Шарлатани, шулери і злодії, як правило, люди боягузливі і тому воліють діяти приховано, сховавши обличчя і не розкриваючи імені. У політиці і на війні – не виняток. До Криму прислали диверсантів під покровом ночі, в масках – без обличчя, без погонів, без звань, без імен і громадянства. Уже тільки це образливо для чесного воїна! Але звідки честь у солдатів і офіцерів, якщо їх не тільки вчать воювати, виставляючи вперед жінок і дітей, а й хизуються цим перед світовою пресою?
Через 60 років після передачі Криму до складу України правителям Росії стало шкода «мішка картоплі» для українців. Щоб повернути все назад, вони вигадали і розв'язали проти України комбіновану війну. Але кримські сепаратисти не врахували одного: Крим – батьківщина кримських татар. Можна тимчасово забрати Крим в України, але неможливо забрати його у корінного народу, навіть з четвертої спроби.
Кримська «нова влада» ще не знає цього, а тому сподівається, що їй вдасться заволодіти чужою землею. Намагаючись утвердитися в ролі господарів, вони закрили шлях до Криму його справжнім господарям. Мустафі Джемілєву, якого весь світ називає Къырымъ-огълу, тобто Син Криму, при виїзді з півострова вони вручили папірець, де було написано, що йому забороняється в'їзд на кримську територію. Документ – без підпису, без імені, без печатки. Серед мільйонів чиновників «великої держави» не знайшлося сміливця, який би поставив на цьому папірцеві свій підпис, прізвище і печатку.
Зробили запит в Москву – і прикордонна служба відповіла, що «нічого не знає» про заборону. У Сімферополі чиновник «Держради» «роз'яснив», що Крим «живе за законами Російської Федерації», а Москва ще не надала йому повноважень регулювати пропуск через державний кордон...
Значить – в'їзд вільний? Але 3 травня Мустафу Джемілєва не тільки в Москві зняли з авіарейсу на Сімферополь, а й не пропустили на «кордоні», влаштованому на Перекопі. Так дивно реалізується указ президента про обіцяне «завершення процесу реабілітації» депортованих кримчан. На словах – можна, а насправді – зась. Страх сильніший за совість. Абсурд? Якщо реабілітовані – так чому не пускають? Або це – зовсім не реабілітація? Ні, просто – «умом Россию не понять... », – зробив висновок ще Федір Тютчев.
Велетень і пігмеї
Пам'ятаю, коли в 2003 році вийшла книга «Російська Федерація проти Мустафи Джемілєва. Омський процес. Квітень 1976», у книжковому кіоску Верховної Ради її купили депутати Держдуми Росії, які приїхали в гості до українських колег. І з трибуни, і в ЗМІ вони почали обурюватися – як можна в парламенті дружньої країни продавати подібну літературу? Сьогодні ми бачимо, якою «дружньою» країною була і тоді, і опинилася зараз Російська Федерація. Втім, «думцям» довелося незабаром просто замовчати, бо жодної букви з цієї невеликої, але легендарної книги, вони не змогли спростувати. Тоді величезна Російська Федерація підняла всю адміністративну та репресивну машину проти однієї людини. Але такої людини, за якою стояв увесь його народ. Зрештою, засудивши його ім'ям Російської Федерації до позбавлення волі на два з половиною роки в колонії суворого режиму, саме вона програла Омський процес. Мустафа Джемілєв увійшов в історію як людина, яка перемогла сталінізм. Справа, за яку він боровся – повернення репресованого народу на свою Батьківщину, – здійснилася, а країна, СРСР, яка вчинила цей злочин, зникла з карти світу.
Книга рідкісна, видана невеликим тиражем, і, як видно, «нова кримська влада» її явно не прочитала, а значить не мала приводу переконатися, що її чекає в майбутньому. Сьогодні, читаючи сторінки «Омської справи» 1976 року народження, дивуєшся, в якому карикатурному вигляді постають зі сторінок протоколу ті слідчі, прокурори і судді, які варганили цю «справу» в середині 70-х. Із сьогоднішньої точки зору очевидно – всі вони мали б бути дискваліфіковані за професійну непридатність. Горе державі, коли її захищають такі юристи.
