Перша російсько-турецька війна і Крим. Битва за Астрахань

Спеціально для Крим.Реалії

У вересні 1569 року турецькі війська вперше і поки єдиний раз в історії вийшли до Волги – і це була найпівнічніша точка османської експансії. Але саме така дальність походу і зіграла з ними злий жарт – Астрахань виявилася їм не по зубах.

Подія, що сталася на початку вересня 1569 року на Переволоці, досі викликає суперечки серед учених. Згідно з повідомленням польського посла Єнджея Тарановського, на 8 тисяч яничарів і «боцманів» (тут, мабуть, моряків взагалі) раптово напали 15 тисяч московітів князя Петра Серебряного і розгромили вщент, тож 2,5 тисячі уцілілих відступили на галери і відпливли в Азов. Кілька ж тисяч донських козаків на своїх стругах почали переслідувати турків, нападаючи на галери з усіх боків, часто – із засідок. Остання така атака відбулася лише за дві милі від Азова. Потім османи перетягли всі гармати і порох до фортеці, але наприкінці вересня через випадкову пожежу сталася детонація, що завдала істотних ушкоджень людям, будинкам і кораблям. Не залишилося жодної неушкодженої галери, зазначив Тарановський.

Низка дослідників заперечують достовірність цієї розповіді, оскільки про такий напад нічого не повідомляє інший очевидець – бранець Семен Мальцев, та й послу Івану Новосільцеву нічого про це не було відомо. Інші історики не бачать причин не вірити Тарановському, оскільки про цей епізод згадував московський служилий чоловік Вислий Булгаков, який у цей час їздив до Литви. Точку в дискусії ставить рукописний синодик московського Архангельського собору, в якому пом’януті 23 мешканці Тули, які загинули на Переволоці. Пояснення того, чому про це не написав Мальцев, може виглядати так – напад стався вже після того, як 2 вересня головні сили турецько-кримського війська рушили на Астрахань, а під удар Серебряного потрапили ті згадані Мальцевим понад 5 тисяч турків, які відмовилися йти далі.

Досягнувши Волги, Девлет Герай розіслав уздовж річки загони на чолі зі своїми синами. Спіймані язики показали, що московські війська відійшли вгору, і що шлях до Астрахані вільний. Скоріш за все, мусульманська армія пішла вниз берегом, тож на дорогу їм знадобилося близько двох тижнів, «а шкода турецьким і кримським людям, які йшли до Астрахані, і під Астраханню, була невелика».

15 вересня за Тарановським, чи 16 вересня за Мальцевим союзники дісталися старого городища Хаджі-Тархан, покинутого після захоплення московськими військами 1556 року. Але головні сили противника зосереджувалися в новій фортеці Астрахань – двома милями нижче за течією та на іншому березі Волги – отже, мета походу ще не була досягнута. І всупереч численним обіцянкам, у місті так і не спалахнуло повстання, і браму османам ніхто не відчинив.

У цей же час до табору прибули й загони Малої Ногайської орди на чолі із самим Газі-мурзою (інформатор Новосільцева говорить про тисячу людей, але, напевно, їх було більше). Приїхали посли від астраханських татар і «великих» ногайців, у відповідь Касим-паша наказав останнім прикочувати до Волги та приєднатися до його армії. Але кримсько-ногайські протиріччя, про які вже говорилося раніше, унеможливили це.

Коли звістка про можливе прибуття нуреддіна Урус-мурзи, а за ним – і самого Дін-Ахмеда, досягла кримського табору, в ханському наметі зібралася нарада, на якій беї нагадали Девлету Гераю, як у 1523 році «під Астраханню ногайські мурзи вбили Магмет Герая і сина його Богатир-салтана [Бахадира] та інших царевичів; і проти тебе стоїть Тинехмат князь і всі мурзи ногайські».

Хай там як, Велика Ногайська орда не приєдналася до походу, обмежившись постачанням кримсько-турецького війська. Інформатор Новосільцева прямо заявляв: «А допоки турецькі люди стояли в Астрахані, до тих місць Ногаї астраханські надсилали корм; а тільки б, мовляв, туркам вони корм не надсилали, то багатьом було з голоду в Астрахані померти і не відійти геть». Таким чином, Дін-Ахмеду вдалося не зіпсувати відносини ані з царем – головним торговим контрагентом і союзником проти казахів, ані з султаном – релігійним лідером.

Поява османських військ на Волзі призвела до хвилювань на околицях Казані, але, зрозуміло, у Касима-паші не було зайвих солдатів, щоб відправити їх на північ і спровокувати справжнє повстання. Лише деякі казанські купці-мусульмани, попри сувору заборону московської влади, повезли до турецького табору продукти, та так і залишилися там.

