Павло Казарін: Релігія підозрілих

Рубрика «Погляд», спеціально для Крим.Реалії

Що може бути спільного у кремлівського пропагандиста, європейського популіста і, скажімо, українського корупціонера? Правильна відповідь – цинізм.

Бертран Рассел писав про те, що циніки не здатні вірити в те, що їм кажуть, тому що не здатні вірити в що-небудь. З Нобелівським лауреатом важко сперечатися: цинізм як концепція заперечує вищі мотиви у людини. Циніки беруть до уваги лише гірші людські якості – і від них же відштовхуються при аналізі чужої поведінки.

Циніки повсюдні. Це вони розповідають в ефірі російського телебачення про підступний Заході і його плани щодо знищення Росії. Твердять про «екстремістів-кримських татар» та черговий «теракт, якому запобігли» в окупованому Криму. Кричать про підступність «іноземних агентів», вся вина яких лише в тому, що вони намагаються не співати в загальному хорі.

Російські циніки не самотні. В Європі їм відлунують усі ті, хто живе за принципом «своя сорочка ближче до тіла». Ті, хто не вірить у синергію і співробітництво. Вони схильні об'єднуватися не заради ідеалів, а всупереч їм. І щоразу пропонують відмовитися від єдиних правил заради сьогохвилинних.

Утім, в Україні цей світогляд давно здобув собі вдячну паству. Українські циніки розповідають нам про «зовнішнє управління». Протестують проти кадрових конкурсів з іноземцями в журі. Сіють невіру й твердять про те, що «всі однакові». Їм вигідно жити в такому світі, тому що його опис нітрохи не суперечить їхнім ідеалам. Найменша підозра, що список мотивів людини не вичерпується корисливістю, прирече їх на відчуття власної неповноцінності, а тому вони старанно женуть будь-які думки про подібне.

Цинізм дуже добре продається. Тому що він унормовує свого носія. Оголошує його точкою відліку і фундаментом. Цинік пропонує своїй пастві байдикування. Говорить про те, що вони – носії фінальної редакції істини. «Ніхто не краще» – а тому немає сенсу ставати краще. «Всі однакові» – а тому можеш залишатися таким же, як зараз.

Цинізм прямо протилежний прогресу. Філософія власного шлунка не передбачає співробітництва, а циніки рідко готові наділяти оточуючих складними мотивами. Але наш світ ставав дружелюбнішим лише завдяки тим, хто готовий був розгледіти в сусідові краще. Циніки не створювали колективний комфорт – вони всього лише намагаються на ньому паразитувати.

Цинізм дуже добре купується. Тому що його носію не потрібно підозрювати себе в етичній неповноцінності. Не доведеться думати про те, що інші можуть бути складнішими і поряднішими. Цинік судить світ по собі – а тому живе в реальності, де всі хочуть його обдурити. Він постійно насторожі – тому що в ідеалістах бачить лицемірів, а в альтруїстах – безумців.

Цинізм – це релігія підозрілих. Дурних, відсталих і обмежених. Проблема в тому, що всі ці якості не дозволяють своєму носієві створювати складне. Майбутнє будується на співробітництві. Успіх – на довірі. У той момент, коли ми перестали вірити в безальтернативність гри з нульовою сумою, у людства з'явився шанс.

Вісім років тому Україні оголосила війну держава, яка відобразила цинізм на своїх державних стягах. Сучасна Росія не втомлюється повторювати про те, що брехня і обман – це альфа і омега світового устрою. Переконує себе в тому, що не порушує ніяких правил, а лише веде себе нарівні з іншими. А тому будь-які закиди з приводу своєї поведінки Москва парирує формулою «сам дурень».

Але в тому й річ, що протистояння циніків аж ніяк не повинне прирікати нас на зустрічний цинізм. Хоча б тому, що ця якість безпосередньо загрожує життєздатності суспільства. У той момент, коли цинізм зашкалює, суспільство розпадається, перестає реагувати на подразники, а потрясіння будь-якого масштабу не викликають у ньому ніякого колективного почуття: ні скорботи, ні єднання, ні солідарності. І в цей момент із цим суспільством можна робити все що завгодно.

Утім, українські торговці цинізмом навряд чи думають про складне. Ймовірно, вони всього лише стоять на сторожі концепції «Техас повинні грабувати техасці». Але в тому й річ, що в цей момент вони захищають своє персональне майбутнє ціною нашого колективного. І чим більше вони намагаються самих себе убезпечити – розповідаючи всім нам про те, що в світі немає нічого складнішого травлення – тим вище ризик, що втома і апатія в Україні візьмуть верх.

А тепер переконайте мене в тому, що етичний дефолт ніяк не пов'язаний із програшем у війні.

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції