«Осередок економічної свободи та української ідентичності». Академік Вольвач ‒ про спадщину сімей Симиренків і Яхненків та їхні зв'язки з Кримом

У грудні 2019 року Верховна Рада України ухвалила постанову «Про відзначення пам'ятних дат і ювілеїв у 2020 році», у ній з метою збереження національної пам'яті парламент ухвалив урочисто відзначити, зокрема, 230 років від дня народження Федора Симиренка (1790-1867), підприємця, одного з перших в Україні цукрозаводчиків, засновника й першого керівника торгово-промислової фірми «Брати Яхненки-Симиренко», а також 200 років від дня народження Платона Симиренка (1820-1863), підприємця, мецената, одного із засновників раціонального садівництва в Україні, батька видатного вченого-помолога Левка Симиренка, який зробив великий внесок у розвиток кримського плодівництва та кримської агрокультури.

Про внесок родини Симиренків у розвиток та індустріалізацію сільськогосподарського виробництва на території України ми поговорили з відомим істориком аграрної науки, академіком Української академії екологічних наук, доктором філософії в галузі біології, відомим симиренкознавцем, кримчанином Петром Вольвачем.

‒ Петре Васильовичу, наскільки важливою для України XIX століття була задача інтенсифікації та наукової організації сільського господарства?

‒ Початок цієї діяльності дав засновник сім'ї Федір Симиренко. Він одружився з дочкою Михайла Яхненка Анастасією. Федір разом із братами Яхненками ‒ Кіндратом, Степаном і Терентієм ‒ орендували млини на Черкащині, продавали зерно й борошно, ганяли в Одесу та інші південні портові міста гурти худоби, продавали шкіру за кордон. За вагомий внесок в економічний розвиток Одеси та півдня України брати Яхненки та Федір Симиренко на початку 30-х років XIX століття були відзначені званнями Одеських купців першої гільдії. У 1855 році Федору Симиренку і братам Яхненкам царським указом було надане звання почесних спадкових громадян Російської імперії.

Фірмою «Брати Яхненки-Симиренко» фактично заснували цукрову промисловість в Україні. Продовжувати цю роботу довелося вже молодій генерації підприємців, зокрема Платону.

‒ Яку роль у модернізації аграрної галузі України зіграв Платон Симиренко?

‒ Платон Симиренко, 200-річний ювілей якого відзначатимемо 21 грудня цього року, за наполяганням батька закінчив престижний економічного профілю приватний пансіон Золотова в Одесі. Платон пройшов серйозне стажування на Смілянському цукровому заводі, потім ‒ декілька років на найкращих цукрових заводах Франції, Німеччини та Бельгії. Після цього Платон ініціював будівництво сучасного парового цукрового заводу в селах Ташлик і Руська Поляна. Проєктуванням, будівництвом та оснащенням нових, реконструкцією старих заводів Платон займався разом із запрошеними з Франції фахівцями. Потім молодий підприємець вступив на навчання до Паризького політехнічного інституту.

Усі цукрові заводи фірми українських підприємців, завдяки кваліфікованому керівництву Платона Симиренка, виявилися високоприбутковими. Тому фірма запропонувала збудувати великий цукровий завод у Києві, на Куренівці, проте міська влада відмовила їм у продажу землі. Тому завод вирішили будувати під Городищем, на землі, орендованій у графа Михайла Воронцова.

Спочатку збудували великий цегляний завод, який і забезпечив спорудження Городищенського цукрового та рафінадного, а також машинобудівного заводів. Тоді це було справжнє будівельно-промислове диво. Новою особливістю городищенських підприємців стало створення житлового містечка для робітників і службовців з усією сучасною інфраструктурою: водогоном, каналізацією, центральним опаленням, тротуарами та дорогою з твердим покриттям, освітленням газовими ліхтарями, якого тоді не було навіть у російських столицях. На території заводів Симиренка були збудовані котеджі для фахівців, цивілізовані гуртожитки для робітників, діяла їдальня, початкова школа, церква, магазини та амбулаторія. Власники фірми забезпечили всім своїм працівникам соціальний пакет: гідну зарплату, гідні умови праці, відшкодовували витрати робітників і службовців у разі їх лікування.

Петро Вольвач

Платон Симиренко як представник справжньої європейської культури під впливом французьких мислителів мріяв створити на своїх підприємствах «капіталізм із людським обличчям». Зазначимо, що саме ця симиренківська модель капіталізму сьогодні успішно діє в багатьох країнах Західної Європи, а також Скандинавії.

У 40-50-х роках XIX століття цукрове виробництво фірми українських підприємців досягло найвищої точки свого розвитку. Тодішній письменник Клебановський свідчив про це так: «У кожному магазині на видному місці красувалися головки цукру цієї відомої фірми і кожне велике місто Росії, наприклад, Москва, Харків, Нижній Новгород, Київ, Кременчук, Єлизаветград, Одеса мали величезні комори для цукру цієї фірми. Її діяльність широко була відома і за кордоном, процвітала вона, як рідкісна квітка, живила вона багато людей».

Можна цілком обґрунтовано стверджувати, що завдяки цукровим заводам Яхненків-Симиренка та їхньому прикладу українські заводи цукру виготовляли три чверті цукру-піску і більше ніж 80 відсотків цукру-рафінаду від загального обсягу виробництва Російської імперії. Продуктивність цукрових заводів в Україні була у 3-6 разів вища порівняно з центральними губерніями Росії.