Приблизно це спадає на думку, коли дивишся, як історія з Мустафою Джемілєвим повторюється зараз у вигляді ще більш смішного фарсу. Без будь-якого правового обґрунтування, з ОМОНом, БТРами і «народною самообороною» самозвана «кримська влада» не пускає до Криму одну єдину людину – невисокого зросту і з тихим голосом, народного депутата України, людину зі світовою популярністю, кандидата на здобуття Нобелівської премії миру. Таким Джемілєва знає весь світ. А представники «нової влади Криму» поки відомі світові тільки зі скандальних репортажів і як герої сатиричних японських мультиків.
Є люди, яких Бог покарав низьким зростом. І вони все життя страждають через «комплекс Наполеона». Гучний голос, право видавати укази, і навіть можливість рушити війська в наступ – не можуть компенсувати інші недоліки. А ось
Мустафу Джемілєва невисоким зростом і тихим голосом Бог не покарав, а нагородив. Щоб його почути, потрібно і нахилитися, і прислухатися. І його слухали на засіданні Генеральної асамблеї ООН, і в штабі НАТО в Брюсселі, і в офісі ОБСЄ. З ним вели діалог лідери міжнародних організацій, президенти багатьох країн, які усвідомили, що Мустафа Кримський – син усього тюркського світу! Президенти України приїжджали до нього в Бахчисарай! З ним розмовляв Путін. Спілкуватися з ним вважали за честь генерал Петро Григоренко та академік Андрій Сахаров, усі члени Гельсінської групи, кращі люди Росії, а багато інтелектуалів і навіть глави міжнародних організацій, прибуваючи до Криму, йшли спочатку в Меджліс, а потім вже в Раду міністрів.
Представники «нової кримської влади» взялися «не пускати» Джемілєва до Криму з таким завзяттям, наче вони мають справу не із всесвітньо відомим політиком, якому вони ніколи не стануть рівнею, а з рівним собі шулером, з яким разом в 90-х могли грати в наперстки чи займатися рейдерством.
Очевидно, що кримські сепаратисти просто обрали Мустафу Джемілєва приводом для свого піару. Ну хто б у світі став говорити про них, якби вони не чіпали Джемілєва або Чубарова? Хто б називав їхні прізвища, хто б аналізував їхні слова і дії, якби вони не стосувалися Мустафи Джемілєва чи кримських татар?
Кримські сепаратисти просто розіграли виставу під назвою «Велетень і пігмеї», де самі себе виставили на посміховисько. Можна уявити собі майбутню книгу «Російська Федерація проти Мустафи Джемілєва. Кримська заборона. Квітень-березень 2014», з якої майбутні читачі зроблять висновок – «нову кримську владу» потрібно було дискваліфікувати за профнепридатність.
За що його люблять і чому його бояться? Мустафа – спростування «російського міфу»
Для держави, що володіє ядерною зброєю, виставити цілу армаду проти людини, якій нинішньої осені виповниться 75 років, і за плечима якої такий життєвий шлях, лише для того, аби на кілька тижнів затримати його проїзд на свою батьківщину і до своєї сім'ї – стидобище! Чому вони його так бояться? Тисячі людей приїжджають в ці дні до Криму з України до своїх рідних і близьких. Їм – можна. А йому – не можна! «Це хамство!», – сказав сам Мустафа Джемілєв. Він звик висловлюватися м'яко, а тому в даному випадку не правий. Це – елементарна дурість і боягузтво.
Вони бояться його, тому що його життя, його боротьба, сам вигляд Мустафи Джемілєва, визнаного в усьому світі Сина Криму, – це спростування російського міфу, який сьогодні оберігається Кремлем як зіниця ока. Правознавці зазначають, що сьогодні все законодавство Росії заточується на підтримку цього міфу. Про це свідчать нові поправки до закону: поставити під сумнів фальсифіковану історію Другої світової війни – не можна!, заперечувати перебільшену роль Росії в перемозі – не можна!, трактувати фальсифіковану
історію інакше, ніж Путін – не можна!, поставити під сумнів офіційне трактування його політики – не можна!, уточнити та інтерпретувати історичні факти, дати і версії – не можна! За все – тюремний термін на 5, 8, а то й 10 або більше років! Чому? Тому що все це базується на міфах, якими підтримується нинішня влада Російської Федерації. Назви прізвище Джемілєв – і воно перекреслює всі ці штучні підпори влади.
