Доступність посилання

ТОП новини

Моє чуже місто


Сімферополь, 9 березня 2014 року
Ольга Винокур

Сімферополь – Я народилася і виросла в Сімферополі. Навчалася теж тут. Це моє місто. Не можу сказати, що найулюбленіше місто на землі. Але моє. Місто, з яким мене пов'язує багато хорошого і не дуже. Місто, в якому я часто не знала, що показати друзям, які приїхали в гості. Місто, яке я сварила за брудні вулиці й розбиті дороги, за вимкнені ліхтарі та відсутність урн для сміття. Місто, яке зустрічало на вокзалі та в аеропорту облогою таксистів, які занадто нав'язливо пропонували довезти в будь-яку точку півострова. Це було МОЄ місто, в яке я завжди поверталася з одним почуттям – я приїхала додому. А нещодавно воно стало чужим. Зовсім чужим. Начебто нічого не змінилося: місто як місто і люди як люди. Але змінилося все.

Спочатку здавалося, що це просто кошмарний сон – озброєні люди на центральній площі міста, п'яні козаки та їхні поплічники, які гордо називають себе «народною самообороною», але не мають навіть уявлення про особисту гігієну. Зате ритися в чужих сумках, зустрічаючи пасажирів на вокзалі, у них дуже добре виходило.

Сон не закінчувався. На будинках стали з'являтися триколори – як символ вірності й відданості новому режиму, новим порядкам. Деякі, найбільш віддані вішали відразу по два – це викликало гострий напад нудоти. Тепер уже не звертаєш уваги.

Прапороманія з дахів плавно перекочувала на автомобілі, дамські сумочки. Все, як на українських майданах, – тільки там була національна символіка, тут - окупаційна. Але це для мене, для багатьох – це «визволителі».

Правда, відповісти на питання від чого ж вони звільнили, практично ніхто не може.

Напередодні 9 травня над поки ще мирним містом гуркотіли військові літаки. Знаючі люди заспокоювали: це вони в Севастополь летять, до параду готуються. Але відчуття ненормальності, чужорідності всього, що відбувається, залишилося. За всі мої 40 років такого не було. А тепер є.

У день 70-річчя депортації шум молитов кримських татар заглушав рокіт військових вертольотів, які літали низько. Центр міста заполонила поліція та ОМОН.

Це не моє місто. Я чужа на цьому «святі життя» екзальтованих бабусь і обв'язаних георгіївськими стрічками «дідовоєвалових», яким тисячі людей у формі, котрі заполонили місто на автозаках і БТРах, миліші за усміхнених дітей у вишиванках. І тепер, коли я повертаюся сюди, я з кожним разом все більш чітко розумію, що це вже, на жаль, ЧУЖЕ для мене місто.

Ольга Винокур, жителька Сімферополя

Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
XS
SM
MD
LG