Про музику, український Крим і головну відмінність України від Росії в студії Радіо Крим.Реалії говоримо з лідером української групи «Тартак» Олександром Положинським.
– Групі «Тартак» уже 22 роки. Дивовижно, як швидко збігає час.
– Здається, все почалося недавно, а коли озираєшся назад: ого, так ти вже добре попрацював, хлопче.
– У вас авторська програма на Радіо НВ. Вам це близько?
– Я колись багато працював на радіо в різних проектах. Півроку я був ведучим ранкового шоу. Це щоденні ефіри, три години в прямому ефірі – важкувато було мені: по-перше, через вранішній підйом щодня й через те, що я вперше в житті вів програму не музичну й не розважальну. Музики там майже не було, тільки одна пісня на три години, і то як бонус спеціально для мене. По-друге, там багато було серйозних тем. А я поміж серйозного люблю і «подуркувати», особливо в радіоефірі. Зараз я повернувся в більш звичне для мене амплуа, роблю авторську програму про українську музику, але там робиться акцент не на музиці як такій, а на особистостях, які творять цю музику. Причому особистості показую з несподіваних ракурсів.
– Ви самі з Луцька. А з Кримом вас щось пов’язує?
Для нас не стоїть питання про те, щоб виступати в Криму або їхати туди на відпочинок, поки він окупований
– Вперше потрапив до Криму в 2000-му році. Тоді вже був чоловіком із радіо- і телевізійним досвідом, вже розпочав роботу в «Тартаку». Два місяці я працював у євпаторійському таборі «Маяк», і це було моє перше знайомство з Кримом. А в лютому 2013 року мене запросили в Сімферополь на кримськотатарський канал АТР. Вони проводили конкурс кримськотатарських відеокліпів, а мене запросили як експерта. Це було ще й дводенне близьке спілкування з кримськими татарами: ці привітні люди справили на мене дуже позитивне враження. Також було дуже приємно, що кожен, з ким я спілкувався, намагався говорити, хоча б трохи, українською. Потім влітку був невеличкий тур в шести містах України, а між Сімферополем і Донецьком у нас був тиждень вільного часу, і я його присвятив мандрівкам Кримом. Я відвідав Бахчисарай, побував у Ханському палаці, поїхав до Севастополя, піднявся на Сапун-гору, потім з’їздив у бік Феодосії, а коли вертався, поїхав Арабатською стрілкою, що давно мріяв зробити. Такі приємні враження. Потім, на прощання, в січні ми з’їздили з концертом до Ялти.
– Ви з Луцька. Україномовний...
– Я з україномовної родини, хоча за радянських часів частіше говорив російською. Зараз мої друзі, з якими раніше говорили по-російськи, тепер говорять українською мовою, і мене це радує. Багато людей переходять на українську мову.
– Коли ви подорожували Кримом, з місцевими спілкувалися якою мовою?
– В Україні я завжди спілкуюся українською. Жодного разу не виникло непорозуміння або конфлікту з приводу моєї української мови. Єдиний раз був неприємний момент з кримським ОМОНом на концерті 2013 року. Вони поводилися не так, як мають поводитися правоохоронці.
– Зараз ви стежите за тим, що відбувається в Криму?
– Не дуже ретельно, але якась частина новин потрапляє в поле зору. У мене немає однозначної думки, але є впевненість, що з Україною Криму було краще.
– Чи було за ці чотири роки бажання або пропозиції поїхати до Криму?
– Для нас не стоїть питання про те, щоб виступати в Криму, поки він окупований. Тим паче їхати туди на відпочинок. Для мене це до певної міри навіть ризиковано. Я знаю, що дуже часто прихильники всього українського потрапляють в поле зору російських спецслужб, потрапляють в ув’язнення, отримують звинувачення в тому, чого вони не робили.
– Як ви ставитеся до тих людей, яки протягом цих чотирьох років їздять з материкової України до Криму на відпочинок?
– Кожна людина сама для себе визначає життєві цінності й пріоритети. У тому числі моральні й матеріальні. Бог їм суддя. Але мені здається, зараз їздити до Криму не варто.
– В Росії у вас залишаються друзі й колеги, з якими ви продовжуєте спілкування?
Багато в чому Росія сильніша за Україну, але Україна вільніша
– Є кілька знайомих, і я знаю, що вони симпатизують Україні та неодноразово брали участь в акціях протесту. Але також знаю, наскільки люди слабкі проти системи. Система сильніша, і немає зараз критичної маси таких людей, які хочуть змінити Росію на краще, зробити Росію дружньою до України та інших країн. Росія хоче всім диктувати свою дружбу – але справжня дружба такою не буває. Багато в чому Росія сильніша за Україну, але Україна вільніша. Свобода – теж далеко не абсолютна в Україні, і нам є над чим попрацювати. Однак свобода і вільнодумство – це те, що відрізняє Україну від Росії.
– Багато росіян їздять на відпочинок до Криму не через адмінкордон на Херсонщині, що є порушенням українського законодавства. У цьому питанні є моральна складова?
– Думаю, у більшості людей питання морального характеру не виникають. Їм сказали: «Крим наш, Крим русскій». Наш так наш – і поїхали. Так, як вони їздять у «свій» Сибір, на «свій» Кавказ, у «свою» Карелію і т.і. Вони не задумуються, що там живуть інші люди, що це, можливо, територія іншої країни.
– Цими днями активісти збирали підписи під петицією на сайті Білого дому. Йдеться про звільнення українського режисера Олега Сенцова. Ось що повідомляють організатори: якщо ми зберемо 100 тисяч підписів, на цю петицію зобов'язані будуть звернути увагу представники федеральної влади США, і ми станемо на крок ближче до звільнення наших співвітчизників. У соцмережах шоумен, режисер і продюсер Володимир Зеленський висловився на підтримку цієї акції. Ви теж підписали цю петицію?
Путін – це абсолютний самодур, для якого немає нічого святого, немає таких понять, як порядність і права людини. Він робитиме так, як захоче
– Ще ні, але зроблю це за першої нагоди. Розумію, що кожна така акція, кожне звернення має свою користь. Але також я розумію, що Путін – це абсолютний самодур, для якого немає нічого святого, немає таких понять, як порядність і права людини. Він робитиме так, як захоче. Поки весь світ не збереться з силами і не натисне так, що Путіну просто не буде куди подітися, нічого не станеться. Крім того, говорити про звільнення одного Олега Сенцова не можна. По-перше, сам Олег хоче, щоб звільнили всіх незаконно засуджених українців. По-друге, більшість цих людей заслуговує на підтримку не менше, ніж Олег. Просто Олег став символом, він показав своїм прикладом, як потрібно боротися. Це чоловік, який показав, яким сильним може бути характер.
– На вашу думку, таким відомим людям, як Володимир Зеленський і Святослав Вакарчук, потрібно йти у велику політику, і навіть в президенти?
– З вибором у нас сутужно. Зараз я не бачу тих, за кого б я міг віддати свій голос. На попередніх виборах я був активним противником Петра Порошенка, агітував проти нього. Голосував за Анатолія Гриценка. Проте за ці роки Гриценко не зробив абсолютно нічого такого, щоб я міг захотіти за нього проголосувати вдруге. Тому у мене зараз велика проблема з вибором. Що стосується Святослава Вакарчука і Володимира Зеленського, то вони не гірші й не кращі за інших кандидатів. Але президент – це не тільки одна особа. Президент – це команда. На жаль, з наших президентів ті, що були не надто проукраїнськи налаштовані, йшли на президентство з командою, натомість проукраїнські йшли без команди. Команда однодумців – ось що необхідно наступному президентові України.