Перший московський похід на Крим. Безплідні зусилля

Спеціально для Крим.Реалії

Повномасштабного московського вторгнення в Крим у 1559 році так і не сталося, а Іван Грозний дедалі сильніше зав'язав у Лівонській війні. У цих умовах укладання миру стало питанням часу. Але перед цим Москва спробувала повторити минулорічний успіх, аби розпочати переговори із сильних позицій. Однак щось пішло не так.

Прибуття у січні 1560 року кримського посланця з пропозицією миру надихнуло Москву. У відповідь на півострів негайно був відправлений гонець із листом хану, в якому йшлося, що як тільки той «залишить безглуздя», то цар із ним помириться. І зараз же припиняться морські походи козаків і набіги ногайців. На закінчення Іван IV прямо радив Девлету Гераю вирішувати, «як йому вигідніше: чи миритися, чи воювати?».

Те, що за підсумками минулорічної кампанії кримський хан перебував у важкому стані, розуміли всі. Але й Кремлю недовго залишалося спочивати на лаврах. Того ж місяця литовський посланець привіз чітку і недвозначну вимогу польського короля і великого князя литовського Сигізмунда II відступитися від Лівонії – інакше на Московію чекала війна. До закінчення перемир'я залишалося менше двох років, і щоб не опинитися у стані війни вже на три фронти, «кримське питання» слід було вирішити якнайшвидше. Більше того, існувала загроза укладання кримсько-лівонсько-литовського союзу. У лютому-березні з Вільно до Бахчисарая вирушила грамота, в якій король нагадував хану про його обіцянку здійснити похід на Москву – інакше цар цілком може захопити землі Лівонського ордена, і тоді у нього не залишиться іншого супротивника, крім Кримського ханства.

Не мудруючи лукаво, в Кремлі вирішили повторити торішній план війни. У лютому князя Дмитра Вишневецького було відправлено до п’ятигорських черкесів «на державу», щоб звідти «промишляти над кримським царем». Паралельно від нього очікувалася організація масового хрещення місцевого населення. У березні перевіреним шляхом на Крим по Дніпру вирушив чернігівський намісник Матвій Ржевський з ногайським мурзою Тягріберді, щоб «кримському цареві недружбу робити», а на Дон – великий стрілецький загін. Але головна роль в кампанії відводилася ногайському бею Ісмаїлу.

У листі йому Іван IV описував так свою стратегію: «Тобі самому годиться йди за Волгу на кримську сторону і стати тобі на гирлі Медведиці та… дітей своїх і племінників на Крим відпустити того для: які ваші люди ще в Криму залишилися, і ті люди, почувши тебе, що ти сам стоїш на Медведиці, у тебе всі будуть». Допомогу Ісмаїлу мали надати надіслані стрільці. Хан же, «почувши про тебе, що ти сам ідеш, а Вишневецькій з Черкеського боку з черкесами йде, а з Дніпра рать же йде, і він проти дітей твоїх і племінників та наших людей не виступить». Бею слід було «промишляти невідступно» все літо, доки погода сприяє, щоб походи Вишневецького і Ржевського не виявилися марними.

Але цей план так і залишився на папері. 28 травня Ісмаїл прислав до Москви посольство з грамотою, де детально описував усі перешкоди на шляху війни із Кримом. По-перше, Великій Ногайській орді протистояла Мала на чолі з Газі-беєм Ураком, який розорив безліч промосковських улусів. По-друге, правитель Тарковського шамхальства в Дагестані дав притулок одному із синів попереднього ногайського бея Юсуфа, і цілком міг підтримати його претензії на владу. Ну і по-третє, астраханський воєвода не лише не допомагав, а й усіляко шкодив ногайцям та особисто Ісмаїлу. У цих умовах, підсумовував бей, не тільки не можна воювати, а й слід думати про мир із Девлетом Гераєм.

2 червня Іван IV відправив відповідь, в якій обіцяв розібратися з усіма труднощами Ісмаїла, а поки що пропонував бею інший план – сховати свій улус в надійному місці, а самому йому «Крим годиться невідступно воювати, дітей своїх і племінників безперестанку посилати, щоб недруг завжди стомлений був». Ногайцям належалося чатувати на кримців біля Чорного лісу біля Дніпра, куди щоосені ті виводили на випас коней, і відбивати табуни. Цим одночасно послаблювалося б ханство та посилювалася орда. Ржевський отримав вказівку чекати на Ісмаїла хоч до самої зими, а стрілецьке військо і відправлений ще у травні на Дон Тягріберді мали допомагати бею «скільки знадобиться». Зрештою, ногайським купцям було дозволено безмитно торгувати на ринках три роки.

Цар виконав свої обіцянки. Влітку стрільці, козаки та астраханські татари здійснили рейд до Дагестану, розбили військо шамхала і спалили його столицю Таркі, відступивши з безліччю захоплених бранців. До Астрахані була відправлена ревізія, за результатами якої воєвода був зміщений і у кайданах відправлений до Москви.

