З моменту анексії Криму і до сьогодні багато кримських переселенців, залишивши півострів, ламають голови над одним складним завданням. Ще рік тому в Криму майже ніхто і не подумував про приєднання до Росії, а сьогодні, коли це сталося, від кримчан тільки й чути вигуки радості. У спробах відповісти на запитання, чому їх так багато (адже зрозуміло ж, що не голосували на «референдумі» ті 97% кримчан, які були намальовані в результатах), я дійшла висновку: кримська «тусовка» дуже неоднорідна у своїй «проросійськості».
Не люблю займатися систематизацією та аналізом собі подібних і препарувати їх, немов жаб, але все ж саме так можна спробувати розкласти по поличках ту частину кримського суспільства, яка нині виступає за Росію. Пропонований нижче список не є вичерпним, але все ж дозволяє угледіти деякі закономірності.
Чесні росіяни
Вони вважають себе росіянами і несуть весь тягар своєї національної приналежності, незважаючи на те, подобається їм те, що відбувається, чи ні. Їхній девіз: «Моя країна не права, але все ж це – моя країна». Тому, коли на півострів прийшла Росія, вони, хоч і без явного схвалення, прийняли нову дійсність. Виправдовуючи себе своїм російським походженням.
Олена є директором фірми, безліч разів була за кордоном, тому прагнула до європейських цінностей і не виступала проти Євромайдану. Вести бізнес по-російськи вона не хоче. Але й змінювати щось у своїй справі бажання немає. Адже раніше все було так чудово!
Викриття: такі люди почуватимуться більш-менш нормально лише доти, доки ситуація не вийде з їхньої зони комфорту. І далі їм доведеться або миритися ще більше і страждати, або ж різко змінювати своє життя і залишати Крим після декількох років, витрачених на роздуми.
Лікування: таким людям потрібно перестати думати, що українець – це тільки національність. Українець – це ще й стан душі. Якщо тобі подобалося жити в Україні, якщо ти хотів будувати нову вільну країну без корупції і терору, значить, тобі з Україною однією дорогою.
Спадкоємці імперського духу
Це естети й інтелігенти, що ностальгують за тим, чого вони фактично ніколи не бачили і про що хіба що десь читали. Але, володіючи відмінною уявою, вони думають, що це все колись було з ними. Спадщина великої та одухотвореної Росії, де Москва – третій Рим, і четвертого не буде. Приблизно такі слова спливають в їхній свідомості, коли вони говорять про РФ, самі того не розуміючи, що вся ця натхненність і вся ця спадщина залишилися лише в історичній белетристиці.
Викладач Олексій із Севастополя все життя провів у своєму рідному місті. За кордоном жодного разу не був. Не тому, що не хотів, а тому що не вистачало грошей. Та й все життя якось не склалося. Немає дружини і дітей, немає свого житла, немає високооплачуваної роботи. Але є високий рівень освіти і культури, якому набридла незатишна дійсність, не гідна його рівня. І в цьому він, мабуть, звинувачував Україну.
Викриття: політична приналежність Криму змінилася – а проблем стало ще більше, вільних кишенькових грошей менше, власна квартира не з'явилася і дружина не знайшлася. «Але зате ми в Росії!». Саме цією фразою такі люди втішатимуть себе решту життя.
Лікування: така людина, одного разу побувавши в Європі і побачивши, що там живуть інтелігентні освічені люди, які до того ж уміють свої моральні якості поєднувати з матеріальним добробутом, поступово розуміє свої помилки. Головне – назбирати грошей і таки поїхати в тур за «залізну завісу».
Ті, хто ностальгує за СРСР, або Homo soveticus
Зазвичай їм за 50. Але зустрічаються й молоді люди, які увібрали Радянський Союз з молоком матері. Вони люблять усе радянське, адже в Союзі залишилась їхня молодість, їхня сила, їхні перспективи. Там усе було просто і зрозуміло. А ось перелаштуватися на новий лад у 90-і таким людям не вдалося.
60-річний Володимир ніколи не був комуністом, навіть за радянських часів. Але йому здавалося, що Крим у складі України – це порушена історична справедливість. Адже духовно кримчани – росіяни.
