Ілля Мільштейн
Путін з повагою поставився до референдуму в Донецьку і Луганську. Путін з повагою поставиться до вибору українського народу на президентських виборах. Дмитро Пєсков повідомив, що після закінчення виборів президента України Путін не змінив свою позицію з цього питання. «Ми поважаємо вибір українського народу», – зазначив Сергій Іванов під час прес-конференції. «До вибору українського народу ми ставимося з повагою», – підкреслив Сергій Наришкін. «Як сказав президент В.В. Путін, ми будемо з повагою ставитися до результатів волевиявлення українського народу», – повідомив Сергій Лавров. Ну і вишенька на торті: вибір українського народу поважає Віктор Янукович.
Відгуки з Москви тільки на перший погляд скупі, сумовиті й одноманітні. По суті своїй вони складають художній текст, бо в них міститься ефектна політична рима. З приводу «референдуму» на південному сході та президентських виборів Путін як такий і збірний Путін вживають одне і те саме слово. Вони не визнають підсумків цих виборів, але й не відкидають їх. Вони їх поважають. Це ще називається – прирівнювати, але така оцінка була б поспішною. Оскільки Новоросія – це одне, а Україна – зовсім інше.
Відповідно респект і уважуха до них виявляються по-різному. У Донецьку і Луганську живуть ополченці, що підняли повстання проти київської фашистської хунти. Однак хунта не здається і вбиває мирних збройних жителів південного сходу під час каральних операцій. Замість того, щоб сідати з ними за стіл переговорів, а ще краще – капітулювати і визнати незалежність місцевих народних республік. Іншими словами, градус поваги Кремля до повсталих російськомовних на південному сході істотно вищий, ніж до виборців Петра Порошенка. До них взагалі, як можна припустити, сьогодні ставлення неоднозначне.
З одного боку, українська держава перебуває в стані глибокої кризи, і це добре. Наприклад, у цієї держави можна безкарно віджати Крим. З іншого боку, Україна повільно, болісно з кризи виходить, от і вибори відбулися, і це погано. Кого тепер називати «київською хунтою», якщо в країні з'явився законно обраний президент? І як бути з Януковичем, який покликав на підмогу російські війська, а тепер начебто остаточно втратив легітимність?
З фашистами в Києві теж утворилася певна проблема. За підсумками президентських виборів несподівано з'ясувалося, що місцеві «бандерівці», улюблені герої наших пропагандистських серіалів, користуються практично нульовою підтримкою виборців, і тут виникають зовсім вже неприємні політичні аналогії. У порівнянні з росіянами, в яких досить популярні діячі типу Рогозіна або Жириновського, не кажучи вже про Путіна в інтерпретації принца Чарльза, українці, виявляється, цілком собі такий антифашистський народ. Вони голосують за політично коректного Порошенка, або за «єврейку» Тимошенко, і навіть претендент Рабинович у них однією лівою побиває Тягнибока з Ярошем, і як це тепер пояснювати багатомільйонній аудиторії держтелеканалів? У працівників російського агітпропу після цих виборів з рук вибитий козир, а без козиря грати важко. Навіть міченими картами. Тільки й залишається, що «з повагою» поставитися до підсумків волевиявлення, цідячи крізь зуби безглузді слова. Ніби натякаючи, що народ – це одне, а обрані ним політики – зовсім інше. Народ чистий і безгрішний, а з Петром Порошенком, якщо він збирається проводити інавгурацію в Донецьку, звідки за допомогою фронтової авіації вже вибивають патріотів Новоросії, які засіли там, діалогу може не вийти.
