Доступність посилання

ТОП новини

Український дефібрилятор


Павло Казарін
В Україні звикли думати, що в Росії за ДНР і ЛНР кулаки стискають прихильники чинного режиму. Вірні путіністи, затяті лоялісти і колективна Мізуліна. Але це не так. Штука в тому, що за ДНР і ЛНР в Росії переживають ще й ті, для кого Путін поперек горла.

Військова логіка переналаштовує оптику – ми перестаємо розрізняти деталі і бачити нюанси. А вони важливі, як ніколи. Тому що в Росії чимало тих, для кого нинішній режим поганий саме тому, що веде країну до деградації. Більше того – ваше спільне обговорення проблем РФ упреться в однаковий діагноз. Так – світова кочегарка, так – тотальна корупція, так – неофеодалізм і соціальна ентропія.

Їх точно так само дістало лицемірство політиків, злодійкуватість чиновників, подвійні стандарти. Їм набридли людожери в костюмах і відчуття тотальної безперспективності. Вони чекають соціальної справедливості й виразних правил гри. Вони начитані, вдумливі та аналітичні. Вони хочуть усього того, чого хочуть і українці. З однією лише різницею – в їхній картині світу запорука зосередженої Росії – це розібрана Україна.

Вони перефразовують Столипіна, вірячи, що лише великі потрясіння створять велику Росію.

Вони в душі аплодують західним окрикам, тому що ті, на їхню думку, народжують простір для перебудови країни. Вони хотіли б третього пакету санкцій, адже він дасть шанс на реіндустріалізацію економіки. Вони мріють, щоб Росія стала повною мірою сувереном – здатним не лише Крим забрати, але й власні держкомпанії змусити його обслуговувати, не озираючись на наслідки.

Для них вся ідея російської весни – це шанс на перезбирання країни на нових умовах. Вони втомилися від думки, що Росія – це величезна напівпорожня країна. Вони жадають деолігархізації та соціальної справедливості. Вірять в ефективність середнього класу і мріють про відродження науково-технічної інтелігенції. Вони не сидять на трубі, платять податки і хочуть, щоб дітям не довелося емігрувати. Більше того – вони багато в чому схожі у своїх бажаннях з хлопцями з Майданів. Але є нюанс.
Українцям, щоб отримати шанс на перезбирання країни, довелося зносити свого власного «золотого батона»


Українцям, щоб отримати шанс на перезбирання країни, довелося зносити свого власного «золотого батона». Стояти на майдані, займатися низовою самоорганізацією, виходити з летаргії «хатаскрайності». Для них побиття студентів у центрі Києва стало електрошоковою дефібриляцією – серце знову запрацювало і стало качати кров у коматозному організмі. А, на думку цих росіян, роль того самого удару струмом для Росії має виконати битва за Україну. За Донбас, а в ідеалі – за весь південний схід. Відчуваєте різницю?

Вони розчарувалися в спробі подолати налагоджений механізм пропаганди та thought-control. Єдиний, на їхню думку, шанс – це обставини, які змусять російський режим бути тим, ким він намагається здаватися всі останні півтора десятка років. Не імітаційним сувереном, а реальним, не грубником у світовій комуналці, а головним на поверсі, не карикатурною сумішшю з радянського і російського, а повноцінної імперією.

Для них найбільш відповідний антибіотик для лікування країни – це перегляд кордонів. Щоб колективний Рогозін змушений був стати, нарешті, реальним, а не балаганним. Щоб телеустановки щодо «Росії, що піднімається з колін», яка народила у мас відповідні очікування, збіглися з історичним шансом, від якого влада при всьому бажанні не зможе відвернутися, як би їй того не хотілося. Вони – спадкоємці дев'яносто третього, які подорослішали й хочуть чужими руками на чужій території зробити свою власну революцію справедливості. Так, як вони її мислять.

У цьому вони нескінченно далекі самій російській владі, яка не звикла зводити докупи слова і вчинки. Вони чужі і Путіну, який ніяк не повторює кримський сценарій на Донбасі. Вони хочуть введення військ і співчувають Ігорю Стрєлкову. Аплодують ідеям націоналізації ключових секторів і справедливого перерозподілу. І при цьому кривляться від гомофобії та антисемітизму (так-так, вони зовсім не дрімучі «дугінці», як хтось, напевно, встиг подумати).
Одна біда. Україна намагається збудувати нову країну у своїх власних кордонах. А для виконання мрії цих хлопців з Росії, Україна повинна бути розформована


І Україна для них сьогодні – це той самий історичний шанс повернути «Росію, яку вони втратили». Одна біда. Україна намагається збудувати нову країну у своїх власних кордонах. А для виконання мрії цих хлопців з Росії, Україна повинна бути розформована.

А все тому, що в їхній картині світу Росія – більше, ніж національна держава і менше, ніж імперія. Український майдан, на їхню думку, ризикує качнути маятник в одну сторону, посиливши відцентровість, і від того вони мріють штовхнути його в протилежну. Створити за допомогою зовнішньої агресії умови для внутрішніх перетворень. Втім, якщо вони і прочитають цей текст, то не погодяться з тим, що йдеться про інтервенцію – адже в їхній картині світу Київ не має історичних прав на південний схід.

Коли вони слухають знаменитий мотив у виконанні Дещиці, то кривляться не тому, що не згодні. А тому, що хотіли б самі його наспівувати. Але не можуть. Тому що вилка бажаних варіантів для них проста. Або Путін стане Стрєлковим, або Стрєлков займе його місце.

Є тільки одна обставина, з якою ці люди ніколи не погодяться. А саме: ті, хто сміється над відсталістю російської внутрішньої політики, над заборонним шквалом законодавчого ідіотизму, над незліченим лицемірством політиків і при цьому кажуть «кримнаш» – вважають, що одне з іншим ніяк не пов'язане. А насправді – це ланки все того ж грьобаного ланцюга.

Павло Казарін, кримський оглядач

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
  • 16x9 Image

    Павло Казарін

    Павло Казарін. Кримчанин. Журналіст. Вважає, що завдання публіцистики – впорядковувати хаос до стану смислів. Співпрацює з «Крим.Реалії», «Українською правдою», Liga.net, телеканалами ICTV та «24».

XS
SM
MD
LG