Данило Гальперович
Як стало відомо ввечері 5 липня, голові Меджлісу кримськотатарського народу Рефату Чубарову не дозволили в'їхати до Криму. Представники прокуратури Криму раніше погрожували, що Меджліс може бути розпущений. Також раніше було відмовлено у в'їзді до Криму лідеру кримських татар, у радянські часи – відомому дисиденту, а сьогодні – депутату Верховної Ради України Мустафі Джемілєву. Численні міжнародні організації та правозахисники за останні чотири місяці відзначили погіршення становища кримських татар, що відбулося в рік сумного ювілею: цього року виповнилося 70 років з моменту депортації татар з Криму за прямою вказівкою Йосипа Сталіна. Рефат Чубаров дав ексклюзивне інтерв'ю «Голосу Америки».
– Як ви дізналися про те, що вам заборонено в'їзд до Криму?
– 4 липня ми проводили виїзне засідання Меджлісу кримськотатарського народу в Херсонській області. Така необхідність була зумовлена кількома причинами. По-перше, в Херсонській області в населених пунктах, що примикають до Криму, традиційно велика кримськотатарська діаспора. Це ті кримські татари, які в 60-ті – 70-ті роки намагалися повернутися на свою батьківщину, але їх знову викидали за межі півострова. Вони осідали в Херсонській області, тут близько 13 тисяч кримських татар живе. Друга причина була в тому, що наш лідер Мустафа Джемілєв не може в'їхати до Криму, тому що йому це не дозволяється. Була необхідність, щоб Мустафа Джемілєв теж брав участь у роботі Меджлісу кримськотатарського народу як делегат Курултаю, як наш лідер. Після проведення засідання Меджлісу 5 липня я разом з українськими колегами повертався до Криму. І на контрольно-пропускному пункті, який контролюється російськими військовими, за пред'явленням паспорта мене попросили почекати. Через деякий час з'явилася велика група людей у цивільному на чолі з прокурором Республіки Крим пані Поклонською. Мені було зачитано велике, довге, занудне попередження, суть якого зводилася до того, що моя діяльність і діяльність Меджлісу кримськотатарського народу підпадає під закон Росії про екстремізм. Загалом-то мене попередили і сказали, що я можу оскаржити це попередження в законному установленому Росією порядку. Я думав, що після зачитування мені цього документа я все ж зможу в'їхати до Криму і сказав: «Дайте паспорт, я в'їду в Крим, а там подивимося, що я далі робитиму з вашим попередженням». Паспорт мені не повернули, сказали, що треба ще почекати. Минуло хвилин 40. У цей час відбувався якийсь рух навколо того місця, де я чекав. Це було безпосередньо на контрольно-пропускному пункті. Під'їхав автозак, якісь у формі військові, я подумав, що попередження, мабуть, переформатується в якесь рішення про моє затримання. Загалом-то, я був готовий до затримання. Колеги, які мене супроводжували, передали мені цигарки (я, на жаль, палю). Але ще якийсь час минув, і з'явилася інша велика група людей на чолі з представниками ФСБ, Прикордонної служби Росії. Мені оголосили повідомлення про заборону на 5 років для в'їзду на територію Росії.
– Чи залишилася у вас якась власність у Криму, те, до чого вас не допустили, чим тепер вам важко розпоряджатися?
Вони забрали в мене все! Я не просив їх, щоб вони прийшли до Криму і встановили свої порядки, які дозволили їм здійснити розправу зі мною
– Я в Криму жив з 1968 року. Так вийшло, що мої батьки – одні з не дуже багатьох, які змогли прорватися до Криму ще в радянські часи. Я виріс у Криму. Я закінчив там школу. Там усі мої родичі – брати, сестри. Там я працюю. Там земельна ділянка, на якій я будую дім. Тому вони просто мене відірвали від батьківщини. Вони заборонили мені приїжджати до мами. Заборонили бачитися з моїми друзями. І найголовніше – вони заборонили мені служити своєму народу, який в більшості своїй перебуває вже – слава Аллаху! – на своїй батьківщині. Вони забрали в мене все! Я не просив їх, щоб вони прийшли до Криму і встановили свої порядки, які дозволили їм здійснити розправу зі мною. Адже справа не тільки в мені і не стільки в мені. Подібні розправи відбуваються і стосовно всіх інших людей, які не вписуються в їхній правовий порядок, який вони принесли в Крим силою зброї.
– А наскільки російські спецслужби мали право (хоча про право тут взагалі говорити складно), наскільки за своїми ж правилами вони могли вас не пустити в Крим?
– Справа в тому, що навіть за законами Росії, яка сьогодні контролює кримську територію, я продовжую перебувати у статусі тепер уже депутата Державної ради республіки Крим. У відповідності з усіма тими законами, які ухвалювалися після референдуму, в тому числі й та угода, той указ, який підписував Путін про включення республіки Крим до складу Росії, повноваження депутатів Верховної Ради Криму були продовжені вже в складі Держради. Просто переформатували назву. Зрозуміло, я на цю Держраду не ходжу. Зрозуміло, я там не працюю. Зрозуміло, я її не визнаю. Але формально, з точки зору права, ніхто мене звідти не виводив, не виключав і не ухвалював якогось рішення. Відповідно до Конституції Республіки Крим, депутати Держради мають депутатський імунітет. І вони, мабуть, забули про те, щоб хоча б формально цей момент урахувати. Власне, вони скоїли злочин, піддавши мене такого виду покаранню, не маючи на це формального права.
