Доступність посилання

ТОП новини

Олег Панфілов: Кремль підпорядковує мусульманську умму Росії, бо боїться її


Олег Панфілов

За кілька днів до священного місяця Рамазан у Криму співробітники російських спецслужб увірвалися в медресе хафізів у селі Кольчугіне Сімферопольського району, а педагога Айдера Османова відвезли на двогодинний допит. Як повідомив муфтій Духовного управління мусульман України Саїд Ісмаїлов, окупаційна влада, крім того, що відкрито переслідує віруючих, намагається розколоти мусульманську громаду. Судячи з подій, привід звичайний для російських спецслужб – «у Криму виник ісламський екстремізм, який підтримує і фінансує Україна». Росія відновлює радянські традиції контролю за релігійними громадами.

Кіностудію «Таджик-фільм» у радянські часи називали «Басмач-фільм». Жарт грубий, але дуже точний. У Таджикистані знімалися більшість з радянських фільмів про басмачів – бородатих, у кольорових халатах, чалмах і з грізними очима чоловіків, яких знищували доблесні червоноармійці. Насправді, це басмачі знищували червоноармійців до кінця 30-х років, але радянській пропаганді потрібна була «перемога» і «справедливість». Так вважали у відділі пропаганди ЦК КПРС і Державному комітеті СРСР з кінематографії, тому в режисерів і акторів було багато роботи.

Якщо порівняти кількість героїчних фільмів про перемогу над ворогами радянської влади, фільми про басмачів опиняться на першому місці. По-перше, басмачі – це загадка, а знищувати загадку – улюблена справа радянської пропаганди. По-друге, відточувався старий, ще з царських часів образ «бусурманина», одвічного ворога російського народу. З одного боку, в СРСР теж жили мусульмани, з іншого, як намагалася пояснити пропаганда, є радянські мусульмани, а є – антирадянські. Порівняння, схоже на маразм.

Населення не сприймало нову владу, яка стала знищувати історію, культуру та релігію. Центральна Азія і мусульманська частина Кавказу були для більшовиків найсерйознішим випробуванням

У Радянського Союзу завжди було багато внутрішніх ворогів. Усі 20-і й 30-і роки практично в усіх частинах радянської імперії тривав спротив більшовицькій владі. Повстання слідували за повстаннями. Населення не сприймало нову владу, яка стала знищувати історію, культуру та релігію. Центральна Азія і мусульманська частина Кавказу були для більшовиків найсерйознішим випробуванням. Придушували повстання жорстоко, з численними жертвами, з рідних будинків вигнані мільйони людей, які стали біженцями.

Радянську владу очолювали в основному вихідці з Центральної Росії, і оскільки вони оголосили себе атеїстами, то вважали, що населення мало сприйняти марксистське гасло «релігія – опіум для народу». Нова більшовицька ідеологія будувалася на запереченні всього минулого, насамперед релігії. Частиною тактики радянської влади стало знищення храмів, незалежно від конфесій. Вибухали і руйнувалися церкви, синагоги, буддистські дацани, мечеті.

Іслам для більшовиків, які виросли в християнських і частково в іудейських сім'ях, був незрозумілою релігією, з незрозумілою мовою та обрядами. Так було і в період захоплення Північного Кавказу в 18 столітті, продовжилося в 19 столітті в Центральній Азії. Відмінність колоніальної влади царської адміністрації від більшовиків була в тому, що після придушення опору, губернатори і намісники не знищували іслам, а намагалися пристосувати його до управління імперією. У першій Державній думі була мусульманська фракція, російська аристократія вітала мусульманські роди і клани, роздаючи князівські титули і військові звання.

