Українська гімназія: прощання з українською душею

Сімферополь – У Кримських школах продзвеніли «останні дзвоники» для випускників. У більшості навчальних закладів вони пройшли за казенним сценарієм – гімн Росії, гімн Криму, оголошення тексту привітальних телеграм від «Держради» та «Ради міністрів», виступ директора про успіхи, слово подяки вчителям і батькам від випускників і сякий-такий концерт силами художньої самодіяльності. І, власне, сам останній дзвоник. Все. До побачення, випускники...

У нинішньому році не стала винятком з канцелярського стилю і Сімферопольська колишня українська гімназія, в якій нинішній випуск можна вважати ювілейним – він 15-й за рахунком. Батьки пам'ятають, що раніше такі збори, навіть не ювілейні, завжди проводилися з щирими почуттями і душею. Але сьогодні на шкільному подвір'ї, раніше, як правило, святково прикрашеному, ніяких ознак свята – ні прапорів, ні транспарантів, ні гасел, ні вітань гостям. Змінився сам зовнішній вигляд учнів і батьків – тільки найбільш переконані зважилися надіти вишиванки, абсолютно немає символіки України – ні прапорів, ні прикрас в українських кольорах. На учнях одяг без національних ознак, в одного класу – сині, в іншого – червоні стрічки через плече.

У фойє школи впадає в око дошка, на якій золотими літерами перераховані прізвища людей, які надали допомогу в становленні гімназії. Сьогодні вона зяє порожніми рядками – там ще залишається слід від старанно стертих кимось прізвищ. З дошки видалені імена українських та багатьох кримських політиків, ​багатьох спонсорів. Наприклад, стерте прізвище Джорджа Сороса, хоча гранти його благодійного фонду були однією з опор в часи становлення гімназії – за рахунок їх купувалися підручники, технічні засоби навчання. У приміщенні ще вивішені українські рушники, але це вже просто данина традиції, спотворення реальності, адже на сцені актового залу вже виставлені прапори тільки Росії та Криму, а сама гімназія вже на три чверті російська. Зміниться і сама назва школи, з неї приберуть назву «українська», під питанням і статус гімназії, тому в.о. директора Олена Безнищенко зі сцени і в інтерв'ю старанно обходить слово «гімназія» і каже – «установа»...

Свято в «установі» проводилося в два прийоми. Спочатку молодші класи відзначили закінчення навчального року, а потім відбулося спеціальне зібрання для школярів 15-го випуску. Коли батьки та учні старших класів зібралися в залі, включили гімн Росії, але більша частина присутніх залишилися сидіти. За ним пролунав гімн Криму, деякі з тих, хто сиділи, піднялись, але більшість так і залишилися сидіти. Сценаристи цю частину свята ніби винесли за дужки. Тільки після гімнів ведучі оголосили, а тепер, мовляв, починається саме свято.

І далі вдячні учні гімназії виплеснули в зал весь біль прощання і всю любов до своєї школи. Оголошується покладання квітів до пам'ятника Тарасу Шевченку, і кошик виносять під пронизливу музику, що вивертає душу. Прощальний вальс випускників з вишитим рушником – і на очах багатьох учителів, учнів та батьків у залі з'являються сльози. На сцені шикуються випускники. Вони дякують вчителям і добрим словом згадують колишнього директора школи Наталію Руденко, яка очолювала гімназію з моменту її створення, якій не дозволили довести навчальний рік до кінця і примусили звільнитися чиновники і «самооборона». Коли прозвучало її прізвище, зал вибухає бурхливими оплесками. Сьогодні Наталія Іванівна змушена залишити Крим, але її тут пам'ятають. «Це її стараннями створена гімназія як навчальний заклад і як дружний колектив новаторів – учителів і учнів. Ми любитимемо і пам'ятатимемо вас, Наталіє Іванівно... », – говорили випускники.

Вчителі та учні пам'ятають, що раніше на всі свята в гімназії, а особливо на останній дзвоник для старшокласників і на випускні вечори в гімназію приїжджали багато гостей – депутати різних рівнів, керівники країни, регіону, шефи, спонсори, письменники, артисти, громадські діячі. Вони не тільки вітали школярів, але й дарували набори книг в бібліотеку, комп'ютери, навчальне обладнання. Сьогодні нікого з них у залі немає. Гімназія осиротіла. Більше того, до гімназії не прийшов жоден чиновник – ні з «ради міністрів», ні з «міністерства», ні з «держради», ні навіть з міськради...

Виконуюча обов'язки директора гімназії Олена Безнищенко розповіла, що в школі сьогодні навчаються 870 учнів, серед випускників-семикласників і серед старшокласників по 7 гімназистів отримують відзнаки. На майбутній рік вже укомплектували три класи з російською мовою навчання та один – з українською.

Як відомо, комплектуванням займалося управління освіти Сімферопольської міськради. Воно ж разом з «міністерством освіти і науки Криму» проводило «роботу з батьками», після якої три чверті з них написали заяви з проханням перевести їхніх дітей в російськомовні класи. «Просто вони виявили бажання, щоб їхні діти навчалися в школі, яка розташована не в типовому будинку звичайної архітектури, а в приміщенні з басейном і зимовим садом...», – пояснює вчителька.

«Тому «свято» вийшло справді зі сльозами на очах. По суті, цей «останній дзвоник» – прощання не просто з гімназією, але прощання з її щирою українською душею, яку насильно «виселили» з неї, прощання з усією українською освітою в Криму. Сьогодні я б сказала: «За ким подзвін? За всім українським у Криму!», – сказала для Крим.Реалії Надія Сергіївна, мати одного з учнів. Після завершення нинішнього навчального року значна частина учнів разом з батьками переїжджає на материкову частину України, вони підуть вчитися в українські школи.

«Незважаючи на свято, на душі все дуже неспокійно і прикро, – сказав кореспонденту Крим.Реалії десятикласник Данило Михайличенко. – Тут виховувалися майбутні громадяни України, ми маємо будувати нову країну, і вважаю не правильним, що сьогодні тут висять російські прапори і лунає гімн Росії. Через ліквідацію гімназії ми з батьками переїжджаємо до Києва, і я далі навчатимусь у школі з поглибленим вивченням української мови та літератури. Я хочу вчитися і потім працювати у своїй країні, разом зі своїм народом».

На прощання випускники всі разом виконали гімн гімназії.

«Гімн українською мовою, крім того, в ньому є такі слова: «гімназія наша кримська, гімназія наша українська», тому, я думаю, що його незабаром спробують переробити якось інакше, – сказав нам Сергій Д., учень одного з класів, який ще продовжує навчання, – але для нас цей текст завжди буде нашим гімном, і ми сподіваємося, що він ще повернеться в ці стіни».