Доступність посилання

ТОП новини

Абхазія і Донбас: паралелі та відмінності


Солдати на 7-ій військовій базі Росії в Абхазії, 21 лютого 2011 року

Олександр Бондарев

У заяві Михайла Саакашвілі від 24 червня 2014 року і в опублікованій того ж дня статті Гели Васадзе проводяться паралелі між війною в Абхазії 1992-1993 рр.. і сьогоднішньою ситуацією в Донецьку та Луганську.

Жодним чином не спростовуючи наявності цих паралелей, я хотів би звернути увагу на принципові відмінності між цими конфліктами, які вселяють надію на те, що в Донбасі все може піти не так, як задумано в Москві.

Сепаратистські настрої в Абхазії існували десятки років і особливо загострилися в 70-і рр.. Збройні абхазькі «партизани» тероризували не тільки грузинське місцеве населення, яке складало більшість, але громили і вірменські села і т.і.

У 1987 році сепаратистська еліта Абхазії (яка користувалася всіма правами автономії у складі Грузинської РСР) на чолі з головою Верховної Ради Гуліа спробувала розіграти путч, направивши керівництву СРСР лист із проханням розглянути питання про входження Абхазії в РРФСР. Однак тоді Москва не стала розігрувати карту сепаратизму проти свого тбіліського ставленика Едуарда Шеварднадзе. З Москви прибув секретар ЦК Соломенцев, Сухумський педінститут перетворили на університет, надали кілька годин на тиждень телевізійного мовлення абхазькою мовою. Сепаратисти в керівництві заспокоїлися. Однак влітку 1989 року абхазькі терористи захопили тбіліський арсенал, убивши кілька грузинських солдатів.

Нічого подібного в Донбасі ніколи не було: не було кривавих нападів на етнічному ґрунті, не було і відкритих тенденцій до сепаратизму. Навіть найзапекліші ненависники Ющенка і «западенців» аж ніяк не мали наміру приєднатися до Росії. Феодальний олігархат Ахметова влаштовував більшість. Але на Донбасі Москва почала і продовжує розігрувати сепаратистську карту проти київської влади, яка її не влаштовує.

Якщо говорити про початок військових дій, то їх коріння сягає у збройний путч, який скинув законно обраного президента Звіада Гамсахурдія в січні 1992 року за участі бандитських формувань, а також спеціально випущених із в'язниць кримінальників, та за підтримки гаубиць Російської Армії. Вони запросили повернутися з Москви до Грузії Едуарда Шеварднадзе, який став їхнім заручником і значною мірою втратив над ними контроль. Мабуть, не маючи можливості розплатитися з путчистами інакше, як запропонувавши їм загарбницьку війну і мародерство, 10 серпня 1992 він віддав наказ про введення військ в автономну Абхазію. Збройні формування – «Національна гвардія» і «Мхедріоні» – вторглися в автономію за підтримки важкої бронетехніки, «Градів». Про цей план Шеварднадзе знали в Москві і сприяли озброєнню Грузії, виділивши для цього спеціальні квоти. Одночасно Росія озброювала і підтримувала абхазькі війська, тобто розпалювала національну міжусобицю з метою підкорити і розчленувати Грузію.

Нічого подібного в Донбасі не відбувається. Москва озброює тільки одну сторону, і неможливо порівнювати головорізів «Мхедріоні» або Нацгвардії з українськими військами і Нацгвардією, які беруть участь в АТО. Знову-таки: в Абхазії різанина була етнічною, чого в Україні немає. І, нарешті, не можна проводити паралель між Шеварднадзе і головорізами, з одного боку, І Турчиновим і Порошенком – з іншого. В Абхазії лютували масові вбивства і різанина з обох боків, тоді як київська влада прагне будь-якою ціною уникнути кровопролиття.

Після перемоги абхазьких збройних сил (за допомогою найманців, зокрема басаївських) і при повному розвалі грузинської армії Шеварднадзе дав згоду на вступ в СНД і продовження перебування російської армії в Грузії. Дійсно, після підписання перемир'я 3 вересня 1992 року до Абхазії увійшли російські «миротворці». Саме за їх відкритого потурання тривала подальша різанина.

Нарешті, остання «паралель». Київська газета «День» опублікувала статтю про сценарії «примусу до ганьби». Згадаймо розмову Віктора Черномирдіна з Шамілем Басаєвим, який захопив заручників у Будьоновську. Черномирдін тоді взяв на себе (або його змусили взяти на себе) політичну «ганьбу», але врятував тисячі життів. Що важливіше?

Порошенко зараз грає в покер, блефує, тягне час – це правда, але він бере на себе цю політичну «ганьбу», щоб врятувати тисячі життів

Порошенко зараз грає в покер, блефує, тягне час – це правда, але він бере на себе цю політичну «ганьбу», щоб врятувати тисячі життів. Донбас – не Абхазія. Там ніколи не буде різанини на етнічному ґрунті. Але ось на що можна розраховувати – перед обличчям слабкості української армії – так це на те, що самі жителі Донбасу розберуться з бойовиками-сепаратистами, які їм сильно заважають жити. Вчора в Горлівці на базарі з мисливської зброї кількома пострілами були вбиті двоє бойовиків. Винних не знайшли, і ніхто їх не видав.

І ще одна паралель – на користь Михайла Саакашвілі. В одному з коментів до посту Г. Васадзе написано: «У липні 2008 Рокський тунель також неможливо було взяти, тому що на єдиній дорозі до нього (в Джаві) вже перебувала вельми велика російська військова база і пряме зіткнення з армією Росії,звичайно, ніяк не входило в плани Тбілісі».

«Взяти» Рокський тунель неможливо в принципі – це тунель довжиною 3,5 км у скельних ґрунтах. Можна було б спробувати влаштувати диверсію, заваливши вихід з тунелю, для цього не знадобилася б армійська операція. Проте все частіше і частіше я чую розповіді про те, що диверсійні групи туди були направлені, але потім з Тбілісі операцію скасували: тунелем безперервно йшли натовпи біженців з Південної Осетії. Тобто людські життя мирних громадян виявилися важливішими.

І тому залишається сподіватися, що Порошенко, який дбає передусім про життях своїх громадян, виграє цю партію в покер. Він не вибрав ганьбу, і не отримає війну.

Україна переможе.

Олександр Бондарев, перекладач (Париж)

Думки, висловлені в рубриці «Блог», передають судження самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції

XS
SM
MD
LG