Той же Лавров, коментуючи свіжі новини з Донецька, каже, що нова українська влада робить «колосальну помилку», і це вельми серйозна заява. Що свідчить про те, що Росія збирається і далі терзати Україну, і якщо вибори не вдалося зірвати, а кримський сценарій в Луганді не катить, то можна задіяти і грузинський. За всієї поваги до вибору українського народу. Хоча, звичайно, ідеальним розвитком сюжету для Кремля стало б продовження нинішньої
трагедії. З безпорадною владою в Києві, млявими західними санкціями і непереможними відморозками на південному сході. Ніби незалежними ні від кого, адже ось і референдум свій провели, не послухавшись Володимира Володимировича, і б'ються і екіпіруються, закуповуючи гранатомети і камуфляж у місцевих військторгах. Однак цей сценарій тепер, після успішно проведених виборів, уже не проходить, і треба винайти новий. У рамках пропагандистської війни і, можливо, війни звичайної. Як, припустімо, в Чечні, і плювати, що в дзеркалі тієї бійні будь-який нинішній Стрєлков постає Дудаєвим, якщо не Басаєвим. А на підмогу йому вже начебто поспішають кадировські воїни, які збираються йти на прорив українського кордону, і треба бути зовсім глухим, щоб не розчути в цьому повідомленні глузливий сміх матінки Кліо.
Втім, зберігається надія і на мирне завершення історії. Петро Порошенко вже оголосив про те, що готовий зустрітися з Путіним в будь-якому форматі і «чим раніше, тим краще». Офіційний Київ уже висловив готовність переказати «Газпрому» 2 млрд доларів як завдаток, і якщо в Москві не блефують, наполягаючи на швидкому завершенні газового конфлікту як основи переговорного процесу з Україною, то це хороший знак. Іванов теж сумував про якісь недоплачені Росії «ярди», стверджуючи, що «все інше – дрібниці». Вірно, з таких дрібниць складається життя, і якщо після провальної операції з Китаєм у Кремлі здогадаються про те, що, провокуючи війну, вони ризикують втратити європейські ринки збуту, не кажучи про залишки поваги на Заході, то контртерористична операція проти терористів в Україні може завершитися скоро та успішно.
Потрібно від Росії зовсім небагато. Просто прибрати з України всіх цих Бабаїв з належними їм гранатометами і взагалі на якийсь час забути про сусіда, переключившись на невирішені внутрішні справи. Ну і привітати Петра Порошенка з перемогою, продемонструвавши таким чином істинну повагу до того вибору, який зробив український народ. На ділі продемонструвати, не тільки на словах.
Ілля Мільштейн, політичний коментатор і публіцист
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
Путін з повагою поставився до референдуму в Донецьку і Луганську. Путін з повагою поставиться до вибору українського народу на президентських виборах. Дмитро Пєсков повідомив, що після закінчення виборів президента України Путін не змінив свою позицію з цього питання. «Ми поважаємо вибір українського народу», – зазначив Сергій Іванов під час прес-конференції. «До вибору українського народу ми ставимося з повагою», – підкреслив Сергій Наришкін. «Як сказав президент В.В. Путін, ми будемо з повагою ставитися до результатів волевиявлення українського народу», – повідомив Сергій Лавров. Ну і вишенька на торті: вибір українського народу поважає Віктор Янукович.
Відгуки з Москви тільки на перший погляд скупі, сумовиті й одноманітні. По суті своїй вони складають художній текст, бо в них міститься ефектна політична рима. З приводу «референдуму» на південному сході та президентських виборів Путін як такий і збірний Путін вживають одне і те саме слово. Вони не визнають підсумків цих виборів, але й не відкидають їх. Вони їх поважають. Це ще називається – прирівнювати, але така оцінка була б поспішною. Оскільки Новоросія – це одне, а Україна – зовсім інше.
Відповідно респект і уважуха до них виявляються по-різному. У Донецьку і Луганську живуть ополченці, що підняли повстання проти київської фашистської хунти. Однак хунта не здається і вбиває мирних збройних жителів південного сходу під час каральних операцій. Замість того, щоб сідати з ними за стіл переговорів, а ще краще – капітулювати і визнати незалежність місцевих народних республік. Іншими словами, градус поваги Кремля до повсталих російськомовних на південному сході істотно вищий, ніж до виборців Петра Порошенка. До них взагалі, як можна припустити, сьогодні ставлення неоднозначне.
