Спеціально для Крим.Реалії
Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберґ пов'язав анексію Росією Кримського півострова з протистоянням великих держав. Це важливе зауваження, яке перетворює конфлікт навколо Криму ‒ як й інші схожі конфлікти ‒ на частину великої світової політичної драми. Яка, думаю, робить жителів півострова ‒ як, втім, і всіх інших українських громадян ‒ заручниками цього великого протистояння.
Але виникає просте запитання: а чому взагалі це протистояння виникло? Коли ми були свідками протистояння Сполучених Штатів і Радянського Союзу в роки «холодної війни», ми, як мінімум, розуміли, що відбувається. Це було ідеологічне протистояння ‒ хай вплив комуністичного чаду й слабшав з кожним роком.
БІЛЬШЕ ПО ТЕМІ: Справа не у форматах, справа в РосіїЦе було ідеологічне протистояння ‒ хай вплив комуністичного чаду й слабшав з кожним роком
Проте, скрізь, куди приходила Москва, відбувалося практично одне й те саме. «Народно-демократична революція», нехай часто й імітована за допомогою радянських або кубинських окупантів. Націоналізація приватної власності. Встановлення однопартійної диктатури якогось чергового народного царька. Приєднання захопленої країни до «табору народної демократії».
Словом, те, про що іронічно писав у ті роки Олександр Галич (радянський поет, автор і виконавець пісень, політемігрант ‒ КР) ‒ «немає на світі сумнішої повісті, ніж про цю додаткову вартість». І зрозуміло, що у країнах, які орієнтувалися на Захід ‒ навіть якщо говорити про диктаторські режими ‒ була зовсім інша економіка, зовсім інше уявлення про державу. Це було справжнісіньке протистояння систем.
Нинішнє «протистояння наддержав», схоже, існує, у першу чергу, в голові у Путіна
А нинішнє «протистояння наддержав», схоже, існує, у першу чергу, в голові у Путіна. Тому що сучасна Росія, на відміну від того ж Радянського Союзу, впевнений, ніякою наддержавою насправді не є, її економічний потенціал ‒ поготів при такій величезній території ‒ наближує цю країну швидше до карликів, ніж до велетнів. Тому що ніякого альтернативного ідеологічного порядку денного російська «сфера впливу» більше не пропонує. І тому, що при всьому протистоянні з цивілізованим світом Росія, як ми бачимо, продовжує від нього залежати, і кожне нове рішення Заходу про посилення санкцій проти цієї країни б'є по її економіці сильніше, аніж будь-яка руйнівна зброя. І тому, що всі прекрасно знають ‒ і на Заході, і в Росії ‒ що «справжні» санкції, які б зруйнували російську економіку ‒ так, вдарили б і сам Захід, але й «протистояння» припинили б назавжди.
Росія ‒ на відміну від Радянського Союзу ‒ не справжній конкурент, це, швидше, світовий хуліган, з яким не хочуть зв'язуватися
Росія ‒ на відміну від Радянського Союзу ‒ не справжній конкурент, це, впевнений, швидше, світовий хуліган, з яким не хочуть зв'язуватися, щоб не з'явилася необхідність переходити до рішучіших дій. Простіше кажучи ‒ можливо, щоб не довести справу до великої війни, нехай навіть і економічної.
І в цьому ‒ суть того, що відбувається навколо Росії сьогодні. Жителі Криму, як і всі інші українські громадяни, ‒ заручники не протистояння наддержав, як і не конкуренції систем, не змагання цінностей.
Вони заручники цього міжнародного хуліганства.
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції