Дмитро Сінченко
Вісь зла – термін, який вперше використав колишній президент США Джордж Буш у щорічному зверненні до Конгресу США 29 січня 2002 року, та часто повторював весь період свого президентства, описуючи уряди країн, які звинувачують у спонсоруванні тероризму.
Тоді до неї входили Ірак, Іран та Північна Корея (КНДР). За Джоном Болтоном, до цього переліку було додано Кубу, Лівію та Сирію. У списку «оплотів тиранії» Кондолізи Райс фігурували Білорусь, Зімбабве та М’янма. Сьогодні цей список має впевнено очолити Росія.
Одразу після теракту «11 вересня», у світі почали говорити про «Третю світову війну» як війну цивілізованого світу з тероризмом. Схоже, сьогодні вона почалась. І український фронт, хоч і найбільший та найпомітніший, проте не єдиний.
Окрім окупованого російськими терористами українського Криму та частково окупованого українського Донбасу, бойові дії тривають у Смузі Гази, Сирії, Іраку, Афганістані, Лівії, Нагірному Карабасі, Боснії, Таїланді та в ряді африканських країн.
Наразі відносно спокійно у Придністров’ї, Абхазії, Південній Осетії… проте будь-якої миті війна може туди повернутись.
До кожного конфлікту тією чи іншою мірою причетна Москва. Саме там і є центр всесвітнього зла та мороку – «всевидяче око Саурона».
Наприклад, військові дії в Іраку відновились завдяки сирійським бойовикам. А хто відкрито підтримує військовий конфлікт у Сирії? Правильно, Кремль. Хто постачає сучасну зброю терористам з організації «Хамас»? Знову ж таки, Кремль… Кому вигідна ескалація збройних конфліктів по всьому світу? Москві… Саме так вдається відволікати увагу світової спільноти від подій в Україні.
Сьогодні події в різних гарячих точках світові лідери поки що не пов’язують, однак це не значить, що вони не мають між собою зв’язку. Друга світова війна також починалась із регіональних конфліктів… Історія циклічна.
Навіщо Росії розпочинати нову світову війну?
Нині, після останніх подій в Україні, всі починають розуміти, що Путін узяв курс на розв’язання Третьої світової війни. Більшість лідерів розвинених держав сподіваються, що він зупиниться, що з ним можна буде якось домовитись… однак все одно змушені готуватись до оборони.
Окрім України, до російського вторгнення необхідно готуватись, в першу чергу, країнам Прибалтики, Фінляндії, Польщі, Молдові, Грузії, Азербайджану, Білорусії, Казахстану… Всі вони є потенційними жертвами агресії, адже їхні території колись належали Російській та Радянській імперіям.
Однак на цьому Путін не планує зупинятись. Російська пропаганда на повну силу просуває в маси територіальні претензії до США (Аляска), Ізраїлю (Палестина), відновлення впливу на колишні країни Варшавського договору.
Путін повірив у своє вище призначення і розпочав війну зі всім цивілізованим світом. Він воює за відновлення могутності та впливу СРСР – тоталітарної імперії зла, кінцевою метою якого є навіть не біполярний світ, а не більше, ні менше, як світове панування.
Головним аргументом, який вселяє впевненість у своїх силах Путіна, є ядерна зброя. Вона ж є головною причиною того, що міжнародні злочини Кремля сходять його правителю з рук. І, що найгірше, Путін, доведений до відчаю, дійсно може цю зборю застосувати.
Як можна запобігти масштабним руйнаціям імовірно ядерної війни? У світових держав, насправді, є єдиний варіант – війна всередині самої Росії. Народне повстання, демократична революція і національно-визвольні війни різних республік. По своїй території ядерною зброєю Путін не стрілятиме.
Схема, застосована Кремлем в Україні, Молдові та Грузії, ідеально пасує для самої Російської Федерації. Поява сепаратистської організації, захоплення адмінбудівель, проведення референдуму, проголошення незалежності або приєднання до сусідньої держави...
Територіальні претензії до Росії та самовизначення народів
Територій, що хотіли б отримати незалежність від Москви, або навіть приєднатись до іншої держави, в Росії безліч. Рівно, як і сусідів, зацікавлених у такому розвитку подій. Розглянемо найяскравіші приклади.
