Я народився у депортації в Узбецькій РСР у місті Коканд. Там пішов у перший клас середньої освітньої школи №2. Після закінчення четвертого класу у 1993 році з усією родиною переїхав у Білогірський район Криму, село Сінне (Танагельді), де пішов у п'ятий клас Муромської школи.
У ці роки життя у селах було матеріально скрутним. Розуміючи тяготи моїх батьків, я поставив собі за мету вчитися. Після закінчення школи у 2000 році із золотою медаллю і з огляду на свою захопленість точними науками того ж року вступив до Таврійського національного університету імені Вернадського на факультет фізики. Наприкінці другого курсу за власною ініціативою закріпився у лабораторії фізики магнітних явищ, в якій у подальшому спеціалізувався. Робота над курсовою і дипломною проходила у біотехнічному центрі при університеті, де працював над проблематикою фізичних вимірювань у біологічно активних середовищах.
З третього курсу паралельно з навчанням офіційно працював у Таврійському екологічному інституті на посаді лаборанта фізики в екологів. У 2004 році одружився, а у 2006 народився син Алі. На жаль, пізніше шлюб був розірваний. У 2005 році закінчив університет із середнім балом 4.75, отримавши диплом спеціаліста. Наприкінці навчання в університеті я разом зі своїми друзями Ремзі і Османом, які як і я проходять за кримінальною справою, домоглися отримання ділянок у селі Строгановці Сімферопольського району, де стали ще й сусідами. Разом із рідним братом Ескендером (теж проходить за кримінальною справою) будували будинок.
БІЛЬШЕ ПО ТЕМІ: Крим.Реалії запустили оновлений новинний додатокУ 2009 році я одружився зі своєю дружиною, від якої у мене троє дітей: син Мухаммад 2009 року народження, донька Асіят 2014 року народження, син Муса 2017 року народження. На жаль, останнього сина я втратив, перебуваючи у СІЗО, так і не доторкнувшись до нього відтоді, як мене забрали. Мені не дали можливість поховати його і відвідати могилу перед депортацією, в якій я зараз перебуваю.
Після закінчення університету пробував себе у різних робітничих спеціальностях, щоб забезпечити гідним заробітком свою сім'ю. У 2010 році влаштувався на фірму, яка виробляє програми для мобільних пристроїв. Там я працював на посаді левел-дизайнера (програміста). Але після подій 2014 року фірма через погрози санкцій, як і всі IT-фірми, згорнула свою роботу, через що я вимушено залишився без роботи. Далі залишалося стати самозайнятою особою, оскільки нова економічна і політична ситуації на півострові багато варіантів не залишили. Також підробляв репетитором з фізики, готував учнів для здачі іспитів.
БІЛЬШЕ ПО ТЕМІ: Крим.Реалії запустили оновлений новинний додатокПочалися репресії з політичних мотивів. Це не могло залишити мене байдужим. Моє виховання і совість не дозволили бути байдужим до проблем, які спіткали мій народ.
Почалося неспокійне життя. Мною рухала необхідність бути присутнім на місцях обшуків і надавати цьому розголосу – єдиний спосіб захисту від беззаконня. За час активізму я був двічі притягнений за адміністративними статями: перший раз – за мою присутність на місці обшуку, другий – за одиночний пікет. У результаті, я став фігурантом справи Сімферопольської 25-ки, і з 27 березня 2019 року утримуюсь у СІЗО.
Я правнук і внук депортованих, син народжених у депортації, сам народився у депортації, і сьогодні знову у депортації
Ми – народ, який сповідує Іслам, і наша культура тісно пов'язана з ним. Тероризм і екстремізм – чужі для нас поняття. Мій народ – творець, тому ці помилкові ярлики аж ніяк не ліпляться до нього. Це дуже добре знають ті, хто переслідує нас, і у цьому переконані оточуючі, тому що наш спосіб життя відкритий і очевидний. Те, що відбувається сьогодні – не нове в історії мого народу. Подібне відбувалося у 1944 році, коли точно так само навішувалися ярлики – тільки «зрадників», коли цілий народ піддали нелюдській депортації. Ще не встигли облаштуватися після повернення до Криму, як знову: переслідування, тиск, репресії. Ми не знаємо спокою. Я правнук і внук депортованих, син народжених у депортації, сам народився у депортації, і сьогодні знову у депортації. Як це не парадоксально звучить, але така реальність.
Я дуже сподіваюся, що незабаром ці репресії припиняться, до батьків повернуться їхні сини, до дітей їхні батьки, до подружжя їхні чоловіки. Я вірю, що настане той день, коли мій народ знову здобуде спокій на своїй рідній землі, безпечно сповідуючи свою релігію, зберігаючи свою культуру, і подарує світову великих вчених на благо людства.
Я вірю, справедливість обов'язково переможе.
Руслан Сулейманов, громадянський журналіст, активіст, правозахисними організаціями визнаний політичним в'язнем
Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
Кримські «справи Хізб ут-Тахрір»
Представники міжнародної ісламської політичної організації «Хізб ут-Тахрір» називають своєю місією об'єднання всіх мусульманських країн в ісламському халіфаті, але вони відкидають терористичні методи досягнення цього і кажуть, що зазнають несправедливого переслідування в Росії та в окупованому нею в 2014 році Криму. Верховний суд Росії заборонив «Хізб ут-Тахрір» у 2003 році, включивши до списку об'єднань, названих «терористичними».
Захисники заарештованих і засуджених у «справі Хізб ут-Тахрір» кримчан вважають їх переслідування мотивованим за релігійною ознакою. Адвокати зазначають, що переслідувані у цій справі російськими правоохоронними органами – переважно кримські татари, а також українці, росіяни, таджики, азербайджанці та кримчани іншого етнічного походження, які сповідують іслам. Міжнародне право забороняє запроваджувати на окупованій території законодавство держави-окупанта.
Кримчани в російському ув'язненні
Після анексії Криму Росією навесні 2014 року на півострові почалися арешти російськими силовиками незалежних журналістів, громадських активістів, активістів кримськотатарського національного руху, членів Меджлісу кримськотатарського народу, а також кримських мусульман, підозрюваних у зв'язках із забороненими в Росії організаціями «Хізб ут-Тахрір» і «Таблігі Джемаат».
Уповноважена Верховної Ради України з прав людини Людмила Денісова озвучувала різну кількість українських політв'язнів, які перебувають у російському ув'язненні: від 113 до 115, з яких понад 80 – кримські татари. У списку Кримськотатарського ресурсного центру значаться 86 кримських політв'язнів. Такі ж цифри – у Кримської правозахисної групи.
Правозахисники та адвокати називають ці кримінальні справи переслідуванням за політичною, національною чи релігійною ознакою. Влада Росії заперечує ці причини переслідувань.