В засобах масової інформації та в соцмережах, як вдома, так і за кордоном, Кремль майстерно використовує інтернет-саботажників, так званих тролів, для просування своєї політики. В яких цілях використовуються тролі і чи варто до них ставитися серйозно?
Володимир Нестеренко, як і багато інших, хто має доступ до інтернету, живе подвійним життям. В своєму реальному житті, 49-річний киянин є популярним письменником українського контркультурного середовища.
В інтернеті ж він Адольфич – російськомовний бешкетник, який у своїх акаунтах у Twitter, Facebook і LiveJournal іноді залишає вдумливий коментар з приводу конфлікту України з Росією, а найчастіше просто лається.
Наприклад, у відповідь на незвично бурхливу реакцію російського прем'єр-міністра Дмитра Медведєва на черговий пакет західних санкцій, він радісно зауважив: «Під***ло розбушувалося».
Адольфич має певні погляди і він не надто чемний, але чи можна його назвати тролем?
Сам він себе до тролів не відносить: «Я намагаюся не брехати. І мені ніхто не платить». Це, за його словами, відрізняє його від категорії тролів, які лишають свої коментарі у ЗМІ та в соцмережах Росії, України, а тепер і Заходу.
«Думаю, що основну частину роблять за гроші якісь люди продажні, – сказав Нестеренко. – Якась категорія людей, яким виплачуються невеликі, я впевнений, що невеликі, гроші. Може бути, це тисяча доларів на місяць, а може бути і менше. Але вони ведуть, по-справжньому ведуть свої блоги, чимось зайняті, може бути навіть іноді і що-небудь цікаве публікують. Але потім, у потрібний момент, вони поширюють дезу».
«Нічого нового»
З метою узаконити анексію Криму і підтримати сепаратистів на сході України, Кремль розгорнув масову кампанію з дезінформації. Так звані «армії тролів», озброєні промосковської ідеологією, заповнили простори інтернету.
В червневій статті політичного оглядача інтернет-порталу BuzzFeed Макса Седдона мовиться про те, що Кремль виплачує англомовним росіянам мільйони доларів за популяризацію політики президента Володимира Путіна в американських ЗМІ, наприклад, на телеканалі FoxNews, а також сайтах Huffington Post і Politico.
Як йдеться у статті, тролі повинні вести численні фальшиві акаунти і залишати по 50 коментарів на день до новинних статей. Найчастіше подібний коментар не є довшим, ніж: «Путін виставляє Обаму дурнем і слабаком»!
Щоб домогтися свого, Кремль подвоїв свої зусилля – з одного боку, обмежуючи інтернет у Росії, а з іншого – даючи волю натовпам тролів. Росія схвалила новий закон 1 серпня. Його мета – приборкання соціальних мереж, останнього оплоту опозиції країни, який також забезпечує вільний доступ до інформації про війну в Україні.
Популярний російський блогер і програміст Антон Носик, якого часто називають «батьком російського інтернету», вважає, що в своїй пропагандистської війни з Україною Кремль повертається до випробуваних часом методів. Однак, на цей раз ставки, за його словами, високі як ніколи. (Згідно з інформацією Buzzfeed, принаймні, один з подібних тролінг-проектів, «Агентство інтернет-досліджень» в Санкт-Петербурзі має у своєму розпорядженні бюджет на 2014 рік, що перевищує 10 мільйонів доларів).
«Коментарі служили інструментом війни, в тому числі і добре профінансованої, Кремля проти російської опозиції ще п'ять років тому, – сказав Носик. – Тут немає нічого нового. Те, що тут абсолютно очевидно, що грошей зараз витрачається на цю роботу стільки, скільки не витрачалося ніколи в минулому, ні проти Олексія Анатолійовича Навального, ні проти «Еха Москви», «Коммерсанта», «Газети.ру» і так далі».
«Кристина Потупчик може відгризти собі обидва ліктя, – згадав він про блогера, яка впродовж багатьох років очолювала діяльність тролів молодіжного прокремлівського руху «Наші». – Тому що в її часи, звичайно, таких бюджетів не було, щоб засмітити весь інтернет, як це зараз відбувається».
Придушення дебатів
Однак далеко не всі вражені діями тролів. Аналітик Кевін Ротрок, який вивчає російський інтернет для інтернет-спільноти Global Voices, вважає, що потоку прокремлівських тролів не вдасться вплинути на політичні погляди американців, на яких справили не найвигідніше враження скандали, пов'язані з усиновленням, правами ЛГБТ-спільноти та конфлікт з Україною.
«Багато що в кремлівській політиці полягає в сигналах і попередженнях. Мотивом діяльності людей, керуючих тролями, може бути просте попередження: «Ми тут дечим займаємося, ми намагаємося впливати на перспективу західних ЗМІ», – сказав Ротрок. – Однак, на Заході і, безумовно, у США громадська думка про Росію є не найкращою. Враховуючи те, як працюють репортери і як складається громадська думка, я не думаю, що це можна змінити за 12 або навіть за 120 мільйонів доларів».
«Це малоймовірно, принаймні, подібними методами, – додав він. – Мені здається, що вони витрачають гроші даремно».
Деякі з російських інтернет-розбійників, як, наприклад, Шалтай-Болтай, який регулярно публікує конфіденційні кремлівські документи, задіяні у серйозній грі, у той час як рядові тролі задовольняються дрібними витівками.
Мало того, що дискусії ведуться не дуже ввічливо, ряди тролів поповнили високопоставлені російські чиновники. Найбільш помітний серед них – заступник прем'єр-міністра Дмитро Рогозін, колишній посол Росії в НАТО.
Не так давно він підсумував «відмінності в системі цінностей» між Росією і США. Віце-прем'єр опублікував у своєму Twitter зображення, на якому по сусідству стоять фото Путіна з леопардом і Обами з маленьким пухнастим пуделем на руках.
Фахівець з російської політики і правозахисниця Кетрін Фіцпатрік збирає матеріали про кремлівську політику дезінформації для сайту interpretmag.com. На думку Фіцпатрік, Москва використовує нечіткі закони по користуванню інтернетом, які спонукають користувачів до самоцензури. Тим часом, грубі вирази тролів, мета яких «змінити клімат спілкування», перешкоджають веденню культурно-обізнаної полеміки.
«Якщо ви почитаєте коментарі, залишені на сайтах Washington Post або New Republic під статтями, які критикують Росію, вам може здатися, що 200 з них написані 12-річними підлітками, а тому ви не будете на них відповідати, – вважає Фіцпатрік. – Ви не берете участі. Це спосіб повністю загасити дискусію. Мета подібної тактики – зупинити демократичні дебати. І це працює».
Над матеріалом працювали Анна Шаманська та Daisy Sindelar
