Доступність посилання

ТОП новини

Чубаров: Я не запрошував їх до Криму, щоб вони встановили тут свої порядки і чинили розправу наді мною і моїми співвітчизниками


Рефат Чубаров

Данило Гальперович

Як стало відомо ввечері 5 липня, голові Меджлісу кримськотатарського народу Рефату Чубарову не дозволили в'їхати до Криму. Представники прокуратури Криму раніше погрожували, що Меджліс може бути розпущений. Також раніше було відмовлено у в'їзді до Криму лідеру кримських татар, у радянські часи – відомому дисиденту, а сьогодні – депутату Верховної Ради України Мустафі Джемілєву. Численні міжнародні організації та правозахисники за останні чотири місяці відзначили погіршення становища кримських татар, що відбулося в рік сумного ювілею: цього року виповнилося 70 років з моменту депортації татар з Криму за прямою вказівкою Йосипа Сталіна. Рефат Чубаров дав ексклюзивне інтерв'ю «Голосу Америки».

– Як ви дізналися про те, що вам заборонено в'їзд до Криму?

– 4 липня ми проводили виїзне засідання Меджлісу кримськотатарського народу в Херсонській області. Така необхідність була зумовлена кількома причинами. По-перше, в Херсонській області в населених пунктах, що примикають до Криму, традиційно велика кримськотатарська діаспора. Це ті кримські татари, які в 60-ті – 70-ті роки намагалися повернутися на свою батьківщину, але їх знову викидали за межі півострова. Вони осідали в Херсонській області, тут близько 13 тисяч кримських татар живе. Друга причина була в тому, що наш лідер Мустафа Джемілєв не може в'їхати до Криму, тому що йому це не дозволяється. Була необхідність, щоб Мустафа Джемілєв теж брав участь у роботі Меджлісу кримськотатарського народу як делегат Курултаю, як наш лідер. Після проведення засідання Меджлісу 5 липня я разом з українськими колегами повертався до Криму. І на контрольно-пропускному пункті, який контролюється російськими військовими, за пред'явленням паспорта мене попросили почекати. Через деякий час з'явилася велика група людей у цивільному на чолі з прокурором Республіки Крим пані Поклонською. Мені було зачитано велике, довге, занудне попередження, суть якого зводилася до того, що моя діяльність і діяльність Меджлісу кримськотатарського народу підпадає під закон Росії про екстремізм. Загалом-то мене попередили і сказали, що я можу оскаржити це попередження в законному установленому Росією порядку. Я думав, що після зачитування мені цього документа я все ж зможу в'їхати до Криму і сказав: «Дайте паспорт, я в'їду в Крим, а там подивимося, що я далі робитиму з вашим попередженням». Паспорт мені не повернули, сказали, що треба ще почекати. Минуло хвилин 40. У цей час відбувався якийсь рух навколо того місця, де я чекав. Це було безпосередньо на контрольно-пропускному пункті. Під'їхав автозак, якісь у формі військові, я подумав, що попередження, мабуть, переформатується в якесь рішення про моє затримання. Загалом-то, я був готовий до затримання. Колеги, які мене супроводжували, передали мені цигарки (я, на жаль, палю). Але ще якийсь час минув, і з'явилася інша велика група людей на чолі з представниками ФСБ, Прикордонної служби Росії. Мені оголосили повідомлення про заборону на 5 років для в'їзду на територію Росії.

– Чи залишилася у вас якась власність у Криму, те, до чого вас не допустили, чим тепер вам важко розпоряджатися?

Вони забрали в мене все! Я не просив їх, щоб вони прийшли до Криму і встановили свої порядки, які дозволили їм здійснити розправу зі мною

– Я в Криму жив з 1968 року. Так вийшло, що мої батьки – одні з не дуже багатьох, які змогли прорватися до Криму ще в радянські часи. Я виріс у Криму. Я закінчив там школу. Там усі мої родичі – брати, сестри. Там я працюю. Там земельна ділянка, на якій я будую дім. Тому вони просто мене відірвали від батьківщини. Вони заборонили мені приїжджати до мами. Заборонили бачитися з моїми друзями. І найголовніше – вони заборонили мені служити своєму народу, який в більшості своїй перебуває вже – слава Аллаху! – на своїй батьківщині. Вони забрали в мене все! Я не просив їх, щоб вони прийшли до Криму і встановили свої порядки, які дозволили їм здійснити розправу зі мною. Адже справа не тільки в мені і не стільки в мені. Подібні розправи відбуваються і стосовно всіх інших людей, які не вписуються в їхній правовий порядок, який вони принесли в Крим силою зброї.

– А наскільки російські спецслужби мали право (хоча про право тут взагалі говорити складно), наскільки за своїми ж правилами вони могли вас не пустити в Крим?

– Справа в тому, що навіть за законами Росії, яка сьогодні контролює кримську територію, я продовжую перебувати у статусі тепер уже депутата Державної ради республіки Крим. У відповідності з усіма тими законами, які ухвалювалися після референдуму, в тому числі й та угода, той указ, який підписував Путін про включення республіки Крим до складу Росії, повноваження депутатів Верховної Ради Криму були продовжені вже в складі Держради. Просто переформатували назву. Зрозуміло, я на цю Держраду не ходжу. Зрозуміло, я там не працюю. Зрозуміло, я її не визнаю. Але формально, з точки зору права, ніхто мене звідти не виводив, не виключав і не ухвалював якогось рішення. Відповідно до Конституції Республіки Крим, депутати Держради мають депутатський імунітет. І вони, мабуть, забули про те, щоб хоча б формально цей момент урахувати. Власне, вони скоїли злочин, піддавши мене такого виду покаранню, не маючи на це формального права.

