Андрій Піонтковський
Повірте, панове, мені теж неприємно, більше того, гидко, коли Путіна так люто хвалять. Але коли при мені Путіна люто лають, мені теж гидко. За 15 років правління Путіна не трапилося всіх тих жахів, якими деякі з вас злорадно залякували один одного, у нас поки ще нормальне життя – з сировинною економікою, непоганим рівнем освіти, досить великим середнім класом, відносним побутовим комфортом. Так, звичайно, з неефективною бюрократією, свавіллям силовиків.
Що? Що ви говорите? Чекісти? Та схаменіться, панове, чекісти завжди були «частиною тієї сили, що вічно хоче зла і вічно чинить благо». Хіба не про це і хотів нам сказати в своєму великому романі Булгаков? Вони впорядковують хаос, їм теж, може бути, хочеться всіх нас гладити по нашим розумних голівках. Але іноді деяких з нас треба бити, бити по цих самих голівках. Я сам неодноразово і, на жаль, безуспішно вимагав у нашої гуманної влади введення смертної кари і військово-польових трибуналів.
А інакше не можна, панове, інакше жах, марення, хаос, який під нами ворушиться.
Ви ж розумієте, що на перших же вільних виборах у Росії переможуть фашисти, які нас усіх повісять? Ви що, серйозно вважаєте, що цим людям можна довірити вибирати собі правителів? Що їм треба говорити правду, як насправді ми керуємо країною? Пам’ятаєте, як Вольтер попереджав енциклопедистів ніколи не говорити при слугах, що Бога немає і все дозволено. Чи це вже Достоєвський?
У будь-якому випадку ми повинні благословляти цю владу, яка своїми багнетами, в’язницями і телевипускальними каналами захищає нас від червоно-коричневої люті народної.
Ось так, панове. І вистачить тут нам думати, що потім і що почому. Національний вождь наш, Володимир Володимирович, вас обдумав, він вас і обдумує у всіх справах. Йому видніше. У вагони, панове, у вагони. На будівництво Керченської переправи, покликаної стати символом нашого братнього злягання з Україною.
У кожного покоління повинен бути свій «Біломорканал», оспіваний кращими інженерами людських душ – Прилепіним, Шаргуновим, Лимоновим. Такий вже наш з вами унікальний арійський генетичний код. Що ж ви мовчите? Кричіть: «Нехай живе вождь наш Володимир Рудольфович, тьху, Володимирович!»
Рубльовська паства розгублено мовчала. Кремлівський соловей був у цей недільний вечір, як завжди, чудовий, але дивно нерішуче було цього разу Наше Все. З його гарему радників доносилися й інші, раніше немислимі судження. Головний зовнішньополітичний пропагондон режиму, який десятиліттями очолював Раду євнухів з зовнішньої та оборонної політики, дозволив навіть собі нечувану зухвалість звернутися з деякими вірнопідданими рекомендаціями немовби безпосередньо до альфа-самця:
«О божеподібний хранитель найтвердішої вертикалі, Ти переміг, Володимир Таврійський! Ти перевів конфлікт із декадентським гедоністичним Заходом в недоступну для того сферу жорсткої сили і політичної волі. І твоя варварська євразійська зухвалість принесла нам перемогу. Крим наш. НАТО, що підповзало до наших священних рубежів, зупинили. Що викликало у нас хвилю ентузіазму і гордість, яка раніше була у гострому дефіциті, за країну».
Так, Скіфи ми, так, азіати ми з розкосими і жадібними очима. І ми знову показали, що можемо, коли захочемо, продзвеніти на весь світ своїми державно-патріотичними мудями. Ми всі сьогодні з президентом. Ми єдина воля, єдине тіло, єдина самоповага і почуття знову знайденої гідності. Суворі пролетарські вожді «Лівого фронту» славлять тебе зі своїх луб’янських підвалів, а екзальтовані буржуазні дамочки кидають до твоїх ніг букети захоплених компліментів.
На цьому тлі непохитної єдності влади і суспільства наші вороги намагаються втягнути нас в довгостроковий прямий військовий конфлікт в Україні. По суті, у другий Афганістан.
Головна наша мета сьогодні – зірвати ці підступні задуми, зареєструвати Вашу, Володимир Володимирович, історичну Перемогу, не дати втягнути Росію у велику війну, ще раз підтвердити Вашу репутацію Миротворця, номінанта Нобелівської Премії Миру 2014 року. Тим більше, що Україну можна прекрасно продовжувати душити і без всякої війни різноманітними економіко-політичними способами.
Все цивілізоване людство знає Ваше добре серце та лицарське благородство і розуміє, що Царство Боже Русского Мира, за торжество якого Ви невпинно боретеся, не варте для Вас і сльозинки навіть одного голландського немовляти, тим більше жахливої загибелі 80 немовлят. І заслужений Вами квиток в це Царство Боже, дізнавшись про жахливу катастрофу, Ви смиренно і шанобливо повертаєте.
Що ж до доведених до відчаю жителів Донбасу, що заблукали, (генерали ФСБ Росії Бородай, Антюфеєв, полковники ГРУ Росії Гіркін, Безлер), які відважно боролися за свої права в Україні, то їх повинні прийняти в Росії як національних героїв, тим більше, якщо вони повернуться на Батьківщину в рефрижераторах».
Андрій Піонтковський – російський політичний експерт
(Оригінал публікації на сайті Російської редакції Радіо Свобода)
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