Царська адміністрація, хоч і була колоніальною, але намагалася налагоджувати відносини з окупованими мусульманськими народами: начальникам повітів входило в обов'язок вивчення місцевих мов, а багато чиновників ставали відомими дослідниками історії й природи Центральної Азії. Православний священик Микола Остроумов у 1883 році почав видавати у Ташкенті першу газету тюркською (староузбекською) мовою – «Туркестанська тубільна газета», перекладав і друкував твори російської

Загони комісарів об'їжджали міста та кишлаки в пошуку книг арабською графікою, вважаючи, що це винятково релігійна література. Разом з Кораном в багаттях палали рукописи і видрукувані в друкарнях книги літературної класики і наукові трактати

літературної класики. У відповідь і населення виявляло повагу та пошану колонізаторам, значна частина православних храмів у Туркестанському краї була збудована на пожертвування мусульман.

З появою більшовиків все стало кардинально змінюватися. Колоніальна політика була замінена ідеологією, заснованою на знищенні культури та релігії. Загони комісарів об'їжджали міста та кишлаки в пошуку книг арабською графікою, вважаючи, що це винятково релігійна література. Разом з Кораном в багаттях палали рукописи і видрукувані в друкарнях книги літературної класики і наукові трактати. До мечетей і медресе ставилися так само, як до церков в Росії – підривали і знищували.

Нова ідеологія викорінювала традиції, що складалися століттями. Пам'ятаєте фотографії 30-х років, коли Красною площею марширували спортсмени, юнаки та дівчата в трусах і майках. На такі паради привозили молодих людей і з Центральної Азії, наполягаючи на тому, що так населенню буде легше розлучатися з «релігійними забобонами». Комісарам в голову не приходило, що насильство над засадами може викликати невдоволення і протистояння. Як і поява в центральноазіатських містах горілчаних заводів, заборона на мусульманське одруження «нікох», обряди обрізання і заупокійні молитви.

Протистояння комуністичної влади та ісламу було завжди. Здебільшого збереження традицій стало долею підпілля – незважаючи на переслідування КДБ, таємно існували школи з вивчення Корану, потайки проводили всі мусульманські обряди. Насправді в Центральній Азії весь радянський час існувало лицемірне ставлення до комуністичної ідеології й традицій предків: партійні секретарі запрошували муллу, щоб він прочитав за покійним родичем заупокійну молитву – «джаноза», але на роботі вони були стійкими ленінцями і марксистами.

В останні місяці існування СРСР таджицькі мусульмани виступили із законодавчою ініціативою юридично закріпити основи кількох релігійних традицій. Наприклад, вони пропонували заборонити в м'ясних магазинах продаж свинини і закріпити за жінками право самим обирати – носити головну хустку-хіджаб чи ні. Тодішній голова Верховної Ради відхилив законопроект, у відповідь казіят (управління мусульман) видав «фатву» – релігійне розпорядження, що забороняє членів КПРС ховати за мусульманським обрядом. Через деякий час спікер парламенту стояв на колінах і благав скасувати заборону. Традиції перемогли лицемірство.

Кремль стосовно релігійних конфесій проводить політіку ЦК КПРС і КДБ

Після розпаду СРСР мусульмани, як і представники інших конфесій, уже без побоювання почали відновлювати храми та релігійні навчальні заклади. Цей процес підтримує населення, яке не забуло традиції предків.

Дев'ять років президентства Єльцина були відносно спокійними для мусульман, з приходом Путіна повертається контроль над релігійними організаціями та навчальними закладами. Причина та сама, як і в Радянському Союзі – нерозуміння і страх. Як комуністів раніше, так і путінських чекістів зараз найбільше хвилює «умма» – мусульманська громада, її згуртованість.

Політика Кремля щодо мусульман мало чим відрізняється від його ставлення до православ'я. Мета така ж – якщо конфесія об'єднує багато людей, то вона має підкорятися ідеології Путіна

Політика Кремля щодо мусульман мало чим відрізняється від його ставлення до православ'я. Мета така ж – якщо конфесія об'єднує багато людей, то вона має підкорятися ідеології Путіна. З патріархом Кирилом у нього склався цілком ідеологічний тандем: Путін відвідує на великі свята храм, у нього є духівник з імперськими поглядами, священики не приховують своєї підтримки ідеології «великої Росії». Путіну здається, що йому вдалося підпорядкувати всіх, на урочистих прийомах саджаючи поруч патріарха Кирила, головного рабина Берл Лазара, верховного муфтія Талгата Таджуддіна, іноді – голову буддистів Дамба Аюшеєва. Відносини між Кремлем і главами конфесій майже як у СРСР, коли керівників релігійних громад затверджували в ЦК КПРС, але раніше – в КДБ. Путін для них зараз в одному обличчі.