З одного боку, українська держава перебуває в стані глибокої кризи, і це добре. Наприклад, у цієї держави можна безкарно віджати Крим. З іншого боку, Україна повільно, болісно з кризи виходить, от і вибори відбулися, і це погано. Кого тепер називати «київською хунтою», якщо в країні з'явився законно обраний президент? І як бути з Януковичем, який покликав на підмогу російські війська, а тепер начебто остаточно втратив легітимність?
З фашистами в Києві теж утворилася певна проблема. За підсумками президентських виборів несподівано з'ясувалося, що місцеві «бандерівці», улюблені герої наших пропагандистських серіалів, користуються практично нульовою підтримкою виборців, і тут виникають зовсім вже неприємні політичні аналогії. У порівнянні з росіянами, в яких досить популярні діячі типу Рогозіна або Жириновського, не кажучи вже про Путіна в інтерпретації принца Чарльза, українці, виявляється, цілком собі такий антифашистський народ. Вони голосують за політично коректного Порошенка, або за «єврейку» Тимошенко, і навіть претендент Рабинович у них однією лівою побиває Тягнибока з Ярошем, і як це тепер пояснювати багатомільйонній аудиторії держтелеканалів? У працівників російського агітпропу після цих виборів з рук вибитий козир, а без козиря грати важко. Навіть міченими картами. Тільки й залишається, що «з повагою» поставитися до підсумків волевиявлення, цідячи крізь зуби безглузді слова. Ніби натякаючи, що народ – це одне, а обрані ним політики – зовсім інше. Народ чистий і безгрішний, а з Петром Порошенком, якщо він збирається проводити інавгурацію в Донецьку, звідки за допомогою фронтової авіації вже вибивають патріотів Новоросії, які засіли там, діалогу може не вийти.
Той же Лавров, коментуючи свіжі новини з Донецька, каже, що нова українська влада робить «колосальну помилку», і це вельми серйозна заява. Що свідчить про те, що Росія збирається і далі терзати Україну, і якщо вибори не вдалося зірвати, а кримський сценарій в Луганді не катить, то можна задіяти і грузинський. За всієї поваги до вибору українського народу. Хоча, звичайно, ідеальним розвитком сюжету для Кремля стало б продовження нинішньої
Ідеальним розвитком сюжету для Кремля стало б продовження нинішньої трагедії. З безпорадною владою в Києві, млявими західними санкціями і непереможними відморозками на південному сході
Втім, зберігається надія і на мирне завершення історії. Петро Порошенко вже оголосив про те, що готовий зустрітися з Путіним в будь-якому форматі і «чим раніше, тим краще». Офіційний Київ уже висловив готовність переказати «Газпрому» 2 млрд доларів як завдаток, і якщо в Москві не блефують, наполягаючи на швидкому завершенні газового конфлікту як основи переговорного процесу з Україною, то це хороший знак. Іванов теж сумував про якісь недоплачені Росії «ярди», стверджуючи, що «все інше – дрібниці». Вірно, з таких дрібниць складається життя, і якщо після провальної операції з Китаєм у Кремлі здогадаються про те, що, провокуючи війну, вони ризикують втратити європейські ринки збуту, не кажучи про залишки поваги на Заході, то контртерористична операція проти терористів в Україні може завершитися скоро та успішно.
Потрібно від Росії зовсім небагато. Просто прибрати з України всіх цих Бабаїв з належними їм гранатометами і взагалі на якийсь час забути про сусіда, переключившись на невирішені внутрішні справи. Ну і привітати Петра Порошенка з перемогою, продемонструвавши таким чином істинну повагу до того вибору, який зробив український народ. На ділі продемонструвати, не тільки на словах.
Ілля Мільштейн, політичний коментатор і публіцист
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
