Євген Аронов
У вересні 2013 року американська газета «Нью-Йорк таймз» надрукувала статтю Володимира Путіна, в якій російський президент застеріг Сполучені Штати про те, як їм слід поводитися на міжнародній арені і, зокрема, в Сирії. Американська реакція на зарозуміло-повчальний тон статті була вкрай негативною. Через рік американська преса вирішила повернутися до тієї статті. На перший погляд здається, що в багатьох тогочасних тезах Путін мав рацію – але це оманливе враження, вважає експерт, із яким поговорив кореспондент Радіо Свобода.
Стаття Путіна з’явилася у «Нью-Йорк таймз» у той момент, коли адміністрація Барака Обами готувала повітряний удар по сирійській армії у відповідь на застосування нею хімічної зброї проти повстанців. У нинішній час адміністрація Обами розглядає можливість розширення повітряної кампанії в Іраку проти угруповання «Ісламська держава», яка рік тому і досі також є одним із головних супротивників президента Сирії Башара Асада. Дії угруповання і його проникнення крізь державні кордони на Близькому Сході спонукали колишнього посла США в Дамаску Раяна Крокера заявити: «Я аж ніяк не апологет режиму Асада, але «Ісламська держава» становить значно більшу загрозу нашій безпеці, ніж сирійський диктатор». Увага Заходу за минулий рік перейшла значною мірою з убивств, скоєних сирійською армією, на злодіяння, що їх чинять ісламісти.
Рік тому Обама вважав, що Асад повинен піти, розчистивши шлях до проведення демократичних виборів у Сирії. Ризик утворення на перехідному етапі політичного вакууму у країні американського президента не бентежив. Оцінка Путіна, навпаки, була вельми песимістичною. «У Сирії сьогодні йдеться не про боротьбу за утвердження демократії, а про збройне протистояння уряду і опозиції в багатоконфесійній країні. Поборників демократії там не так багато. А ось екстремістів і бойовиків «Аль-Каїди» на боці опозиції не бракує», – писав російський президент у своїй статті. З його слів випливало, що секулярний режим Асада, яким би поганим він не був, є фактором стабільності в регіоні.
Як із позиції сьогоднішнього дня бачиться заочна суперечка Путіна і Обами з цієї конкретної проблеми? Співробітник американських дослідницьких організацій «Зовнішньополітична ініціатива» та «Європейський фонд за демократію» Анна Борщевська каже, що реальної суперечки між Обамою і Путіним із цієї проблеми не вийшло.
Якби Путіна дійсно хвилювала небезпека приходу ісламістів до влади в Сирії, він би запропонував Обамі активізувати антитерористичні операції США на Близькому СходіАнна Борщевська
«Обама спочатку обмежився загальними зауваженнями про бажаність відставки Асада. Про характер і терміни перехідного періоду він нічого конкретного не сказав, свідомо обравши обтічні формулювання, а після угоди про хімзброю взагалі перестав публічно говорити про відхід сирійського президента. Що стосується Путіна, то його, я впевнена, спонукав не стільки абстрактний інтерес до того, чи має демократія шанси на перемогу в Сирії, скільки бажання будь-якими засобами врятувати Асада і не допустити вирішального силового втручання США в сирійський конфлікт. Якби Путіна дійсно хвилювала небезпека приходу ісламістів до влади в Сирії, він би запропонував Обамі активізувати антитерористичні операції США на Близькому Сході. Як в іншій, призабутій на сьогодні його статті у «Нью-Йорк таймз», опублікованій у листопаді 1999 року, в якій він пропонував президентові Клінтону діяти спільно на антитерористичному напрямі. На той момент Путін хотів, щоб Вашингтон заплющив очі на порушення Росією прав людини в перебігу війни на Кавказі», – вважає експерт.
США і Європа стривожені тим, що деякі їхні громадяни, перейнявшись ідеями фундаменталістів, воюють на боці «Ісламської держави». Цю тривогу посилила жахлива страта американського журналіста Джеймза Фолі, яку здійснив джигадист, що розмовляв англійською з британським акцентом. Про транснаціональний ісламізм у статті Путіна річної давнини сказано: «Не може не турбувати, що в Сирії воюють не тільки найманці з арабських країн, а й сотні бойовиків із низки західних держав і навіть Росії. Хто може гарантувати, що ці бандити, набравшись досвіду, не опиняться потім у наших країнах, як це сталося в Малі після лівійських подій? Це реальна загроза для всіх нас. Жахлива трагедія під час Бостонського марафону зайвий раз підтверджує це».
У вересні 2013 року посилання на Бостонський марафон здалося американським експертам недоречним, тому що теракт організував Тамерлан Царнаєв, який, як вважає багато хто, мав контакти з бойовиками не на Близькому Сході, а на Кавказі, в Росії. Сумнівно у світлі подій у Криму та блокування Росією спроб Ради безпеки ООН врегулювати конфлікт на сході України звучать також заклики Путіна до Вашингтона поважати міжнародні організації як гаранти миру і безпеки. Дивно виглядають і закиди Путіна на адресу Обами за те, що той вважає США «винятковою країною» – після кремлівських декларацій про унікальність Росії та особливий шлях «російського світу».
Але що ж усе-таки з загрозою міграції ісламських бойовиків, яка, здавалося б, знайшла своє підтвердження у трагедії з Джеймзом Фолі? Чи випередив Путін західних лідерів у розпізнаванні цієї загрози? Анна Борщевська не бачить підстав так вважати – за її словами, експерти на Заході і рік тому чітко усвідомлювали загрозу так званих «мандрівних терористів». Про це багато писали ЗМІ, про це знали західні лідери.
«Росія з самого початку послідовно проводить лінію на підтримку мирного діалогу з метою вироблення самими сирійцями компромісної моделі майбутнього розвитку країни» – це слова Путіна зі статті у «Нью-Йорк таймз». Рік тому значна частина експертної спільноти в Америці виступала проти визначення майбутнього політичного устрою Сирії шляхом переговорів уряду і опозиції. Експерти мали оптимізм щодо перспектив «арабської весни», вірили у швидку перемогу повстанців і були незадоволені тільки тим, що адміністрація Обами не озброює помірне крило сирійського руху опору, тим самим посилюючи побічно крило екстремістське. Росія, зі свого боку, в шанси центристів не вірила.
Хто мав рацію? Анна Борщевська вважає це протиставлення невірним із самого початку.
«Мені здається, це помилкова дихотомія: або переговори, ідею яких відстоював Путін, або масштабна військова допомога супротивникам режиму Асада. Цією альтернативою можливості, що були в Обами, не вичерпувалися. Так, ми більш схильні дещо переоцінювати можливості поміркованої опозиції. Не хотіли ми й посилено озброювати її через побоювання, що наша зброя потрапить до рук екстремістів. Але ми мали третій варіант: розгорнути власну повітряну війну проти сирійської армії. Це те, що адміністрація зараз робить в Іраку. Але рік тому ми цей варіант відринули», – вважає співробітник американських дослідницьких організацій «Зовнішньополітична ініціатива» та «Європейський фонд за демократію» Анна Борщевська.
