Росія атакуватиме інакше: треба відійти від стереотипу «танки-бомби-наступ»

Що важливого вдалося зробити Україні 2018 року для зміцнення своєї обороноздатності і безпеки і в технічному, і в організаційному, і в стратегічному плані? Які головні виклики 2019 року і як Україна має готуватися до відповіді до них? На ці запитання Радіо Свобода відповів Олексій Мельник, cпівдиректор програм зовнішньої політики та міжнародної безпеки Центру Разумкова.

Олексій Мельник

– Якщо оцінювати прогрес у сфері забезпечення оборони і безпеки за більш тривалий період (2014-2018 років), то результати дійсно вражають.

Водночас, мій оптимізм стосовно підсумків саме 2018 року є більш стриманим, оскільки, паралельно з позитивними тенденціями дедалі яскравіше проявляються системні проблеми, які вже уповільнили процеси реформування, а, в окремих випадках, навіть нівелюють досягнення попередніх років.

У контексті позитиву слід, насамперед, відзначити важливість зміни формату воєнних дій у відсічі російської агресії.

Це воєнно-політичне рішення відкрило можливість вирішення низки складних політичних, тактичних, юридичних, термінологічних проблем, пов’язаних з невідповідністю попереднього формату «АТО» та накопичених за час її проведення.

Очевидний позитив спостерігається в частині технічного оснащення армії, поліції, інших силових структур. Свідченням цьому є офіційна хроніка роботи перших осіб держави, часті повідомлення ЗМІ про поставки новітніх і модернізованих озброєнь від вітчизняних і закордонних виробників, або ж в якості допомоги від західних партнерів.

Безумовним позитивом є також збільшення частки підприємств приватної форми власності на ринку озброєнь, що сприяє здоровій конкуренції, підвищенню якості та зниженню ціни продукції.

Загалом, на мій погляд, досить обнадійливою є динаміка процесів у сфері технічного оснащення, і не лише озброєннями, але й іншими засобами зв’язку, розвідки, медичного забезпечення тощо, від яких залежить боєздатність.

– А які ключові проблеми в оборонній сфері?

– Усі ці позитиви можуть бути зведені нанівець, якщо не буде приділяти належної уваги головному потенціалу – людському потенціалу.

Саме тут я бачу найголовнішу проблему реформ і найбільшу загрозу національній безпеці та обороні в перспективі.

За даними Міністерства оборони, протягом першої половини року звільнилися 11 тисяч офіцерів і контрактників з бойовим досвідом, а до кінця 2018 року очікується звільнення ще 18 тисяч.

Міноборони вважає, що головною причиною є брак коштів на зарплати та житло. Біда в тому, що самі військові, хоч і дійсно не задоволені рівнем соціального забезпечення, але значно частіше зазначають «дебілізм» та ще кілька значно жорсткіших нелітературних термінів, що характеризують атмосферу в армії та ставлення начальників до підлеглих.

Саме тут – у контексті ставлення до людей – я бачу найголовнішу проблему реформи і найбільш актуальний напрям роботи на перспективу.

Нам досить часто розповідають про стандарти НАТО. Перший і найважливіший стандарт НАТО, який має впроваджуватися в Україні, це культура, або ж філософія людських відносин: лідерство – як здатність вести за собою та брати відповідальність, делегування повноважень – як довіра, а не перекладання відповідальності на підлеглих, повага до особистості, цінність людського життя, право на помилку та багато іншого, чому не вчили в радянських академіях.

Окрім цього ще є і інші сумні та показові історії. Наприклад історія з «новітнім» мінометом «Молот». Низка інцидентів вже призвела до загибелі 13 і поранення 30 військових. Окрім того, за «Молотом» тягнеться цілий шлейф підозрілих обставин, пов’язаних з його виробництвом, відомчим і парламентським розслідуванням інцидентів.

Подвійне заряджання міномета, ймовірно, спричинило трагедію на Рівненщині – Міноборони (відео)

​– А які головні виклики для безпеки країни ви бачите 2019 року?

– Вибори. Будь-які вибори в Україні є серйозним випробовування на зрілість суспільства і спроможність держави.

Дві виборчі кампанії 2019 року будуть, безумовно, надзвичайно складним викликом для України, серед іншого і насамперед, тестом на здатність протистояти загрозам внутрішньої дестабілізації та можливій ескалації агресії з боку Росії.

Питання війни і миру є надто чутливими для українського виборця і Росія буде намагатися використати всі «гібридні» інструменти, щоб вплинути на наш вибір, дестабілізувати виборчий процес або підірвати легітимність виборів і новообраних органів влади в очах суспільства та міжнародної спільноти.

Що стосується прогнозів перебігу конфлікту, а також імовірності найгіршого сценарію. Непередбачуваність сьогоднішнього керівництва Росії, здатність до авантюристичних і нелогічних рішень, які приносять тактичні перемоги режиму і шкодять Росії стратегічно, є тим фактором, що спонукає до обережності в прогнозах і, виходячи з досвіду останніх років, підтверджує необхідність бути готовими до найгіршого сценарію.

Відповідаючи на питання стосовно імовірності масштабної агресії, варто, насамперед, спробувати відійти від стереотипу «танки-бомби-наступ».

«Русская весна» – це теж масштабна агресія. Наступного разу це може бути інший гібрид – очевидно з потужною кіберскладовою одночасно з випробуваними методами керованих протестів, організованих релігійних провокацій, замаскованих під масштабні техногенні аварії актів саботажу.

Як «русская весна» у 2014-му захоплювала міста України

Військове вторгнення теж не слід виключати, але більш імовірним є не відкритий наступ, а щось на зразок введення «миротворчих сил СНД», або ж повітряні удари з метою «примушення агресора до миру».

Чим краще ми зуміємо зрозуміти «креативність» противника, тим ефективнішою буде наша оборона, де Збройним силам, поліції, Нацгвардії та СБУ належить важлива, але не монопольна роль.