Лист із неволі: На коліна лише перед Всевишнім

Як дивно повторюється історія. Вкотре я переконався в цьому, читаючи статтю Газіза Губайдуліна «До питання про історію Гаспринського», яка опублікована в науковому журналі «Кримський історичний огляд» (N1 2017 р.). У ній автор, професор Азербайджанського університету, описує становище кримських мусульман після анексії 1783 року. Події тих років до болю нагадують сьогоднішню реальність. Тут потрібно об'єктивно сказати, що, звісно ж, становище кримських мусульман того періоду було набагато важчим.

У своїй розповіді-нарисі я би хотів провести історичні паралелі між діями російської влади в той період і в сьогоднішній реальності. Звернути ж увагу читача хотілося б на мету, якої домагався Кремль ‒ витіснити нелояльне йому корінне населення Криму.

Після анексії 1783 року російська влада спробувала зміцнити своє становище в Криму через лояльність невеликої частини кримських татар, які погодилися служити новим господарям Криму.

Ось так Газіз Губайдулін описує ці дії Москви: «Крим ще не остаточно звільнився від тюрко-татар, тому жартувати з цим войовничим елементом, який лише сто років тому стукав у лавах тюркської армії у ворота Відня, не можна було. Саме тому уряд Потьомкіна, наступаючи на одних дворян, прихильних до самостійності або охочих знову приєднати ханство до Туреччини, намагався тимчасово викликати прихильність частини татарської аристократії, бажаючи знайти опору, якщо поневолена «чернь» почне ворожі дії проти нової влади. Так, наприклад, за наказом імператриці 22 лютого 1784 року були введені до складу «благородного російського дворянства» наступні аристократично-поміщицькі татарські роди Арабські, Бутиганські, Даїрські.

Після 2014 року російська влада вчинила практично так само, як їхні попередники.

Заборонивши й налякавши нелояльне іномисляче населення, Росія почала робити ставку на пошук лояльних, «слухняних» татар. На превеликий жаль для Москви, таких знайшлося небагато. Та й ті, хто погодився «співпрацювати», не викликали симпатії у волелюбного кримськотатарського народу. Нові, так звані «лідери» кримськотатарського народу (Руслан Бальбек, Ремзі Ільясов, Ескендер Белялов, Тейфук Гафаров та інші) почали створювати «порожні» організації, проводити збори, давати інтерв'ю, але добитися визнання народу так і не змогли. Окрім цього, російська влада почала брати цих людей на міжнародні зустрічі, де «провладні татари» з високих трибун розповідали світові, як же добре стало жити в «російському» Криму. Багато з цих людей, виконавши свою роль, були просто викинуті з влади.

Розуміючи важливу роль релігії в житті кримських татар, Російська імперія вирішила зробити служителів релігії своєю опорою. «За Кучук-Кайнаджирським миром Росія дарувала «духовенству» організацію, заснувавши муфтіят. Цим уряд схилив верхівку мусульманського духовенства на свій бік. Ось чому з-поміж мусульманського духовенства в Криму не могли вийти реформатори подібно до того, як це було у Поволжі...», ‒ так автор статті оцінює роль муфтіяту в Криму в минулому.

Муфтіят і сьогодні продовжує відігравати ту роль, яку йому підготували 300 років тому ‒ бути представником так званого «традиційного» провладного Ісламу для впливу на уми мусульман. І сьогодні в Криму триває боротьба ДУМКС із незалежними релігійними громадами (дин джемієтами). Ці громади створювалися ще в український період і організовувалися місцевими мусульманами для вирішення своїх проблем. Боротьба триває і з «неправильними» імамами, які в один момент стали порушниками закону, так званими «місіонерами». У непідконтрольних ДУМКС мечетях силовикам завжди можна провести обшук і підкинути заборонену в Росії загальносвітову ісламську літературу.

А якщо й після цього мусульмани не підкоряться «високій волі» ДУМКС, то можна і зовсім відрізати електрику або перетворити мечеть на спортзал, як зробили з мечеттю в Совєтському районі. І, звісно ж, триває боротьба з так званими «неправильними» мусульманами, які на думку ДУМКС, неправильно трактують, розуміють Ісламу. Цих «небезпечних персонажів» за доносами відправляють у Катерининські каземати на довгі терміни, для так званого «виправлення» (автор цих рядків ‒ один із них).

Економічне становище більшості кримських мусульман дуже погіршилося після анексії 1783 року. Цьому сприяла низка заходів, вжитих російською владою. Ось як про це пише Газіз Губайдулін: «По-перше, татарські поміщики, втягнуті в нові економічні відносини, посилили експлуатацію, а ті селяни, які перейшли у володіння російських поміщиків після того, як ханські султанські землі та володіння беків і мурз, які втекли або були убиті, стали їхньою власністю, опинилися в аналогічному з російськими кріпаками становищі. По-друге, після приєднання Криму збільшився податковий тягар, солдатські постої розоряли татарських селян, натуральні повинності на користь скарбниці також стали нестерпними. По-третє, з'явилася нечувана й небачена досі військова повинність російському царю. Але головна біда полягала у швидкому знеземеленні. За Камеральним описом 1812 року всього було роздано землі різним поміщикам 350 тисяч десятин... Царювали грабунок та свавілля. Поміщики не обмежувалися захопленням селянських земель, вони навіть стали виселяти селян зі своїх рідних сіл. Наприклад, нам відомі такі факти, які сталися незадовго до початку діяльності Гаспринського. У 1872 році судовий процес між одним поміщиком та сільською громадою закінчився виселенням 124 татарських родин. Усі ці виселення озлобили населення Криму проти уряду».

