У День пам'яті і скорботи 22 червня спікер Державної думи Сергій Наришкін, виступаючи на мітингу в Брестській фортеці з нагоди 73-ої річниці початку війни нацистською Німеччиною проти СРСР, сказав, що «фашизм знову піднімає голову зовсім поруч від кордонів Білорусі і Росії». Кого в Росії сьогодні все частіше звинувачують у фашизмі? Чому останнім часом слово «фашизм» з офіційних трибун звучить відносно сусідньої країни?
Про історичні аналогії та генетичну пам'ять відносно поняття «фашизм» міркує історик, доктор філософії Микита Петров:
– Необхідно говорити не про сучасне розуміння, в науковому сенсі, слова «фашизм», тому що потрібно буде обговорювати такі дефініції, як нацизм, фашизм, принципові відмінності, при тому чи іншому режимі, побудові тоталітарної держави. Потрібно пам'ятати одне: сучасна російська пропаганда використовує слово «фашизм» давно і винятково як лайливе. І нічого крім лайки це слово, насправді, під собою не має. Це дуже давня традиція, ще з радянських часів. Фашистськими називали до Великої Вітчизняної війни багато режимів, які фашистськими не були. Після війни цей ярлик ліпили, наприклад, до югославського режиму Йосипа Броза Тіто. Точно так само ліпили це й на Августо Піночета.
В обивательському розумінні і в пропагандистському розумінні – це просто якась злочинницька держава, злочинницький устрій життя. І фашистом, з точки
Пропагандистський плакат у Севастополі. Березень 2014 року
зору радянської людини, а нині росіянина, може бути хто завгодно, але тільки не ми! Тим часом, світлі уми й видатні люди Радянського Союзу, наприклад, Лев Ландау, щиро вважали, що фашизм якраз існує в Радянському Союзі в чистому вигляді. Так що ми кидаємося обвинуваченням, перш за все, тому що боїмося самі бути запідозреними в подібному прагненні до тоталітарної побудови суспільства.
– Наскільки справедливі звинувачення у фашизмі стосовно України, маючи на увазі наявні там партії та організації націоналістичного спрямування?
– Абсолютно несправедливі, тому що будь-які національно орієнтовані організації, як в Україні, так і в Росії, це є об'єднання груп людей. Але ми ж говоримо про державу, про державний устрій! А він ніякого відношення до цього
В обивательському розумінні і в пропагандистському розумінні – це просто якась злочинницька держава, злочинницький устрій життя
не має. У цьому сенсі якраз дуже характерно, що це давня радянська традиція – всіх називати фашистами... До речі, в газетах можна знайти навіть і таке словосполучення, як «єврофашист», коли мають на увазі те, що Євросоюз – нібито теж майже фашистська організація! Це всерйоз пишуть зараз у російських газетах, збуджуючи і розігріваючи ненависть. Так що прізвисько, яке пропаганда намагається навісити на Україну, прізвисько, за допомогою якого вони таврують тих, хто їм не подобається, не угодний або за своїми поглядами здається обурливим, насправді, є просто елементом пропагандистської війни. Але за цим немає ніякого наукового змісту, навіть якщо ми говоримо про сьогоднішні українські організації, скажімо так, яскравого і явного націоналістичного спрямування. У нас повно таких самих в Росії.
– Чи можна говорити про те, що сьогоднішня пропаганда використовує генетичну пам'ять, в якій слово фашизм викликає абсолютно конкретні асоціації?
- Абсолютно точно! Тому що тут, власне кажучи, апелюють до пам'яті тієї величезної і кровопролитної війни, яка йшла з 1939 до 1945 року. Тут і тоді ще
Микита Петров
був теж пропагандистський пафос боротьби з фашизмом як таким. Адже не робили різниці між німецьким нацизмом та італійським фашизмом. Але, тим не менш, в пам'яті народу вона залишилася як якась свята війна проти світового зла. І тепер, і після війни цей «ярлик світового зла» ліпили до всіх наших політичних супротивників. Я вже мовчу про ту абсурдність, до якої дійшла радянська пропаганда, стверджуючи, що держава Ізраїль – теж фашистська, що сіонізм – це теж різновид фашизму! Це така, я б сказав, не просто нечесна, а абсолютно брехлива і лукава гра.
– Чому акцентується увага на існуванні націоналістичних партій і рухів в інших країнах, при цьому акції аналогічних організацій в Росії проходять з офіційного дозволу влади?
– Тому що це – у нас. Що називається – своє не пахне... У цьому випадку влада прекрасно розуміє, що це є спосіб каналізування, виходу енергії народного невдоволення. Я навіть не здивований. Влада, безумовно, зовсім не збирається проводити історичні чи теоретичні екскурси в природу фашизму. Важливіше інших затаврувати і, тим самим, відвести всі підозри від себе.
– Можна згадати фільм «Кабаре» Боба Фосса. Наприкінці трихвилинного музичного епізоду, де образно показано, як поширюється фашизм, герой Майкла Йорка запитує свого друга: «Ви дійсно думаєте, що зможете їх зупинити?» Чи є, на ваш погляд, в Росії розуміння цієї небезпеки?
– Будь-яке загравання з подібною гіпертрофованою або доведеною до абсурду національною ідеєю загрожує тим, що держава рано чи пізно змушена буде діяти в руслі тих гасел, які вона, держава, спочатку, можливо, не схвалювала, потім трошки заохочувала, бо це було вигідно в поточний, миттєвий момент, але
І тепер, і після війни, цей «ярлик світового зла» ліпили всіх наших політичних супротивників
вважала, що завжди зможе осідлати явище, завжди може очолити його і відвести в потрібну сторону. Насправді, небезпека дуже велика. Фашизм же ґрунтується на якихось дуже темних сторонах природи людини, на темних інстинктах. І коли це вихлюпується і переходить всякі межі, це вже не можна експлуатувати. Це вже експлуатує саму владу. І вже змінює природу самої влади. Тому небезпека якраз не просто в якомусь примиренні, а небезпека навіть у тому, що ми просто не хочемо бачити цю небезпеку. Я вже не кажу про те, що якщо використовувати це явище у своїх цьогохвилинних цілях, то це взагалі шлях в нікуди, це шлях до загибелі.
– Слово фашизм стосовно України вживають сьогодні, акцентуючи увагу на тому, що великою підтримкою українських громадян користуються партії та рухи націоналістичного спрямування. Але за підсумками президентських виборів 25 травня, лідер «Правого сектора» Дмитро Ярош і лідер партії «Свобода» Олег Тягнибок разом набрали менше голосів, ніж президент Всеукраїнського єврейського конгресу Вадим Рабинович.
– Це вбивчий факт для нинішньої російської пропаганди. Все, що вона товкмачила, всі ті кліше, які вона використовувала, виявилися брехливими і помилковими. Ось – вибір українського народу. Ось дійсна міра впливу тих чи інших національних або ультранаціональних лідерів та ідей. Ось воно, власне кажучи, і є моментом істини. Так що, провалилася російська пропаганда. Інша справа, що вона і висновків ніяких не робить. Зробили вигляд, що не помітили, і продовжують досі говорити про те, що треба боротися з фашизмом і саме в Україні. Напевно, треба з себе починати спочатку, я так вважаю, – підкреслює історик, доктор філософії Микита Петров.