Міф перший: Росія – сильна держава! Яка ж вона сильна, якщо боїться маленького кримського татарина? До зубів озброєна, жорстока, зла, нахабна – так, але звідки сила у держави, яка повстає проти свого громадянина, який вимагає правди для свого народу?
Міф другий: Росія – справедлива держава! Але яка ж вона справедлива, якщо 15 років тримала в ув'язненні людину, яка лише писала прокламації та вимагала справедливості стосовно свого народу, насильно позбавленого Батьківщини? Яка ж вона справедлива, якщо садить у в'язницю за інакомислення? Яка ж вона справедлива, якщо людина їде додому, до дружини і дітей, а їй навперейми – ОМОН, БТРи і поліція?
Міф третій: Росія – авторитетна і впливова держава! Яка ж вона авторитетна, якщо Рада безпеки ООН, Генеральна Асамблея ООН голосують проти неї, а всі світові лідери засуджують і закликають схаменутися? Росія сьогодні – кошеня, що нашкодило, якого світова спільнота намагається присоромити і навчити жити в цивілізованому суспільстві...
Чим же пишатися? Та немає чим пишатися росіянам із такою владою...
Олесь Черемшина, політичний оглядач
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
Через 60 років після передачі Криму до складу України правителям Росії стало шкода «мішка картоплі» для українців. Щоб повернути все назад, вони вигадали і розв'язали проти України комбіновану війну. Але кримські сепаратисти не врахували одного: Крим – батьківщина кримських татар. Можна тимчасово забрати Крим в України, але неможливо забрати його у корінного народу, навіть з четвертої спроби.
Кримська «нова влада» ще не знає цього, а тому сподівається, що їй вдасться заволодіти чужою землею. Намагаючись утвердитися в ролі господарів, вони закрили шлях до Криму його справжнім господарям. Мустафі Джемілєву, якого весь світ називає Къырымъ-огълу, тобто Син Криму, при виїзді з півострова вони вручили папірець, де було написано, що йому забороняється в'їзд на кримську територію. Документ – без підпису, без імені, без печатки. Серед мільйонів чиновників «великої держави» не знайшлося сміливця, який би поставив на цьому папірцеві свій підпис, прізвище і печатку.
Зробили запит в Москву – і прикордонна служба відповіла, що «нічого не знає» про заборону. У Сімферополі чиновник «Держради» «роз'яснив», що Крим «живе за законами Російської Федерації», а Москва ще не надала йому повноважень регулювати пропуск через державний кордон...
Так дивно реалізується указ президента про обіцяне «завершення процесу реабілітації» депортованих кримчан. На словах – можна, а насправді – зась
Велетень і пігмеї
Пам'ятаю, коли в 2003 році вийшла книга «Російська Федерація проти Мустафи Джемілєва. Омський процес. Квітень 1976», у книжковому кіоску Верховної Ради її купили депутати Держдуми Росії, які приїхали в гості до українських колег. І з трибуни, і в ЗМІ вони почали обурюватися – як можна в парламенті дружньої країни продавати подібну літературу? Сьогодні ми бачимо, якою «дружньою» країною була і тоді, і опинилася зараз Російська Федерація. Втім, «думцям» довелося незабаром просто замовчати, бо жодної букви з цієї невеликої, але легендарної книги, вони не змогли спростувати. Тоді величезна Російська Федерація підняла всю адміністративну та репресивну машину проти однієї людини. Але такої людини, за якою стояв увесь його народ. Зрештою, засудивши його ім'ям Російської Федерації до позбавлення волі на два з половиною роки в колонії суворого режиму, саме вона програла Омський процес. Мустафа Джемілєв увійшов в історію як людина, яка перемогла сталінізм. Справа, за яку він боровся – повернення репресованого народу на свою Батьківщину, – здійснилася, а країна, СРСР, яка вчинила цей злочин, зникла з карти світу.
Книга рідкісна, видана невеликим тиражем, і, як видно, «нова кримська влада» її явно не прочитала, а значить не мала приводу переконатися, що її чекає в майбутньому. Сьогодні, читаючи сторінки «Омської справи» 1976 року народження, дивуєшся, в якому карикатурному вигляді постають зі сторінок протоколу ті слідчі, прокурори і судді, які варганили цю «справу» в середині 70-х. Із сьогоднішньої точки зору очевидно – всі вони мали б бути дискваліфіковані за професійну непридатність. Горе державі, коли її захищають такі юристи.