– Мустафа Джемілєв на сесії ПАРЄ в Страсбурзі говорив про те, що в Криму почали зникати люди, він згадував як мінімум про трьох активістів. Чи знаєте Ви щось про їхню долю?

– Відтоді, як Мустафа Джемілєв виступав у Страсбурзі, розповівши в тому числі і про це, ми нічого нового не знаємо. Я сам кілька днів тому виступав у рамках Парламентської Асамблеї ОБСЄ в Баку. Ми проводили брифінг з пані Лутковською, омбудсменом України, перед депутатами Парламентської Асамблеї ОБСЄ про стан прав людини в Україні та в Криму. Я ще раз був змушений звернути увагу депутатів Асамблеї на те, що в Крим разом з цими змінами, що відбулись у березні і продовжують відбуватися зараз, прийшли такі потворні явища, як викрадення, зникнення і вбивства людей. Досі ми не знаємо обставини смерті Решата Аметова, який був викрадений 3 березня. Його труп зі слідами страшних тортур було знайдено 15 березня напередодні так званого референдуму, у відкритому доступі є відеокадри, як його з центральної площі міста Сімферополя забирали так звані сили самооборони. Це козаки – і місцеві кримські, і ставропольські, і краснодарські – які заполонили тоді Крим. За фактом його вбивства на сьогодні немає ніяких остаточних результатів розслідування. Потім були викрадення і зникнення людей, у тому числі вивезли режисера Олега Сенцова. Цей випадок широко відомий, він був заарештований ФСБ. І останній випадок – коли пропали один за одним Тімур Шаймарданов, Леонід Корж і Сейран Зінедін. Це троє молодих людей, які були об'єднані однією громадською організацією «Український дім». Вони всі зникли. Стосовно них немає ніяких даних.

– Що ще ви можете сказати про становище кримських татар на своїй землі останнім часом?

Усе те, що зараз робиться в Криму, спрямоване, як мінімум на вирішення двох цілей. Перша – щоб максимальна кількість людей змирилася з тим порядком, який привнесений сюди Росією. Друга – щоб ті, хто не змириться, просто залишили цю територію

– Тут можна говорити дуже багато. Вся справа в тому, перед яким вибором зараз стоять люди. Візьмемо, скажімо, питання громадянства. Анексія чужої території і, як наслідок, ультиматум людям, які проживають на цій території, протягом місяця визначитися з точки зору збереження громадянства колишньої держави, а якщо – ні, то вони всі будуть оголошені громадянами Росії. Це є примус до зміни громадянства. Люди прекрасно розуміють, що в будь-якій державі існують певні відмінності статусу між громадянином і негромадянином. Негромадянин – це певне обмеження навіть у демократичних державах. І, зрозуміло, багато людей змушені просто отримувати російські паспорти і перебувати в статусі громадянина Росії. Для того, щоб стимулювати цей процес, уже після анексії Криму ухвалювалися законодавчі рішення, які змушували людей прискорити отримання паспортів. Я просто наведу приклад із соціальної сфери. Законодавство з надання медичної допомоги в Україні та Росії дещо відрізняється. У Росії вже впроваджена страхова медицина. Для того, щоб бути впевненим у тому, що за необхідності звернутися в медичні установи вас лікуватимуть, вам треба оформити медичну страховку, яка є обов'язковою. Але ця страховка оформляється лише громадянам Росії. Відповідно, я вам навів тільки один з прикладів, коли людей змушують брати паспорти. Дуже багато питань, пов'язаних із підприємницькою діяльністю, з діяльністю у сфері ЗМІ. Всі власники, засновники, власники ЗМІ зобов'язані зареєструватися за законами Росії. Відповідно, в Росії власниками ЗМІ або їх засновниками можуть бути тільки громадяни Росії. Все, що стосується перереєстрації підприємств, інших об'єктів, пов'язаних із власністю, – тут теж маса проблем. Усе те, що зараз робиться в Криму, спрямоване, з моєї точки зору, як мінімум на вирішення двох цілей. Перша – щоб максимальна кількість людей змирилася з тим порядком, який привнесений сюди Росією. Друга – щоб ті, хто не змириться, просто залишили цю територію.

– Що Меджліс як організація, що сама кримськотатарська громада може вжити для виправлення ситуації, для свого захисту?

– Навряд чи я вам скажу щось неординарне на цю тему, тим більше – маючи сумний досвід виживання і боротьби за повернення на батьківщину в радянські часи. Ми будемо і в цих умовах шукати і знаходити форми забезпечення своїх прав, збереження єдності, але в той же час ми прекрасно усвідомлюємо, з якою машиною ми зіткнулися. У деяких аспектах ця машина, з точки зору жорсткості, системності перевищує, з моєї точки зору, скажімо, можливості колишнього СРСР і його карального органу КДБ. Ми виходимо з того, що все те, що відбувається стосовно кримських татар, стосовно жителів Криму інших національностей, – це частинка того глобального свавілля, зупинити яке поки що міжнародне співтовариство не в змозі. Водночас, ми прекрасно усвідомлюємо, що подальше потурання такому свавіллю, встановлення просто принципу права сили – це руйнування міжнародного устрою. Це розуміє весь світ, але поки що, насамперед, європейські держави не в змозі знайти такі адекватні відповіді, які б зупинили це свавілля. Якщо ми не вирішимо глобально проблему свавілля на рівні однієї держави проти інших держав, то ми не зможемо захистити ні індивідуальні права людини, ні права цілих народів.

Голос Америки

XS
SM
MD
LG