Але це мало допомогло. 13 серпня Ісмаїл справді послав на Крим двох синів та 13 мурз, але дав їм лише 2 тисячі вершників. На Дону до них приєдналося ще 230 московітів. Ногайці розклали табір на Молочних водах, але коли від них втік один із захоплених раніше бранців, негайно відступили – їх було замало для відкритого зіткнення із кримцями, а момент раптовості був втрачений.

Зрозуміло, Ісмаїл клявся Івану IV, що як тільки його люди відпочинуть, а Москва надішле ногайцям грошей, припасів і подарунків, новий похід неодмінно відбудеться. Однак у Криму на це чекати не стали і самі пішли в атаку. Кримці та «малі ногайці» нападали на улуси Великої Ногайської орди, зриваючи мобілізаційні заходи, а зосередивши сили у гирлі Донця, перекрили дорогу на ханство.

Провал ногайського наступу означав крах всього московського задуму. Ржевський так і провів ціле літо на Дніпрі, не здійснивши жодної вилазки до Криму. Вишневецькому не вдалося привести всіх черкеських князів «під руку» царя, тож його сили залишалися обмеженими. Восени разом з одним із тамтешніх правителів Кансуком Вишневецький вкотре оточив Азов, але був відбитий з великими втратами – голови черкеського князя, його брата та кількох воєначальників комендант фортеці відправив до Стамбула.

Загалом повторити минулорічний успіх і замкнути Девлета Герая за стінами Перекопа не вдалося. Навесні, розписуючи порядок військової служби, московський уряд відрядив на південь, на річку Сосну, лише три полки. Більше, здавалося, й не треба. Проте вже незабаром розпис було переглянуто, і на оборонну лінію із центром у Тулі було відправлено вже п'ять полків (9-10 тисяч воїнів).

У липні до Рильська підійшов передовий тритисячний кримський загін на чолі з ногайським мурзою Дівеєм, і від перебіжчика московіти дізналися, що всього за кілька днів стоїть один із кримських «царевичів» із 20-тисячним військом. Вже 2 серпня Дівей напав на околиці Потезького лісу – за 500 кілометрів на північ! По дорозі назад за ним три дні гналися московські полки до самого Дону, але мурза, перебивши полонених і розкидавши здобич, вислизнув з їхніх рук. На початку осені в район Темникова в Мордовії вирушив ще один кримський чотиритисячний загін, але, будучи виявленим, повернув назад. Зрештою, генеральної кримсько-московської битви того року так і не сталося, але про спокій на своїх південних кордонах Івану IV довелося забути.

Ну і в жовтні, нарешті, відбулося серйозне зрушення у кримсько-литовських відносинах. З півострова повернувся королівський посол Скумін Тишкевич у супроводі кримського посольства з п'яти осіб на чолі з Хаджі-Алі-беєм. Вони привезли до Вільно ярлик Девлета Герая, в якому він «жалував» Литві ті самі володіння, що і попереднього разу в 1552 році (традиція Тохтамиша, Хаджі та Менглі Гераїв), зобов'язався повернути литовські землі, захоплені Московією, декларував взаємне прощення та безпеку торговців. Хан знімав із себе відповідальність за напади на литовських купців, здійснені козаками Вишневецького чи донцями, і зобов'язав королівських людей возити поминки до Перекопу, а не до Тавані, як раніше (адже Іслам-Кремен був зруйнований). Зі свого боку, Девлет Герай присягався перешкоджати кримцям, а також османським жителям з Ак-Кермана, Очакова та Азова нападати на литовські землі, пообіцявши суворо покарати можливих винних та відшкодувати будь-які збитки. Вперше в ярлику були згадані ногайці як піддані хана, від імені яких укладався мир. Три місяці посли провели у Вільно і повернулися з багатими дарами цілком задоволеними.

Також у жовтні Девлет Герай отримав від Сигізмунда II листа, в якому король знову дорікав хану за те, що той не пішов на Москву, і пропонував ударити на північ цієї ж зими. Також Сигізмунд рекомендував Девлету повідомити про свій виступ магістру Лівонського ордена, щоб узгодити дії, та обіцяв незабаром надіслати поминки за майбутній 1561 рік.

Отже, кампанія 1560 закінчилася фактично внічию, але стратегічна ініціатива перейшла від Московії до Криму. Зосередивши основні сили в Лівонії, Іван IV не зміг послати великі раті на південь і був змушений зіпертися на сили Ісмаїла. А оскільки ногайський бей провалив покладене на нього завдання, царський задум знову замкнути хана на півострові не вдалося. І хоча особисто Девлет Герай того року залишався в Криму, його війська у Московії та дипломати в Литві зробили свою справу.

Попереду були останні битви тієї війни.

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії. Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://dfs0qrmo00d6u.cloudfront.net. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії. Рекомендуємо вам встановити VPN.