Викриття: глобальна помилка таких людей у тому, що вони не розуміють одного: Росія – не СРСР. Вона увібрала в себе все найгірше, що там було (репресії, ксенофобія, ненависть до Заходу, дефіцит), але не взяла нічого хорошого (впорядкованість, надійний соцзахист, добробут для більшості населення, а не для одиниць у правлячій верхівці, переважаючий середній клас). Коли такі ностальгувальники побачать це самі, то вони, безумовно, все одно нічого не переосмислять через свої занадто закостенілі погляди.
Лікування: хвороба помирає разом з пацієнтом.
Економічні пристосуванці
У Росії більше роботи і більше можливостей. Адже країна сама собою більша. Там зарплати вищі. В українському Криму не вийшло – вийде в Росії. Так думають ті люди, які не змогли знайти своє місце під сонцем, і тепер сподіваються, що, на їхню думку, економічно сильна Росія допоможе їм краще працевлаштуватися, більше заробляти і бути благополучними.
25-річний Олег навчався абияк в університеті, насилу роботу знайшов і тепер терпить її, бо іншої немає, хоча грошей там майже не платять. Його мотиви підтримати приєднання до Росії були в тому, що йому здається, ніби на території РФ ширший вибір роботи за профілем. Правда, минуло вже кілька місяців, а заповітна вакансія з мільйонною зарплатою так і не знайдена.
Викриття: реальність протверезить і покаже, що досягнення людини не залежать від того, де вона народилася, скільки грошей в її батьків і яке громадянство записане в її паспорті. Якщо ти нероба, то ніколи не станеш лідером і не заведеш успішний бізнес. Адже все це ти міг би мати і в Україні (інші ж мають). А якщо ні, не вийде і в Росії. Країна змінилася, але сам ти залишився колишнім.
Лікування: у довгий шлях розчарувань, якщо пощастить, втрутиться людина, яка вправить мізки і допоможе знайти себе. Якщо ні, то до кінця життя такі люди терплять те, що мають, мріючи про краще.
Перелякані «бЕндерівцями»
Цей тип людей – породження російської пропаганди, яка всі останні 20 років, а особливо активно останній рік, переконувала, що Західна Україна, та й Україна в цілому – це одні тільки послідовники Степана Бандери. Хоча в пропаганді навіть не згадувалося це ім'я, а з помилкою вимовлялося якесь слово «бендерівці». Від'єднуватися разом з Кримом ці люди хотіли зі страху перед міфами про нещадний «Правий сектор», українських націоналістів та інших страшних гоблінів, які, на їхню думку, населяють всю Україну.
Викриття: як же ці люди здивуються, коли відчують на собі прояви російського фашизму! Хоча вони, можливо, навіть і не дізнаються про це, адже не є незгодними з російською ідеологією. А значить, це нешкідливі члени рашістського суспільства, і державна машина їх не зачепить.
Лікування: лікується кількома поїздками на материкову частину України, бажано до Львова, і спілкуванням з місцевими жителями. Коли ці люди бачать, що насправді там живуть прекрасні миролюбні люди, незважаючи на те, що вони українці, фобія проходить сама собою.
Вічні аутсайдери
Ці люди ніколи зірок з неба не хапали. Типові середнячки. Намагалися прилаштуватися то тут, то там. З приходом до Криму нової реальності зрозуміли, що діватися їм нікуди, адже на новому місці сірій посередності утвердитися не так-то просто. Тому вирішили залишитися в Криму та спробувати удачу, для більшої надійності активно демонструючи прихильність новій владі.
Чоловік під сорок Олександр завжди намагався бути ближче до влади. То він працював помічником депутата, то намагався висуватися на виборах самостійно, але провалився. Так пощастило, що в момент перевороту в Криму він зумів домовитися з іншими аутсайдерами, які цей переворот затіяли і тимчасово вийшли на політичну арену. Тепер він думає, що цей успіх прийшов надовго.
Викриття: де б такі люди не були, в політиці чи в будь-якій іншій сфері, саме вони першими залишають корабель, що тоне, першими мімікрують, але від цього не стають більш значущими для суспільства. Їх використовують доти, доки це потрібно. А далі – в утиль. І знову розчарування, аутсайдерство і пошуки нового сильного «господаря».
