Бахчисарайський район – У 1944-му році Гульнарі Джеляловій було лише 8. Маленькій дівчинці довелося пережити всі жахи депортації.
Сім'я Гульнари жила в селі Ак-Чокрак Бахчисарайського району. Після депортації кримських татар цей населений пункт припинив своє існування. Гульнара була старшою дитиною в сім'ї, де, крім неї, росли ще двоє дітей.
Один із солдатів сказав, що якщо є щось цінне – закопати, а вони, мовляв, потім нам усе привезуть
«Батько був на фронті, о 5 годині ранку в будинок постукали. Коли відкрили, стояли солдати з автоматами. Сказали, що виселятимуть. Один із солдатів взяв наші ножиці, нитки та голки для шиття і засунув нам у кишеню. Сказав, що нам це знадобиться. Ще сказав, що якщо є щось цінне – закопати, а вони, мовляв, потім нам усе привезуть», – згадує жінка.
Однак у будинку нічого цінного не було. На всіх дітей і дорослих родині вдалося взяти лише один матрац, каструлю і трохи одягу.
«Всіх кримських татар села Ак-Чокрак зібрали біля місцевого кладовища. Солдати з автоматами нас оточили, і ми подумали, що нас вбиватимуть», – розповідає Гульнара-ханум.
Проте пізніше приїхали вантажівки, в які завантажили людей і відвезли на залізничну станцію.
«У поїзді ми їхали 18 діб. На кожній станції мама виходила, збирала кілька дрівець і на шматку жесті пекла коржі. Як поїзд загуде – всі миттєво бігли до вагона. Були й ті, хто залишався на залізничних коліях», – згадує жінка похилого віку.
По приїзду до Узбекистану всіх кримських татар привезли на возах у радгосп Заравшан в 11 км від селища Зіядін. Там їх усіх розселили у бараки, в яких жили полонені.
«Коли вмирали люди, чоловіків не було, щоб їх ховати, доводилося все робити жінкам», – втирає сльозу Гульнара-ханум.
У грудні 1946 року повернувся з фронту батько Гульнари-ханум. У 1956-му вона вийшла заміж і народила чотирьох дітей. При першій можливості, що з'явилася, сім'я здійснила свою мрію і в грудні 1992 року повернулася в рідний Крим, де оселилася в с. Вікторівка Бахчисарайського району.
