Павло Казарін: Поховайте нас за плінтусом (відео)

Your browser doesn’t support HTML5

Протягом останніх чотирьох років ми домовляємося про те, що таке Україна і де вона закінчується. Через цей процес пройшли всі молоді нації. Всі наші нинішні тексти ‒ це суперечки про нас самих. Про те, де закінчуються «вони» і починаємося «ми». Про те, де проходить межа між Європою і «русскім міром». Про те, чому Україна ‒ не Росія. Питання не закрите, поки ми продовжуємо сперечатися. І Україна переможе в той момент, коли ми всі станемо не актуальні. (Погляди, висловлені у відеоблозі, передають точку зору автора і не завжди відображають позицію редакції)
Німецькі публіцисти, які боролися за падіння Берлінської стіни, нікому не цікаві. Тому що стіна впала. Литовські автори, які билися за незалежність, перестали бути актуальними. Литва незалежна. А тому ідеальне українське майбутнє ‒ це те, в якому ми всі зникненмо назавжди, станемо архівами. Якщо цей блог буде актуальний для покоління наших онуків ‒ значить, ми програли.