Сімферополь – Інтернет рясніє публікаціями про ситуацію в сучасному Криму. Автори пишуть про складне економічне становище півострова і«мертвий» курортний сезон-2014, про розпалювання міжетнічних відносин і видавлювання українського духу з Криму, про геополітичний розклад у світі після анексії Криму. У цій низці безсумнівно важливих і злободенних статей дещо випадає особистісний фактор – розгляд впливу анексії на долі простих людей, на їх світосприйняття, переживання і трагедії.
Адже метаморфози, що відбулись, у тій чи іншій мірі позначилися на житті кожного з нас, на тому, як ми стали дивитися на світ, на наших планах, на відносинах із сусідами і колегами. Очевидно, що всі ми стали трохи іншими: щось переосмислили, щось зрозуміли, чогось здивувалися і навіть жахнулися. Кожен з нас перебуває в пошуку відповідей на запитання про те, як жити далі, чого прагнути і чого побоюватися.
Сім'ї, що розпалися, друзі, які пересварилися, підірване здоров'я – все це супутні явища тих подій, які для когось із кримчан – бажане возз'єднання, а для когось – жахлива трагедія і біль. Саме як непорозуміння і трагедію сприйняв анексію Криму чоловік, з яким нещодавно прощався Крим. Це професор кафедри історії України Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського Віктор Юрійович Ганкевич.
Він залишив цей світ у віці 45 років, молодий і сповнений планів подальших наукових пошуків. Для нього все, що сталося з Кримом, – катастрофа, яку він глибоко і з болем переживав. Уродженець Херсонської області, він отримав освіту і залишився працювати в Криму, присвятивши себе вивченню життєвого шляху та діяльності видатного кримськотатарського просвітителя Ісмаїла Гаспринського. Тому, напевно, невипадково проводити його в останню путь прийшли багато кримських татар, вдячних йому за наукову сміливість і самовіддачу у вивченні свого часу зовсім не популярної теми.
Доля Віктора Юрійовича – лише один із прикладів того, що відбувається в Криму на найнижчому рівні, на рівні окремої особистості, яку поставили перед фактом відсутності вибору. Особиста трагедія цієї людини, котрий не бачив свого майбутнього в російському Криму та планував його покинути, не поодинока.
Подібні відчуття переживають і багато інших українців, кримських татар, людей іншої національності. Хтось із них уже залишив півострів, хтось поки вичікує та оцінює ситуацію, а хтось, як і шанований професор, не зумівши впоратися з таким вантажем, вже перейшов в інший світ. Адже те, що відбувається навколо, викликає величезний дискомфорт у тих, хто вважає себе патріотом України. Його душа не сприймає ні повального домінування триколорів, ні звісток про переформатування української гімназії, ні повідомлень про видавлювання з півострова священиків Греко-католицької церкви та Православної церкви Київського патріархату, ні багато чого іншого.
Видається, що відчуття дискомфорту з плином часу лише зростатиме, а, значить, і потік кримських біженців не припиниться. Адже ми розуміємо, що «закручування гайок» поки ще не почалося, але також розуміємо, що воно нас не омине, воно в нас попереду. Гадаю, правий був один із лідерів Меджлісу, який сказав, що люди через півроку, побачивши український прапор, плакатимуть. Хочеться вірити, що від радості...
Ірина Шершова, політолог
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
