Павло Казарін: Уроки самоспалення

Спеціально для Крим.Реалії

Альберт Разін. Кандидат філософських наук, доцент. Член Спілки вчених Удмуртії. 10 вересня спалив себе заживо, протестуючи проти мовної політики Російської Федерації.

Торік влітку Кремль скасував обов'язкове викладання національних мов у суб'єктах федерації. Школярі в Удмуртії, Татарстані, Башкирії та інших вісімнадцяти національних республіках відтепер вивчають рідну мову в тому ж обсязі, що й іноземну. Альберт Разін перед самоспаленням стояв в одиночному пікеті з плакатом, на якому були слова дагестанського (аварського – КР) поета Расула Гамзатова: «І якщо завтра моя мова зникне, то я готовий сьогодні померти!».

Учений не перебільшував.

Кремль навряд чи дозволить комусь за межами республіки помітити цю самопожертву. Навряд чи про те, що трапилося детально розкажуть російські телеканали. Але Альберт Разін, який приніс себе в жертву своїй батьківщині, нагадав усім про те, чим Російська Федерація не є.

Вона не є федерацією. Всі посилання її федеративний устрій, усі розмови про 21-у республіку в її складі ‒ звичайна брехня. Всього лише спадок, який дістався Росії від Радянського Союзу. Той самий, від якого Кремль тепер намагається всіма силами позбутися. Бути може не де-юре, але вже точно ‒ де-факто.

Російський обиватель привчений розмірковувати про підступність більшовиків, «які дарували» Україні та іншим національним республікам власну державність. Мовляв, саме Володимир Ленін заклав ті внутрішні кордони, за якими 70 років по тому розпадеться Радянський Союз. Мешканця мавзолею заведено лаяти за національну політику й оголошувати прикладом недалекоглядності.

Насправді, все цілком навпаки.

Розпад Російської Імперії супроводжувався зростанням національної самосвідомості околиць. Все тому, що профільна політика імперії була дискримінаційною. Наприклад, з 1889 року мусульманин, який отримав диплом юриста, міг вступити до колегії адвокатів тільки після отримання спеціального дозволу міністра юстиції. У військових частинах частка шведів, німців, фінів, латишів, естонців, вірменів та фінів не мала перевищувати 20% від загальної кількості офіцерів. У ті ж роки були встановлені квоти для євреїв в університетах. Зросійщилися католицькі храми Білорусі. В результаті, коли імперський кляп ослаб ‒ почали звучати ті голоси, які Санкт-Петербург раніше намагався заглушити.

Коли більшовики почали з фрагментів відновлювати імперію ‒ ця нова реальність дала про себе знати. Їм довелося воювати не тільки на класовому фронті ‒ виявилося, що центральній владі протистоять ще й національні ідентичності. Ті самі, які сприйняли крах Російської Імперії як можливість для створення національних держав.

Ленін був цілком раціональний. Національна політика більшовиків була лише спробою вибити ґрунт з-під ніг у «національних сепаратистів». Всього лише спроба скоротити їхню базу підтримки. Мовляв, навіщо вам національна незалежність, якщо Радянський Союз готовий надати все необхідне, включаючи мову та культуру?

Більшовики не створювали національні республіки. Вони лише погодилися з їхньою фактичною появою на карті. Це був той необхідний компроміс, який дозволив їм утримати розповзання територій. На зміну унітарній імперії прийшла союзна. Нехай і чисто формально.

Втім, більшовикам вдалося лише затримати історичну логіку, але не скасувати її. 1991 рік знову запустив процеси, які у двадцяті роки були поставлені на паузу. Клей розсохся ‒ і країна почала розповзатися по швах. Формальні межі стали фактичними. Приспані ідентичності почали прокидатися.

І Москва зуміла винести з усього цього урок.

Відтепер Кремль послідовно вихолощує з федеративної ідеї будь-який зміст. У національних республіках залишається все менше національного. Так, у конституції Удмуртії може бути записане, що це «держава у складі Російської Федерації». Що удмуртська нація реалізує право на державну владу на своїй історичній території. Що аж ніяк не заважає Москві вихолощувати суть цих фраз.

У 1926 році в республіці проживали 52% удмуртів та 43% росіян. Потім до складу Удмуртії передали низку районів з переважним російським населенням. Додайте сюди міграцію та асиміляцію ‒ в результаті, до 2010-го процентне співвідношення стало 62/28. Не на користь корінного народу.

Скасування обов'язкового вивчення рідної мови у школах національних республік видається як остаточне вирішення національного питання. Кремль цілком влаштує, якщо все регіональне розмаїття буде зведене до фольклорних ансамблів, фестивалів національної кухні та острівців національного гетто. Москва сприймає це як запобіжник на шляху повторення сценарію 1991 року. Якщо немає національних ідентичностей, то не буде й запиту на самостійну державність.

У своїй внутрішній політиці Кремль повторює все те, що намагається нав'язувати сусідам у зовнішній. Будь-які розмови про захист російськомовності ‒ це всього лише крок до поглинання. Єдине, що захищає Україну від долі Удмуртії, ‒ це її суверенітет. Межі, армія та самосвідомість. Комусь може здаватися, що битва за ідентичність уже виграна. Але це не заважає Москві вважати інакше.

Альберт Разін чітко розумів, що мова ‒ це один з базових фундаментів ідентичності. Втрата якого загрожує асиміляцією та розчиненням.

10 вересня він помер у лікарні від опіків.

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції