Потрібно було з'їздити в Херсон у справах. Їхали машиною. По дорозі перша технічна зупинка на автозаправці ще на території Криму. Асортимент меню в кафе дуже бідний, полиці магазину – практично порожні. З динаміків лунає: «Пульсу немає і вже не буде».
Водій пояснює: «Pulls – це таке дизпаливо». Згадала, що вперше побачила такі автозаправки-комплекси з магазинами, туалетами і кафе в Туреччині в 1997 році. Здавалося, що в Криму вони з'являться дуже нескоро. Тепер заправки є, а людей на них немає...
Кордон перетинаємо досить швидко. Ще одна зупинка на автозаправці, тепер уже на материку. Через шибку видно безліч товарів у магазині. Машину просять заправити на повний бак, скільки влізе, своїм улюбленим імпортним бензином. До нас його вже не завозять.
Заїжджаємо в місто. Жовто-сині прапори всюди (їх більше, ніж у Криму «триколорів»), банкомати працюють і ціни – тільки в гривнях. Ну нарешті! Слава Україні!
У ТРЦ «Фабрика» попутники першим ділом несуться в «МакДональдс», який теж пішов з Криму – скучили за тамтешньою їжею. Мені залишається порадіти відсутності у себе подібних гастрономічних уподобань і бігти в інший бік за покупками за списком замовлень з Криму – від обкладинки на український паспорт і ліків до конкретної моделі дрібної побутової техніки. У нас цього вже або немає в наявності, або набагато дорожче.
Місцевим нагадую: «Любіть і бережіть Україну, поки вона у вас є. Ми теж не думали, що її можуть так раптово забрати». У відповідь співчутливе: «Ви, напевне, з Криму?». Так, здогадатися нескладно ...
Справи зроблені, повертаємося назад. Цього разу на кордоні довелося чекати 3 години. Легкові та вантажні автомобілі пропускають по черзі. Побачила, що до Криму з материка везуть не тільки продукти, але навіть, наприклад, будматеріали у вигляді залізобетонних плит і якихось блоків. Картоплю ввозити заборонили, але у вантажному мікроавтобусі попереду нас видніються прозорі мішки з добірною митої морквою, капустою, болгарським перцем, часником... Без України обійтися не виходить.
Пригнічує не так стояння в черзі, стільки розуміння того, що кордону тут не було і бути не повинно...
Українські прикордонники облаштувалися, по суті, в чистому полі. Тому й обличчя у них засмаглі. Попутники обурюються відсутністю належної інфраструктури («шкода хлопців»), але я б не хотіла, щоб тут був такий же капітальний кордон, як з того боку. Російські прикордонники явно немісцеві, рум'яні і білолиці. Сидять під капітальним металевим навісом у пластикових будочках. До речі, вони запитують не про паспорт (український чи російський), а прописку – з кримською не треба заповнювати міграційну карту.
Чомусь згадалася минулорічна турпоїздка до Угорщини. Це вже цілком європейська країна. На тлі чистоти і порядку раптом проїжджаємо повз покинуті двоповерхові кам'яні споруди та іншу капітальну інфраструктуру в занедбаному стані. Гід пояснює: «Тут розміщувався континент радянських військ». Адже вони теж думали, що будуть там завжди... Дивно, що угорці не знайшли застосування цій так званій інфрастуктурі. Чи то погребували (кажуть, у Німеччині вирішили, що занадто дорого вийде впорядкувати цю територію – дуже вже вона була запаскуджена радянською людиною), чи то залишили на пам'ять ...
У тих, хто користується залізничним транспортом, гнітюче враження тепер викликає Джанкой. Колись жвава станція, повз яку не проходив жоден товарний або пасажирський поїзд, тепер перетворилася на безлюдний воєнізований прикордонний контрольний пункт. Адже в останні роки це був, мабуть, найкрасивіший вокзал у Криму. Проводжаючих та зустрічаючих до вагонів тепер не підпускають, тільки самих пасажирів з квитками на поїзди, яких зараз залишилося небагато. Товарняки не ходять. Торговці на пероні також залишилися не при справах. Жителі міста мріють повернутися до мирного життя. Адже вони не думали, що «кримнаш» буде таким...
Ельзара Бешуйлі, кримчанка
Думки, висловлені в рубриці «Блог», передають судження самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
Водій пояснює: «Pulls – це таке дизпаливо». Згадала, що вперше побачила такі автозаправки-комплекси з магазинами, туалетами і кафе в Туреччині в 1997 році. Здавалося, що в Криму вони з'являться дуже нескоро. Тепер заправки є, а людей на них немає...
Кордон перетинаємо досить швидко. Ще одна зупинка на автозаправці, тепер уже на материку. Через шибку видно безліч товарів у магазині. Машину просять заправити на повний бак, скільки влізе, своїм улюбленим імпортним бензином. До нас його вже не завозять.
Заїжджаємо в місто. Жовто-сині прапори всюди (їх більше, ніж у Криму «триколорів»), банкомати працюють і ціни – тільки в гривнях. Ну нарешті! Слава Україні!
У ТРЦ «Фабрика» попутники першим ділом несуться в «МакДональдс», який теж пішов з Криму – скучили за тамтешньою їжею. Мені залишається порадіти відсутності у себе подібних гастрономічних уподобань і бігти в інший бік за покупками за списком замовлень з Криму – від обкладинки на український паспорт і ліків до конкретної моделі дрібної побутової техніки. У нас цього вже або немає в наявності, або набагато дорожче.
Місцевим нагадую: «Любіть і бережіть Україну, поки вона у вас є. Ми теж не думали, що її можуть так раптово забрати». У відповідь співчутливе: «Ви, напевне, з Криму?». Так, здогадатися нескладно ...
Справи зроблені, повертаємося назад. Цього разу на кордоні довелося чекати 3 години. Легкові та вантажні автомобілі пропускають по черзі. Побачила, що до Криму з материка везуть не тільки продукти, але навіть, наприклад, будматеріали у вигляді залізобетонних плит і якихось блоків. Картоплю ввозити заборонили, але у вантажному мікроавтобусі попереду нас видніються прозорі мішки з добірною митої морквою, капустою, болгарським перцем, часником... Без України обійтися не виходить.
Пригнічує не так стояння в черзі, стільки розуміння того, що кордону тут не було і бути не повинно...
Українські прикордонники облаштувалися, по суті, в чистому полі. Тому й обличчя у них засмаглі. Попутники обурюються відсутністю належної інфраструктури («шкода хлопців»), але я б не хотіла, щоб тут був такий же капітальний кордон, як з того боку. Російські прикордонники явно немісцеві, рум'яні і білолиці. Сидять під капітальним металевим навісом у пластикових будочках. До речі, вони запитують не про паспорт (український чи російський), а прописку – з кримською не треба заповнювати міграційну карту.
Чомусь згадалася минулорічна турпоїздка до Угорщини. Це вже цілком європейська країна. На тлі чистоти і порядку раптом проїжджаємо повз покинуті двоповерхові кам'яні споруди та іншу капітальну інфраструктуру в занедбаному стані. Гід пояснює: «Тут розміщувався континент радянських військ». Адже вони теж думали, що будуть там завжди... Дивно, що угорці не знайшли застосування цій так званій інфрастуктурі. Чи то погребували (кажуть, у Німеччині вирішили, що занадто дорого вийде впорядкувати цю територію – дуже вже вона була запаскуджена радянською людиною), чи то залишили на пам'ять ...
У тих, хто користується залізничним транспортом, гнітюче враження тепер викликає Джанкой. Колись жвава станція, повз яку не проходив жоден товарний або пасажирський поїзд, тепер перетворилася на безлюдний воєнізований прикордонний контрольний пункт. Адже в останні роки це був, мабуть, найкрасивіший вокзал у Криму. Проводжаючих та зустрічаючих до вагонів тепер не підпускають, тільки самих пасажирів з квитками на поїзди, яких зараз залишилося небагато. Товарняки не ходять. Торговці на пероні також залишилися не при справах. Жителі міста мріють повернутися до мирного життя. Адже вони не думали, що «кримнаш» буде таким...
Ельзара Бешуйлі, кримчанка
Думки, висловлені в рубриці «Блог», передають судження самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
