичних конструкцій та мовних форм. Межи якими і ця прадавня форма двоїни. (Докладніше – у книзі професора Лариси Масенко «Українська мова у ХХ сторіччі. Історія лінгвоциду»).
Отже, названі приклади незаперечно свідчать про українську редакцію церковнослов’янської мови Остромирового Євангелія і – відповідно – про тисячолітню давність української мови.
І як пояснив нам доктор філологічних наук Віктор Мойсієнко, інакше й бути не могло: «Українська редакція богослужбової мови була єдиною. Іншої на наших землях не було. Аж до Москви. Московська (її ще називають російською) редакція церковнослов’янської мови почала з’являтися у богослужбових текстах лише на початку 18-го століття».
Остання сторінка Остромирового Євангелія із записом дяка Григорія. Остромирове Євангеліє – одна з найвидатніших пам’яток письменства періоду України-Русі
Мініатюра із зображенням євангеліста Луки з Остромирового Євангелія
І наостанок
Тисячолітнє Остромирове Євангеліє належить до величної спадщини України та українського народу і є унікальною пам’яткою української мови, письменності та культури.
Лишається незрозумілим чому в Україні на 30-му році незалежності ця інформація, немов велика таємниця, замовчується у навчальних закладах, національних музеях та академічних інституціях. А державна влада не звертає на це жодної уваги.
Зате цілком зрозуміло, чому Росія, озброївшись «русским миром», краде українську історію і переписує її під себе. Захоплення українських територій у 2014 році показує, для чого Путін заговорив про «древнерусский язык» і як це використовує його неоімперська політика.
Ірина Костенко, Ірина Халупа, журналісти
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію редакції
Оригінал публікації – на сайті Радіо Свобода