Зібравши колег на ефір, присвячений майбутнім президентським виборам в Україні, я був вражений, як швидко наше обговорення перейшло виключно до теми зростання рейтингу шоумена Володимира Зеленського та його можливих електоральних перспектив. Традиційні сюжети – про те, якою може бути боротьба між іншими провідними претендентами на перемогу, чинним главою держави Петром Порошенком і колишнім прем'єр-міністром Юлією Тимошенко, відійшли на другий план. І це незважаючи на те, що до виборів ще кілька тижнів, нічого не вирішено, і ми не можемо навіть сказати точно, хто потрапить у другий, вирішальний тур голосування.
Але інтерес журналістів до постаті Зеленського і до логіки симпатій його прихильників можна легко пояснити. В українському політичному житті було багато, але нічого, що хоча б віддалено нагадувало б успіх Володимира Зеленського, не було і в помині. Втім, нічого схожого не було і в пострадянській політиці. Якщо Зеленський дійсно доб'ється перемоги, якщо він хоча б вийде в другий тур, можна буде сказати, що українці – як це не парадоксально прозвучить – відкривають нову главу політики, політики віртуальної, максимально віддаленої від реальності. А можливо, вся політика майбутнього буде такою?
Можуть сказати, що я перебільшую новизну Володимира Зеленського. Хіба не було в політиці шоуменів? Хіба Володимир Жириновський не з'являвся на естраді? Хіба Дональд Трамп не вів телевізійні шоу? Хіба ще один з відомих кандидатів на посаду президента України Олег Ляшко не виконує в соціальних мережах популярні пісні? Політикам сьогодні взагалі не чужий епатаж, і чому, якщо політик може бути шоуменом, шоумен не може бути політиком?
Але в тому й справа, що і Трамп, і Жириновський, і Ляшко використовували телевізійні шоу для того, щоб відтінити свої особистісні якості, для того, щоб продемонструвати потенційному електорату або просто глядачам себе, а не вигаданих персонажів. Трамп на телевізійному екрані грав Трампа, Жириновський і на сцені залишався Жириновським, Ляшко – завжди Ляшко. Ці люди – актори рівно настільки, наскільки артистичний кожен з нас. І навіть відомі професійні коміки, коли ставали політиками, грали на політичній сцені виключно самих себе, а не своїх героїв – і цим, тільки цим були цікаві своєму електорату.
Українці можуть стати першим народом, готовим проголосувати за віртуальний персонаж – нехай навіть поки з плоті й крові, тому що в майбутньому, можливо, ми будемо обходитися звичайними голограмами. Адже Зеленський насамперед виконує роль – саме цим він цікавий своєму електорату. Причому «політична» популярність Зеленського почала зростати саме після того, як з виконавця скетчів він став виконавцем ролі президента-випадковості Голобородька в телесеріалі «Слуга народу». Голобородько, проста людина, ніколи не займався політикою і не розуміє, що таке управління державою, ефектно розстрілює парламент на очах досвідченої публіки – приблизно як в Єревані в 1999 році, тільки по-справжньому. І саме ці кадри, божевільні за своєю жорстокістю, безглуздістю і дурістю, стали визначальними в політичній кар'єрі Володимира Зеленського, а точніше, його телевізійного персонажа, який лідирує сьогодні в передвиборчих рейтингах. Тому що шанувальники Зеленського в більшості своїй готуються проголосувати не за нього. Вони готуються проголосувати саме за Голобородька. І ще один сезон серіалу «Слуга народу» повинен стати головним козирем удачливого претендента.
Виборець не помітить усміхнених олігархів і чиновників
Сам же Зеленський залишається практично невідомим ані своїм прихильникам, ані своїм опонентам. Після першого ж великого телевізійного інтерв'ю, яке продемонструвало, який далекий кандидат від розуміння навіть не нагальних проблем управління країною, але й самої суті мистецтва державного управління, Зеленський намагається якомога рідше з'являтися на телеекранах «поза образом» – і, між іншим, правильно робить. «Живий», справжній Зеленський потрібен тільки його противникам, прихильникам він абсолютно нецікавий. Якщо запитати у прихильника про самого Зеленського, він скаже у відповідь кілька чергових фраз – про те, що у його обранця – юридична освіта, і про те, що він створив свій бізнес (мається на увазі «Студія Квартал-95», що виросла з однієї з команд українського КВК). Але приблизно те саме завжди говорять про будь-яку людину, що з'являється на українській політичній сцені. Диплом і бізнес – це саме доказ того, що Зеленський не просто актор, що він такий же потенційний управлінець, як і всі інші. Але важливо в ньому зовсім не це, а те, що він робить у своєму серіалі. Прихильникам потрібен Голобородько, і тільки він.
Тому те, що говорить «справжній» Зеленський, сприймається всерйоз тільки тоді, коли вписується у сценарій телевізійного серіалу. Але якщо не вписується, то просто не помічається, як ніби й немає цього. Голобородько катається у серіалі на велосипеді, а Зеленський роз'їжджає на розкішній машині з охороною, наданою фірмою олігарха Ігоря Коломойського. Але в свідомості глядача, який став виборцем, залишається тільки велосипед. Саме на цьому велосипеді Володимир Зеленський і може в'їхати в резиденцію українського президента. Його виборець не помітить кавалькаду дорогих автомобілів, усміхнених олігархів і чиновників, які хитро примружуються, вже готуються зайняти свої місця у владі в разі можливої перемоги «народного кандидата».
Не помітить саме тому, що в серіалі поряд з Голобородьком їх не було.
Зате був велосипед.
Віталій Портников, журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
Оригінал публікації – на сайті Радіо Свобода
Оригінал – на сайті Російської редакції Радіо Свобода