Городищенський машинобудівний завод українських підприємців налагодив також виробництво парових двигунів та іншого обладнання для цукрових заводів, почав випуск сільськогосподарських машин. Промслова потужність Симиренківського машинобудівного заводу була такою, що підприємці наважилися на випуск суцільнометалевих кораблів. Два пароплави «Українець» та «Ярослав», збудовані фірмою, довгий час були окрасою дніпровського пароплавства.

Однак наміри видатного українського підприємця суперечили деспотичній сутності Російської імперії. .

‒ Василь Симиренко, молодший син Федора Симиренка, закінчив Паризький політехнічний інститут. Закінчення навчання збіглося зі смертю брата. Це був один з найважчих періодів у діяльності фірми «Брати Яхненки-Симиренко». Революційні події 1861 року позбавили підприємство багатьох грошових кредиторів. Тому заводи Симиренка-Яхненків переживали фінансові труднощі. Міністерство фінансів Росії відмовило Василю Симиренку в наданні кредитів на будівництво залізниці для перевезення буряка, звинувативши в українофільстві, взявши під поліцейський нагляд. Однак прибутковість городищенських заводів дозволила йому за декілька років розрахуватися з усіма кредиторами.

Тоді, на початку 70-х років XIX століття, Василь Симиренко в селі Сидорівка Корсунського повіту придбав невеликий занедбаний державний цукровий завод. Капітальною реконструкцією він перетворив завод на одне з найтехнологічніших сучасних підприємств тодішньої імперії. Цукор і пастила з Сидорівського заводу Василя Симиренка заполонили ринки не тільки Росії, але й Західної Європи.

Високопатріотичний, вихований на принципах європейської демократії та культури, Василь Симиренко створив спеціальний фонд підтримки українських вчених, художників, письменників та діячів культури. Стипендіатами цього фонду були Михайло Драгоманов, Михайло Грушвський, Михайло Коцюбинський, Павло Чубинський, Петро Ніщинський, Іван Франко, Борис Грінченко, українські театральні трупи й навіть хор Миколи Лисенка. Він спонсорував також українські періодичні видання, мріяв про створення Українського політехнічного університету, але влада не погодилася на те, щоб усі предмети в ньому вивчалися українською мовою.

Продавши успішний Сидорівський завод і декілька сотень десятин землі, Василь Симиренко заповів свій великий будинок у Києві з двома десятинами землі та садом українським громадським організаціям. Зараз у ньому розташоване посольство Великої Британії.

‒ Ми вже багато розповідали про внесок у розвиток садівництва, особливо в Криму, геніального помолога Левка Симиренка. Дайте, будь ласка, загальну характеристику його діяльності.

Левко Симиренко

‒ Заслуги Левка Симиренка величезні. Це створення першого в Російській імперії помологічного розсадника, найбільшої в Європі помологічної колекції плодових, горіхоплідних, ягідних і декоративних культур, розробка наукових основ інтродукції плодових рослин, обґрунтування помології як науки, підготовка тритомної праці «Кримське промислове плодівництво», формування районів промислового плодівництва (Крим, Мелітополь, Поділля, Бессарабія, Північний Кавказ, Київщина), створення вітчизняної наукової школи садівництва та розсадництва, організація Салгирської помологічно-садівничої станції, підготовка першої вітчизняної наукової роботи «Помологія», що побачила світ лише через 40 років після вбивства видатного вченого, створення симиренківської школи садівництва тощо.

‒ Як склалася доля наукової спадщини родини Симиренків за радянських часів?

‒ Їхню справу продовжив Володимир Симиренко, син Левка Симиренка, видатний український вчений-садівник, помолог, організатор вітчизняної науки. Він навчався у гімназіях у Полтаві та Києві, Київському політехнічному інституті.

Кримська влада забула про Симиренка

Зі створенням Наркомату землеробства Володимир Симиренко ініціював організацію Мліївської садово-городньої станції, Центрального помологічного розсадника та Республіканської державної комісії з сортовивчення плодових культур. За прикладом України такі інститути через декілька років почали створювати в усіх республіках.

Мліївська дослідна станція упродовж 1920-х років стала головним методичним центром садівничої науки всієї країни. Є всі підстави стверджувати, що професор Володимир Симиренко та його батько Лев Симиренко створили унікальну українську наукову садівничу школу. Упродовж XIX-XX століть вона займала провідне місце у світі.

У 1930 році вчений разом з академіком Миколою Вавиловим організував Всесоюзний науково-дослідний інститут плодових і ягідних культур у Києві, розробив довготривалу стратегічну програму розвитку садівництва.

Как крымчане выращивали фрукты без воды? | Крым.Реалии ТВ (видео)

Саме через прогресивні наукові погляди Володимира Симиренка все його життя переслідувало НКВД. Його чотири рази заарештовували, одного разу навіть засудили до розстрілу. Як показала перевірка справи Володимира Симиренка Головною військовою прокуратурою СРСР, проведена у 1957 році, жоден пункт обвинувальних актів 1933 і 1938 років не підтвердився. Як у 1933, так і у 1938 році кримінально-розстрільні справи Володимира Симиренка та інших фігурантів були сфабриковані НКВД на замовлення мічурінських та кремлівських злочинців.

Навіть після запізнілої реабілітації в Україні не було відзначено жодної ювілейної дати видатного українського вченого-садівника, помолога та організатора науки, не перевидані його наукові роботи, а вони мають величезне значення для сучасного промислового садівництва та науки. Тому святкування у грудні 2020 року симиренківських ювілеїв, а також святкування у 2021 році 130-річчя від дня народження Володимира Симиренка будуть хоч і запізнілою, але гідною даниною нащадків пам'яті великих реформаторів науки та економіки України.