Приблизно це спадає на думку, коли дивишся, як історія з Мустафою Джемілєвим повторюється зараз у вигляді ще більш смішного фарсу. Без будь-якого правового обґрунтування, з ОМОНом, БТРами і «народною самообороною» самозвана «кримська влада» не пускає до Криму одну єдину людину – невисокого зросту і з тихим голосом, народного депутата України, людину зі світовою популярністю, кандидата на здобуття Нобелівської премії миру. Таким Джемілєва знає весь світ. А представники «нової влади Криму» поки відомі світові тільки зі скандальних репортажів і як герої сатиричних японських мультиків.
Є люди, яких Бог покарав низьким зростом. І вони все життя страждають через «комплекс Наполеона». Гучний голос, право видавати укази, і навіть можливість рушити війська в наступ – не можуть компенсувати інші недоліки. А ось
Мустафу Джемілєва невисоким зростом і тихим голосом Бог не покарав, а нагородив
Представники «нової кримської влади» взялися «не пускати» Джемілєва до Криму з таким завзяттям, наче вони мають справу не із всесвітньо відомим політиком, якому вони ніколи не стануть рівнею, а з рівним собі шулером, з яким разом в 90-х могли грати в наперстки чи займатися рейдерством.
Очевидно, що кримські сепаратисти просто обрали Мустафу Джемілєва приводом для свого піару. Ну хто б у світі став говорити про них, якби вони не чіпали Джемілєва або Чубарова? Хто б називав їхні прізвища, хто б аналізував їхні слова і дії, якби вони не стосувалися Мустафи Джемілєва чи кримських татар?
Кримські сепаратисти просто розіграли виставу під назвою «Велетень і пігмеї», де самі себе виставили на посміховисько
За що його люблять і чому його бояться? Мустафа – спростування «російського міфу»
Для держави, що володіє ядерною зброєю, виставити цілу армаду проти людини, якій нинішньої осені виповниться 75 років, і за плечима якої такий життєвий шлях, лише для того, аби на кілька тижнів затримати його проїзд на свою батьківщину і до своєї сім'ї – стидобище! Чому вони його так бояться? Тисячі людей приїжджають в ці дні до Криму з України до своїх рідних і близьких. Їм – можна. А йому – не можна! «Це хамство!», – сказав сам Мустафа Джемілєв. Він звик висловлюватися м'яко, а тому в даному випадку не правий. Це – елементарна дурість і боягузтво.
Вони бояться його, тому що його життя, його боротьба, сам вигляд Мустафи Джемілєва, визнаного в усьому світі Сина Криму, – це спростування російського міфу, який сьогодні оберігається Кремлем як зіниця ока. Правознавці зазначають, що сьогодні все законодавство Росії заточується на підтримку цього міфу. Про це свідчать нові поправки до закону: поставити під сумнів фальсифіковану історію Другої світової війни – не можна!, заперечувати перебільшену роль Росії в перемозі – не можна!, трактувати фальсифіковану
Назви прізвище Джемілєв – і воно перекреслює всі ці штучні підпори влади
Міф перший: Росія – сильна держава! Яка ж вона сильна, якщо боїться маленького кримського татарина? До зубів озброєна, жорстока, зла, нахабна – так, але звідки сила у держави, яка повстає проти свого громадянина, який вимагає правди для свого народу?
Міф другий: Росія – справедлива держава! Але яка ж вона справедлива, якщо 15 років тримала в ув'язненні людину, яка лише писала прокламації та вимагала справедливості стосовно свого народу, насильно позбавленого Батьківщини? Яка ж вона справедлива, якщо садить у в'язницю за інакомислення? Яка ж вона справедлива, якщо людина їде додому, до дружини і дітей, а їй навперейми – ОМОН, БТРи і поліція?
Міф третій: Росія – авторитетна і впливова держава! Яка ж вона авторитетна, якщо Рада безпеки ООН, Генеральна Асамблея ООН голосують проти неї, а всі світові лідери засуджують і закликають схаменутися? Росія сьогодні – кошеня, що нашкодило, якого світова спільнота намагається присоромити і навчити жити в цивілізованому суспільстві...
Чим же пишатися? Та немає чим пишатися росіянам із такою владою...
Олесь Черемшина, політичний оглядач
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