– Мустафа Джемілєв на сесії ПАРЄ в Страсбурзі говорив про те, що в Криму почали зникати люди, він згадував як мінімум про трьох активістів. Чи знаєте Ви щось про їхню долю?
– Відтоді, як Мустафа Джемілєв виступав у Страсбурзі, розповівши в тому числі і про це, ми нічого нового не знаємо. Я сам кілька днів тому виступав у рамках Парламентської Асамблеї ОБСЄ в Баку. Ми проводили брифінг з пані Лутковською, омбудсменом України, перед депутатами Парламентської Асамблеї ОБСЄ про стан прав людини в Україні та в Криму. Я ще раз був змушений звернути увагу депутатів Асамблеї на те, що в Крим разом з цими змінами, що відбулись у березні і продовжують відбуватися зараз, прийшли такі потворні явища, як викрадення, зникнення і вбивства людей. Досі ми не знаємо обставини смерті Решата Аметова, який був викрадений 3 березня. Його труп зі слідами страшних тортур було знайдено 15 березня напередодні так званого референдуму, у відкритому доступі є відеокадри, як його з центральної площі міста Сімферополя забирали так звані сили самооборони. Це козаки – і місцеві кримські, і ставропольські, і краснодарські – які заполонили тоді Крим. За фактом його вбивства на сьогодні немає ніяких остаточних результатів розслідування. Потім були викрадення і зникнення людей, у тому числі вивезли режисера Олега Сенцова. Цей випадок широко відомий, він був заарештований ФСБ. І останній випадок – коли пропали один за одним Тімур Шаймарданов, Леонід Корж і Сейран Зінедін. Це троє молодих людей, які були об'єднані однією громадською організацією «Український дім». Вони всі зникли. Стосовно них немає ніяких даних.
– Що ще ви можете сказати про становище кримських татар на своїй землі останнім часом?
Усе те, що зараз робиться в Криму, спрямоване, як мінімум на вирішення двох цілей. Перша – щоб максимальна кількість людей змирилася з тим порядком, який привнесений сюди Росією. Друга – щоб ті, хто не змириться, просто залишили цю територію
– Тут можна говорити дуже багато. Вся справа в тому, перед яким вибором зараз стоять люди. Візьмемо, скажімо, питання громадянства. Анексія чужої території і, як наслідок, ультиматум людям, які проживають на цій території, протягом місяця визначитися з точки зору збереження громадянства колишньої держави, а якщо – ні, то вони всі будуть оголошені громадянами Росії. Це є примус до зміни громадянства. Люди прекрасно розуміють, що в будь-якій державі існують певні відмінності статусу між громадянином і негромадянином. Негромадянин – це певне обмеження навіть у демократичних державах. І, зрозуміло, багато людей змушені просто отримувати російські паспорти і перебувати в статусі громадянина Росії. Для того, щоб стимулювати цей процес, уже після анексії Криму ухвалювалися законодавчі рішення, які змушували людей прискорити отримання паспортів. Я просто наведу приклад із соціальної сфери. Законодавство з надання медичної допомоги в Україні та Росії дещо відрізняється. У Росії вже впроваджена страхова медицина. Для того, щоб бути впевненим у тому, що за необхідності звернутися в медичні установи вас лікуватимуть, вам треба оформити медичну страховку, яка є обов'язковою. Але ця страховка оформляється лише громадянам Росії. Відповідно, я вам навів тільки один з прикладів, коли людей змушують брати паспорти. Дуже багато питань, пов'язаних із підприємницькою діяльністю, з діяльністю у сфері ЗМІ. Всі власники, засновники, власники ЗМІ зобов'язані зареєструватися за законами Росії. Відповідно, в Росії власниками ЗМІ або їх засновниками можуть бути тільки громадяни Росії. Все, що стосується перереєстрації підприємств, інших об'єктів, пов'язаних із власністю, – тут теж маса проблем. Усе те, що зараз робиться в Криму, спрямоване, з моєї точки зору, як мінімум на вирішення двох цілей. Перша – щоб максимальна кількість людей змирилася з тим порядком, який привнесений сюди Росією. Друга – щоб ті, хто не змириться, просто залишили цю територію.
– Що Меджліс як організація, що сама кримськотатарська громада може вжити для виправлення ситуації, для свого захисту?
– Навряд чи я вам скажу щось неординарне на цю тему, тим більше – маючи сумний досвід виживання і боротьби за повернення на батьківщину в радянські часи. Ми будемо і в цих умовах шукати і знаходити форми забезпечення своїх прав, збереження єдності, але в той же час ми прекрасно усвідомлюємо, з якою машиною ми зіткнулися. У деяких аспектах ця машина, з точки зору жорсткості, системності перевищує, з моєї точки зору, скажімо, можливості колишнього СРСР і його карального органу КДБ. Ми виходимо з того, що все те, що відбувається стосовно кримських татар, стосовно жителів Криму інших національностей, – це частинка того глобального свавілля, зупинити яке поки що міжнародне співтовариство не в змозі. Водночас, ми прекрасно усвідомлюємо, що подальше потурання такому свавіллю, встановлення просто принципу права сили – це руйнування міжнародного устрою. Це розуміє весь світ, але поки що, насамперед, європейські держави не в змозі знайти такі адекватні відповіді, які б зупинили це свавілля. Якщо ми не вирішимо глобально проблему свавілля на рівні однієї держави проти інших держав, то ми не зможемо захистити ні індивідуальні права людини, ні права цілих народів.
