Спеціально для Крим.Реалії
Перший заступник постійного представника Росії при ООН Дмитро Полянський повідомив, що 21 травня в Раді Безпеки ООН відбудеться «відеоконференція» з кримчанами, які живуть на анексованій території.
Що я можу відповісти пану Полянському? В СРСР сексу немає! Саме ця фраза запам'яталася з усіх численних телевізійних дискусій, що проводилися вже в перебудовну епоху Філом Донахью та Володимиром Познером і мали сприяти порозумінню між американцями й радянськими людьми. Але ніякого порозуміння не сталося з однієї простої причини.
З причини страху.
І ось тепер жителі окупованих Криму та Донбасу ‒ знову в Радянському Союзі, знову мають звіряти своє життя за товаришами в штатському
Тому що гласність вже була, а страх ‒ він все ще був. Ще працювали товариші з КДБ, ще сиділи в тюрмах дисиденти, ще освистували академіка Сахарова тодішні «слуги народу» на депутатському з'їзді. Ніхто не міг знати, чим завершиться для нього в найближчому майбутньому необережне висловлювання. Країна ділилася, як зазвичай, на тих, хто пристосовувався до режиму, і на тих, хто його боявся. Той, хто не пристосовувався і не боявся, той сидів.
Хіба в Криму сьогодні не так? Хіба після анексії півострова не почалися репресії проти тих, хто не згодний з самим фактом окупації? Хіба російське законодавство, яке захищає територіальну цілісність країни, не прирівнює сьогодні повагу до міжнародного права до кримінального злочину? Хіба не знущаються просто за український прапор на власному будинку ‒ як це було з Балухом? Хіба не шарпають активістів? Хіба не репресують навіть тих, хто не цікавиться політикою, а просто хоче захистити свій бізнес від рекетирів з Росії? Хіба...
БІЛЬШЕ ПО ТЕМІ: Віталій Портников: Міністерство кремлівського страхуРіч зовсім не в тому, що в Криму немає сексу. Річ у тім, що в Криму немає свободи
Пан Полянський, впевнений, зможе зібрати на своїй відеоконференції тих, хто пристосувався до окупантів, і тих, хто їх боїться, тому змушений говорити те, що потрібно ‒ щоб просто вижити, щоб не бути звільненим, позбавленим своєї справи, заарештованим. І ми пізнаємо в цих людях себе і своїх сусідів 30-річної давнини і знову згадаємо, з яким жахом дивилися на страшні двері будівлі КДБ СРСР на Луб'янці, як переходили на інший бік вулиці, коли доходили до будівлі КДБ УРСР на Володимирській. І ось тепер жителі окупованих Криму та Донбасу ‒ знову в Радянському Союзі, знову мають звіряти своє життя за товаришами в штатському.
Адже річ, пане Полянський, зовсім не в тому, що в Криму немає сексу. Річ у тім, що в Криму немає свободи.
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції