Рубрика «Погляд», спеціально для Крим.Реалії
Не минуло і дня після відставки Наталі Поклонської з посади заступника голови Росспівробітництва (Россотрудничества), як її вже призначили на нову посаду – радника генерального прокурора Російської Федерації.
Як і у випадку з попередніми своїми «ваганнями» у бік від генеральної лінії влади, Наталя Поклонська відбулась легким переляком: її чиновницька кар'єра не припинилася, вона залишилася в «обоймі». Втім, цього разу – ціною відмови від публічності та мовчання.
Поклонська фактично відмовилася публічно визнати, що війна – це мир
Але й привід для нового посадового рокірування виявився більш ніж серйозним: Поклонська фактично відмовилася публічно визнати, що війна – це мир і посміла висловити співчуття жертвам російської агресії – тим, кого вона у 2014 році зрадила, своїм колишнім співвітчизникам.
Думаю, будь-яка інша російська чиновниця, яка наважилася б таким чином висловити свою думку, втратила б не лише посаду, а й монарше благовоління. А, можливо, й опинилася б під слідством за якісь справжні чи уявні корупційні гріхи – як відомо, такого борця з корупцією, як Володимир Путін, ще пошукати треба. Але Поклонська отримала чергову синекуру – цікаво чому?
Your browser doesn’t support HTML5
Поклонская – пропагандистское «оружие» Путина
У Генеральній прокуратурі Росії Поклонська, схоже, буде тільки «числитися». Я навіть сказав би – «чиститися», від слова «чистилище»
Можливо, у свідомості російських чиновників вона залишається надто яскравим пропагандистським чином «кримської весни», щоб публічно жертвувати самою фігурою Поклонської та перетворювати її на зрадницю ідеї знищення України. Адже й попередні призначення Поклонської, певен, були синекурою. Що вирішує прокурор окупованого Криму? Тільки те, що накаже керівник із Москви. Що вирішує депутат Державної Думи? Тільки те, що скаже куратор з адміністрації президента. Що могла б вирішувати Поклонська у Росспівробітництві? Да нічого. Ця організація – просто «дах» для СЗР та ФСБ, для бойовиків, дестабілізаторів інших країн і навіть терористів.
А в Генеральній прокуратурі Росії Поклонська, схоже, буде тільки «числитися». Я навіть сказав би – «чиститися», від слова «чистилище». Думаю, керівництво Росії просто подивиться, наскільки правильно вона зрозуміла наказ мовчати – щоб вирішити, чи можна призначити колишню керівницю окупаційної прокуратури Криму на більш серйозну посаду. Втім, офіційно про причину нового призначення Поклонської ніде не йдеться.
Наталя Поклонська, архівне фото
Проблема Наталі Поклонської – як і деяких інших колаборантів зразка 2014 року – в тому, що вона звикла до традицій української політики, де існував простір для висловлювання власної думки навіть за часів Віктора Януковича. Депутат Верховної Ради від Партії Регіонів міг пограти у наявність власної думки – якщо, зрозуміло, у нього ця власна думка була. Зрозуміло, так, щоб не образити владу. Ось і Поклонська, мабуть, вважала, що якщо вже в Москві вона пограє в шанувальницю останнього російського імператора, це не повинно нікого образити. І якщо вона висловить скорботу у зв'язку з людськими жертвами, це теж нікого не повинно зачепити. Зрештою, вона ж родом з України, чому б і не поспівчувати нещасним людям.
Російська політика – це не балаган, а казарма
Але російська політика – це не балаган, а казарма. І якщо сказали, що фільм схвалений – значить схвалений. І якщо сказали, що війна – це мир, то ніхто не має нікому співчувати. Тим більше, чиновник із горезвісної Росспівробітництва.
Ну а наскільки Поклонська насправді проти війни, наскільки вона насправді комусь співчуває, думаю, можна зрозуміти хочаб по тому, що вона погодилася мовчати, обміняла емпатію на чергову посаду, яка нічого не значить, погодилася, що прислуговувати Кремлю куди важливіше, ніж засуджувати війну та насильство.
Що, власне, потрібно було довести.
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії. Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://krymrgbcrlvrexoeaqjy.azureedge.net. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії. Рекомендуємо вам встановити VPN.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
На початку квітня російські війська повністю залишили три області на півночі України – Київську, Чернігівську і Сумську.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацією», згодом – «захист Донбасу».
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури у Маріуполі, Харкові, Чернігові, Житомирі, Сєвєродонецьку, а також у Києві й інших українських містах і селах.
На початок квітня Україна і країни Заходу оцінювали втрати Росії у війні в межах 15-20 тисяч убитими. Кремль називає у десять разів меншу цифру, хоча речник Путіна визнав, що втрати «значні». У березні Україна заявила про 1300 загиблих захисників. Президент Зеленський сказав, що співвідношення втрат України і Росії у цій війні – «один до десяти».
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей. Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств. РФ відкидає звинувачення у воєнних злочинах, а вбивства у Бучі називає «постановкою».
Станом на 10 квітня ООН підтвердила загибель 1793 людей та поранення 2439 цивільних внаслідок війни Росії проти Україні.
Наталя Поклонська
До 2014 року Наталя Поклонська працювала в органах прокуратури України. Навесні 2014 року підконтрольна Кремлю влада півострова призначила її прокурором Криму. Поклонська ініціювала заборону діяльності Меджлісу кримськотатарського народу в Росії та в анексованому Криму, виступала в ролі обвинувача проти громадян України у справах «про тероризм», «напад на співробітників «Беркута» тощо.
У 2016 році після російських виборів, проведених на півострові, вона стала депутатом Державної Думи. Україна і Захід ці вибори не визнали.
За інформацією Прокуратури Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, Поклонській оголошено підозру в «створенні злочинної організації», «незаконному позбавленні волі або викраденні людини» («справа кримських терористів», за якою у 2014 році в Криму було затримано і потім засуджено в Росії кримчан Олега Сенцова, Олександра Кольченка, Геннадія Афанасьєва та Олексія Чирнія), «порушенні законів і звичаїв війни».
Крім цього, Поклонська фігурує у низці українських розслідувань, за якими їй не висували підозри. Зокрема, за даними прокуратури, мова йде про блокування доступу до сайту Крим.Реалії на території півострова і в Росії, що кваліфікується як «перешкоджання законній професійній діяльності журналістів».
Також у Прокуратурі АРК і Севастополя вказують на участь Поклонської у виборах до Держдуми Росії як кандидата від анексованого Криму, чим вона «завдала шкоди суверенітету України». Ознаки цього злочину кваліфікуються як «державна зрада».
В інтерв'ю українському журналісту Дмитру Гордону Поклонська заявила, що не знає, в чому її звинувачують в Україні, тому що їй «не надійшло письмове повідомлення». Але в Прокуратурі АРК стверджують, що її адвокати в Києві приходять до органів попереднього розслідування, в прокуратуру, в суд, знайомляться з матеріалами кримінального провадження.