Доступність посилання

ТОП новини

Загибель імперії


Коли в одному з текстів я дозволив собі засумніватися в «русскости» Одеси – у відповідь на провокаційну відозву кінорежисера Микити Михалкова, який фактично закликав одеситів до війни у власному місті і проти власної країни, – це зауваження викликало здивовані закиди колег і читачів в Росії. Як же це так, Одеса не російське місто? А яке ж воно, українське, чи що?

Між тим у своїй статті я писав про Одесу як про імперське місто, яке дійсно перетворилося в останні десятиліття на українське, завдяки природному для будь-якого мегаполісу розростанню за рахунок сусідніх сіл, здебільшого українських і молдавських, але аж ніяк не російських. Та імперська Одеса теж «просто» російською ніколи не була – вона була єврейською, грецькою, українською, італійською, французькою, албанською, молдавською, румунською... Зрозуміло, і російською теж. Але в Російській імперії це було аж ніяк не головне політичне питання.

«Православ'я, самодержавство і народність», пригадуєте? Цар був православним – передусім. Але й самодержцем – для всіх підданих. І якщо під владою династії виявлялися території, на яких православні не становили більшості, вони часто отримували особливий статус. Звичайно, Царство Польське і Велике Князівство Фінляндське мали всі підстави не бути задоволеними своїм підлеглим становищем в імперії. Але вони жили за своїми законами, і сьогодні мало хто дивується з того, що небезпечний державний злочинець Володимир Ульянов-Ленін переховувався від імперського правосуддя в Фінляндії, тобто все в тій же Росії.

Нагадую про це тому, що історія з Одесою прекрасно показує суперечливість сприйняття світу сучасним російським суспільством. З одного боку, віра в те, що Російська імперія повстане з небуття. З іншого боку, впевненість, що ця імперія – для росіян. У Російській імперії ніхто з розумних людей не став би доводити «руськість» Одеси чи будь-якого іншого імперського міста, розуміючи, до яких руйнівних наслідків це призведе. Власне, історія це продемонструвала з усією очевидністю: «Союз росского народа», який підтримувався частиною правлячої еліти і влаштовував погроми, з'явився на політичній сцені як провісник майбутнього краху, і крах не змусив себе чекати. Не випадково більшовики відновлювали загиблу імперію на гаслах інтернаціоналізму і класової солідарності – нехай цинічних і брехливих, але вони працювали. А коли в апараті ЦК КПРС міцно угніздились новоявлені чорносотенці, коли з'явилася Компартія РРФСР на чолі з Полозковим, це теж стало провісництвом кінця «другої імперії» – і хіба вона не зникла?

В історії бувають національні держави, і бували багатонаціональні імперії. Але національна імперія приречена – і це набагато краще ілюструється історією Третього Рейху, ніж історією Третього Риму. Гітлер теж мріяв про нову імперію, тільки був упевнений, що вона буде імперією «чистої раси». У результаті Гітлер не залишив вибору ні своїм ворогам, ні народам окупованих країн. З національною імперією не домовляються – її знищують, тому що вона стає загрозою всьому іншому світу.

Російська Федерація виникла на руїнах СРСР як антитеза партійному
чорносотенству останніх десятиліть – не випадково компартія Полозкова – Зюганова опинилася в цій новій державі маргінальною організацією, вимушеною терміново переходити з чорносотенства у православ'я. Я добре пам'ятаю: коли при затвердженні на З'їзді народних депутатів РРФСР нової назви країни була спроба вилучити з цієї назви слово «федерація» і назвати державу просто Росією, депутати від національних республік просто залишили залу засідань. І в Конституції Російської Федерації закріплена подвійна назва. Це – компроміс між народами Росії та живий доказ її багатонаціональності.

Але поступово – можливо, під впливом чекістського мислення, яке завжди було не менше охоронним і обмеженим, ніж партійне, можливо, внаслідок загальної маргіналізації закупореного товариства споживачів нафтодоларів, привид Союзу Михаїла Архангела знову знайшов плоть і кров – спочатку на «руських маршах», а тепер і в ідеології влади. Бо чому Крим наш? Тому що він – російський. Чому Одеса наша? Тому що вона – російська. І «на Донбасі» теж – росіяни. І взагалі росіяни – це погане слово, всі повинні стати «русскими». Ось він, вибір, який пропонується татарам, чувашам, народам Кавказу та іншим корінним жителям російських просторів. Вірніше, відсутність вибору. При цьому жити всі ці уявні «русские» мають у своїх рідних аулах, а не дратувати справжніх «русских» в Москві – тому що у нас тут свої традиції, вибачте. І так, це ваша столиця, вам її покажуть по телевізору. Це і є національна ідея, яка визріла і утвердилась. Визріла знизу і утвердилась зверху, обстоювана Сергієм Лавровим у просторому кабінеті на Смоленській площі і росіянами фашистами в окопах Слов'янська і Краматорська.

Союз Михаїла Архангела переміг. Але важливо пам'ятати, що примара цієї неубієнної організації, яка пережила імперію і Союз, являється тільки на похорон держави.

Віталій Портников, київський журналіст, оглядач Радіо Свобода

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

Радио Свобода
  • 16x9 Image

    Віталій Портников

    Київський журналіст, оглядач Радіо Свобода та Крим.Реалії. Співпрацює з Радіо Свобода з 1991 року. Народився в 1967 році в Києві. Закінчив факультет журналістики МДУ. Працював парламентським кореспондентом «Молоді України», колумністом низки українських, російських, білоруських, польських, ізраїльських, латвійських газет та інтернет-видань. Також є засновником і ведучим телевізійної дискусійної програми «Політклуб», що виходить зараз в ефірі телеканалу «Еспресо». У російській редакції Радіо Свобода веде програму «Дороги до свободи», присвячену Україні після Майдану і пострадянському простору.

     

XS
SM
MD
LG