Оскільки облогові гармати були покинуті ще на Переволоці, а з легкою артилерією Астрахань було не взяти, Касим-паша та Девлет Герай вирішили вдатися до перевіреної тактики – підриву стін за допомогою закладеної у підкопі міни. «І посилали до міста кримського Мустафу із товаришами, розгледіти, де бути підкопу та іншим приступам» до Астрахані, проте одразу ж з'ясувалося, що «підкопом узяти її не можна, бо вода близько, і стояти біля неї довго, і людей втратити».

Спроба ж штурму провалилася через перевагу захисників в артилерії: «посилали зі старого городища до міста приступати людей, а з Астрахані з міста почали по їхніх шатрах бити з гармат, і гармати стали ходити далеко [тобто здійснили вилазку], і турецькі між собою з кримськими стали говорити, що їм до Астрахані не можна приступати, і людям чиниться шкода».

В описі Тарановського містяться важливі деталі, хоча плутанина в датах у межах однієї сторінки ускладнює їхню верифікацію. За його даними, перший тиждень (з 14 або 15 вересня) йшла млява облога – кримсько-турецькі війська не наближалися до Астрахані ближче, ніж на постріл. А потім перед світанком (посол називає дату 17 вересня, хоча «тиждень» мав тривати довше) на них напали кілька тисяч московітів з Астрахані під проводом Серебряного (у цьому випадку князь мав по річці випередити нападників і увійти в місто не пізніше 13-го). Розбиті турки та кримці змушені були зняти облогу та відійти, а захисники повернулися до міста.

У Мальцева – схожа картина бою: «В іншій, государ, ночі прийшли багато суден і з козаками, князя Петра прихід Семеновича Серебряного та Замятії Сабурова з багатьма людьми, і взяли, государ, ногайських людей Тулу-мурзину дружину з дітьми – та інших, кажуть, багатьох взяли, котрі ногайці до Кримського царя та до паші приїхали».

У пам'ятці для московських послів у Річ Посполиту в лютому наступного року так підбивалися підсумки битви за місто: «турецького люди і кримський цар до Астрахані... приходили, і... [московські] люди з міста з наряду [тобто артилерії] і на вилазці багатьох [турецьких] людей побили, а інших в полон узяли».

Тоді Касим-паша вирішив захопити Астрахань, вморивши захисників, а для цього наказав готуватися до зимівлі. Більшість будівель Хаджі-Тархана збереглася, тож у них можна було розмістити кримські й турецькі війська. Потрібно було лише зміцнити старі стіни, і за це взялися негайно: «І почали на старому городищі місто робити». Облога Астрахані, за свідченням Тарановського, відновилася наступного дня після московитської вилазки, але її подробиці невідомі.

За планом, на зиму у відродженому Хаджі-Тархані повинні були залишитися всі османські війська, астраханські татари та частина кримців на чолі з двома синами хана, а сам Девлет Герай міг повернутися на півострів.

Однак наказ залишитися у напівзруйнованому місті в голому степу, відкритому всім вітрам, у північній для більшості османських солдатів країні підкосив бойовий дух турецького війська, і без того ослаблений довгим важким походом і невдалим штурмом Астрахані. А тут ще й кримські вершники, що залишилися без здобичі, за прямим наказом Девлета Герая почали поширювати чутки, що зима в цьому краю тягнеться дев'ять місяців, а влітку ніч триватиме лише три години, і правовірним доведеться вибирати між сном і правильним виконанням намазу.

У війську вдруге спалахнув бунт. «І прийшли турки на пашу з великою бранню: «Нам зимувати не можна – померти нам з голоду; государ наш всякий запас нам дав на 3 роки, а ти нам з Азова велів взяти на 40 днів корму; а астраханським людям нас прогодувати не можна – то знаєш», – переказував Мальцев. Цього разу в покорі Касиму відмовили навіть яничари, заявивши: «Всі з [кримським] царем геть ідемо; государ наш за твоїм обманом не послухав Девлет-Кірея царя, а цар що не писав до государя, і нам що говорив, і тобі, як перед нами на Переволоці говорив, і те все так і сталося».

Останньою спробою врятувати становище стало відправлення на північ кількох тисяч кримських фуражирів у пошуках їжі, оскільки «корму в них людського не стало». Але, як зазначив Тарановський, «жоден із них не повернувся». За повідомленням інформатора Новосільцева, «між Кримського [хана] з Касимом стала сварка бути», і в цих умовах продовжувати війну було неможливо.

Кримсько-османське військо провело в Астрахані 10 (за Мальцевим) або 11 (за Тарановським) днів. 26 вересня 1569 року Касим-паша наказав спалити всі укріплення, відбудовані в Хаджі-Тархані, і вирушати назад. Взяти Астрахань виявилося неможливо (був зруйнований лише посад у фортечної стіни), отже, кампанія провалилася, і нічого іншого, крім відступу, не залишалося.

Але найстрашніше у турецьких солдатів було ще попереду.

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії. Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://dfs0qrmo00d6u.cloudfront.net. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії. Рекомендуємо вам встановити VPN.