Лікування: лікування не сумісне з життям.
Природжені лакеї
Цей прошарок включає в себе не просто людей за станом розуму, а й за професією. Вичерпний перелік такий: чиновники, бюджетники, політики, працівники партійних штабів, журналісти казенних видань і ЗМІ, що належать проросійським силам. Ці люди народжені для того, щоб когось вилизувати, когось обслуговувати, перед кимось плазувати. Такі представники роду людського заради збереження роботи і положення в суспільстві продадуть не те що Батьківщину, рідних своїх продадуть з потрохами.
Галина працювала керівником прес-служби органу влади ще в українському Криму. Вона успішно виконувала свої обов'язки. І навіть могла іноді проректи якісь модні проукраїнські гасла. Але як тільки в Криму вітер подув з іншого боку, вона тут же перефарбувалася і тепер кричить уже зовсім інші гасла. І ... зберегла посаду!
Викриття: якщо фортуна посміхатиметься такому плазуну і далі, він ніколи не розчарується у своєму виборі. Адже, незважаючи на зміни політичних декорацій, він завжди випливатиме на поверхню як вірний будь-якому режиму виконавець. Втім, якщо не пощастить і його таки відкине на узбіччя життя, він може змінити погляди.
Лікування: людство ще не винайшло штучну совість і спосіб її трансплантації. До того ж, у таких людей вона може просто не прижитися.
Хамелеони мимоволі
Цьому підвиду взагалі до лампочки вся проросійська ідеологія, але при цьому він є найбільшим прошарком населення Криму. Типовий представник такого виду ніколи не подумував про Росію як про свою державу, під час Євромайдану боявся заворушень, під час анексії боявся Росії, після приєднання став страждати від стокгольмського синдрому, спочатку лаяв все, що відбувається, потім з цим звикся, і тепер всі думають, що він за Росію, тому що він нічого не говорить проти.
Аня – миролюбна і позитивна дівчина. Навіть можна сказати, свідомий громадянин. У березні цілими ночами плакала в подушку, бо не хотіла від'єднуватися від України. Сьогодні вона живе в Криму, адже все-таки тут її мама, власна окрема квартира і кішка. Тепер Аня не говорить нічого проти Росії, випиває каву зі своїми новими подружками-сепаратистками і більше не роздумує про трагічність того, що відбувається.
Викриття: такі люди, насправді, внутрішньо незадоволені ситуацією, а це означає, що їм доводиться пригнічувати свої емоції. Стан загрожує неврозами і навіть серйозними хворобами.
Лікування: сама собою хвороба хамелеона не лікується – він назавжди залишиться хамелеоном, і як тільки влада знову зміниться, знову перефарбується.
Вата звичайна
Ці люди не отримали хорошої освіти, в житті нічого не домоглися, найчастіше не мають хорошої роботи. Культурний рівень теж залишає бажати кращого. За Росію кричали на березневих мітингах. Хто за гроші, хто – тому, що зайнятися більше нічим.
Чоловік Тетяни – вже дорослий хлопчик за 30. Він має квартиру в центрі Сімферополя (дісталася від мами, яка рано померла), любить смачно і багато поїсти, обожнює грати в реконструкції, але ... досі не подорослішав і не зрозумів, що на додачу до всього непогано б мати ще й роботу. Замість цього наш лицар, одружившись на Тані, вважав за краще, щоб заробляла дружина. На мітинги ходив тому, що там платили, ну і просто, щоб не було нудно. В процесі дійшов висновку, що він – проросійський активіст. Ідентифікує себе з лайкою «Вата». Принаймні, огризається в соцмережах всякий раз, коли хтось (навіть не стосовно нього) це слово згадує.
Викриття: такі «ватники» як були невдахами, так ними і залишаться. Як не мали роботи, так її і не матимуть. Як сиділи на чужій шиї (мами, дружини, суспільства), так і продовжать там перебувати. Висновків у житті ні з чого не роблять, і з цієї ситуації теж.
Лікування: хвороба невиліковна.
Настя Дрозд, кримчанка, блогер
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