За професією – історик, за покликанням – журналіст. Історія затриманого Ремзі Бекірова (відео)

Сучасне економічне становище краще, ніж раніше, але в більшості своїй кримські татари залишилися обслугою в Криму: будівництво, городи, базар, кафе ‒ ось де переважно працюють кримські мусульмани. Є випадки, коли кримських татар позбавляли землі на так званих «самозахопленнях» (наприклад, селище Мирне), виганяли з роботи за використання рідної мови... Але все-таки це поки поодинокі випадки, хоча у 80-і, 90-і, коли кримські татари поверталися на батьківщину, це було часто-густо: ні прописки, ні роботи, ні землі...

Мабуть, найбільш болючою проблемою для кримських мусульман XVIII століття стала переселенська політика російської влади. Разом із захопленням земельних угідь сторонніми поміщиками після завоювання Криму почалася звичайна колонізаційна політика російського уряду. Останній, бажаючи заселити прекрасний край «надійним елементом», відкрив широко двері всім тим, хто міг прийти на територію колишнього Кримського ханства. Одних за іншими виписували переселенців із південної, центральної та північно-східної Європи, Малої Азії... Окрім того, зі своїми поміщиками насильницьким шляхом переселилися й селяни з Росії, цілі полчища кубанських казаків, висланих у Крим... Щоб заселити завойований край, російський уряд висилав до Криму також злочинний елемент. Навіть Крижановський (російський генерал, учасник Кримської війни ‒ КР) так дбав про останніх, що виписав для них дружин із Польщі, заплативши за кожну по п'ять рублів. Результатом усіх цих обставин було те, що татарські селяни залишилися в стані «напівбуття», як висловився дослідник Лашков. Так описує переселенську політику влади автор вищезгаданої статті Губайдулін.

Результатом цієї переселенської політики стало масове переселення з Криму кримських мусульман. Царський уряд цілком досяг своєї мети витіснити татар із Криму. Міністр державного майна Кисельов у секретному відношенні до керівника Таврійської палати державного майна від 22 травня 1856 року писав, що цар зволив відгукнутися, що немає ніякої причини чинити яку-небудь перешкоду таємному чи навіть явному переселенню кримських татар до Туреччини, а навпаки, варто розглядати наявне у теперішніх обставинах добровільне переселення вельми сприятливим для визволення краю від цього «шкідливого населення». Подібною ж політикою керувалася радянська влада, насильно депортуючи весь народ у Середню Азію.

Ця ж політика народозаміщення триває і в наші дні. За короткий період ‒ із 2014 року і до сьогодні ‒ у Крим з материкової Росії переїхали десятки тисяч осіб. Причому багатьом із них (не всім) як і 300 років тому давали підйомні гроші на облаштування в новому краї. Ця політика заміщення підтверджується доповідями ООН. Весь цей процес супроводжується витісненням кримських татар, кримських мусульман із півострова. Основним елементом цього сьогодні є сіяння страху серед кримських татар, політичне переслідування за національною та релігійною ознаками, депортація кримських мусульман у російські в'язниці та в інші країни.

Підбиваючи підсумок, хочеться зазначити, що і вчора, і сьогодні політика російської влади не змінюється. Росія не хоче бачити в Криму «шкідливих», «ненадійних» кримських татар, кримських мусульман, і робить усе можливе, щоб досягти своєї мети.

Трьохсотрічна боротьба між Російською імперією та маленьким народом показала, що волелюбний мусульманський кримськотатарський народ не стане на коліна ні перед ким, окрім Всевишнього. А у кого є Віра, той обов'язково переможе.

Ремзі Бекіров, громадянський журналіст, правозахисниками визнаний політв'язнем

Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають точку зору самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції

ДОВІДКА. Громадянський журналіст, фігурант другої сімферопольської «справи Хізб ут-Тахрір» Ремзі Бекіров був заарештований російським судом Сімферополя 27 березня 2019 року. Разом із ним у Криму були арештовані 24 кримськотатарських активісти, зокрема й представники громадського об'єднання «Кримська солідарність», у їхніх будинках напередодні проводились обшуки співробітниками ФСБ, МВС Росії та Росгвардії. Правозахисний центр «Меморіал» визнав їх політв'язнями. 22 березня 2021 року на засіданні Південного окружного військового суду в російському Ростові-на-Дону Ремзі Бекіров оголосив про відмову від державних адвокатів.