Здається, Путіну багато чого вдалося – глави конфесій завжди погоджуються з ним, підтримують навіть у кривавих починаннях. Коли був захоплений Крим, то ні патріарх Кирило, ні рабин Берл Лазар не обурилися щодо переслідування прихожан УПЦ Київського патріархату та євреїв. Козаки напали на храм – Кирило мовчить. Розписали стіни синагоги свастикою й антисемітськими погрозами – мовчить Берл Лазар. Таке ж стійке і тривале мовчання кліриків і релігійних чиновників з приводу тримісячної війни на сході України, де живуть
і православні, і євреї, і мусульмани.

Для утихомирення кримських татар на початку анексії була послана ціла делегація на чолі з головою Ради муфтіїв Росії Равілем Гайнутдіном. Делегація поїхала, і ФСБ взялася за звичайну роботу – переслідування інакодумців і віруючих. Швидше за все, окупаційна влада почала розуміти, що проблема кримських татар вирішується не в маріонетковому представництві в уряді Криму. І не умовляннями офіційної мусульманської делегації з Москви. Проблема кримських мусульман набагато ширша і глобальніша, і чим далі Путін застосовуватиме силу і тиск, тим більше зростатиме спротив.

Для Путіна, як і його радянських попередників, релігійні конфесії – лише інструмент політики. Він, як і раніше, вважає, що віруючих людей легко переманити на свою сторону – досить посадити поруч із собою главу конфесії чи відвідати храм, мечеть і синагогу. Але потім трапляються конфузи, як це сталося торік з Рамзаном Кадировим. Той переплутав головні мусульманські свята і привітав земляків з настанням Курбана після закінчення місяця Рамадан. Втім, у Кремлі і зараз можна зустріти чиновників, які славлять Воскресіння Христове на його Різдво.

Ставлення Путіна до релігії визначається не новозавітним поділом функцій, він хоче мати все – і «богове», і «кесареве», часто опускаючись в

Рівні й згуртовані лави мусульман, звернені обличчями до Кааби, а не до Кремля, викликають у Путіна тривогу і страх

сороміцьке, що ображає релігійні почуття. Він може публічно пожартувати над французьким журналістом і запропонувати приїхати в Росію, де фахівці зроблять йому обрізання. Закінчення його «жарту» шокувало своєю безглуздістю й хамством: «Я порекомендую йому зробити цю операцію таким чином, щоб у вас уже більше нічого не виросло». Дуже схоже на іншу відому фразу – «мочити в сортирі». Путін навмисне образив одну з найважливіших релігійних мусульманських традицій, але показав себе й абсолютно безграмотним християнином, що не має уявлення про одне з шанованих свят – Обрізання Господнє.

Писати про відносини Путіна та ісламу складно і небезпечно, щоб нагадуванням про чергову безглуздість російського президента не образити почуття віруючих. Ще 100 років тому була складена радянська традиція – що незрозуміле і не застосовне до марксизму-ленінізму, те має бути знищене. Стійкий традиціоналіст Путін ставиться до релігійної свободи як радянський прокурор Вишинський до «ворогів народу». Рівні й згуртовані лави мусульман, звернені обличчями до Кааби, а не до Кремля, викликають у Путіна тривогу і страх.

Олег Панфілов, професор Державного університету Ілії (Грузія)

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції

  • 16x9 Image

    Олег Панфілов

    Професор державного університету Ілії (Грузія), засновник і директор московського Центру екстремальної журналістики (2000-2010)

XS
SM
MD
LG