1. Калінінградська область. Територія, анексована Росією у Німеччини після Другої світової війни, відома як Кенігсберг. Межує з Литвою та Польщею і не має сухопутного кордону з РФ. Незважаючи на те, що німецьке населення було майже повністю депортоване, а звільнені території заселені переважно росіянами, в області тривалий час діють сепаратистські організації. На цю територію можуть одночасно претендувати Литва, Польща та Німеччина.
2. Карелія, Ленінградська, Мурманська, Архангельська, Новгородська області. Понад 16 років Карело-Фінська Республіка була 16-ю союзною республікою СРСР, тому цілком могла би претендувати на повну незалежність. Водночас, економічно, історично і етнічно ці території близькі до Фінляндії.
3. Курили, Сахалін. На ці території тривалий час відкрито претендує Японія. Офіційно вона досі перебуває у стані війни з Росією, ще з Другої світової.
4. Далекий схід, Сибір. На великій і майже не заселеній території живе чимало народностей, частина з яких мають власні автономні республіки. Тут зможе утворитись від 1 до 15 держав, однак значно імовірнішою перспективою для них буде приєднання до Китаю.
5. Кавказ (Чечня, Інгушетія, Дагестан, Карачаєво-Черкесія, Північна Осетія, Кабардино-Балкарія). Незважаючи на придушення повстання у Чечні, народи Кавказу завжди зберігали прагнення до незалежності, і повернуться до цієї ідеї за першої ліпшої можливості. На основі кавказьких республік може утворитись федеративна мусульманська держава.
6. Кубанський, Ставропольський краї, Ростовська, Воронізька, Курська, Білгородська, Брянська, Волгоградська області – це етнічні українські території. Вони заселялись переважно українцями (землі східної Слобожанщини, Стародубщини, Малинового та Жовтого клинів). Логічно, що на них зможе претендувати Україна.
7. Смоленськ – це давнє білоруське місто. За зручної нагоди, воно, разом із околицями, могло би повернутись до своєї нації.
Розвал Росії поставить, нарешті, крапку у біполярній системі світу, однак народить багатополярну систему. Цьому сприятимуть виснаження США та ЄС внаслідок протистояння з Росією, економічний розвиток та інтеграційні процеси між країнами «третього світу». І, чим пізніше демократичні країни увійдуть у відкритий конфлікт з путінською Росією, тим більших втрат зазнають.
На мою думку, світовими тенденціями є поєднання новітніх технологій із пізнанням та переосмисленням історії, як світової, так і кожної окремої людини і людських спільнот. Повернення до своїх коренів, відновлення шанобливого ставлення до природи, заглиблення у свій духовний світ та пошук внутрішньої гармонії – це єдиний порятунок глобалізованого світу споживацтва та лицемірства від самознищення. І у світових трансформаціях вагому роль може зіграти саме український народ.
Нові полюси:
1. Америка. Вашингтон. Сьогоднішня політика американського лідера зробила номінальну наддержаву практично беззубою і слабкою. І цю тенденцію буде важко зупинити. Зрозуміло, що столиця США продовжуватиме впливати на всі процеси у світі. Але з часом її вплив буде зведено до країн Північної та Центральної Америки.
2. Азія. Пекін. Китай повністю перехопить знамена СРСР і стане головним центром тоталітаризму і деспотизму в світі. Інтереси Китаю не обмежаться східною частиною Росії, а включатимуть у себе також країни середньої Азії, Монголію, Корею, В’єтнам, Лаос, Камбоджу, і непокірний острів Тайвань.
3. Європа. Київ. Для когось це буде занадто амбітно, для когось – неймовірно, однак, виключно із приєднанням України до ЄС, Європа набуде суб’єктності і стане самостійним гравцем на міжнародній арені. Під впливом українського народу, європейці почнуть просинатись і згадувати свої цінності, за які українці сьогодні віддають свої життя. Європейські країни отримають поштовх до нового розвитку і зможуть подолати внутрішню кризу. До складу ЄС з часом увійдуть і держави, що утворяться на місці європейської частини Росії, і Молдова, і Туреччина, і Ізраїль, і Грузія, і Азербайджан, і Вірменія, і Білорусь, і країни Середземномор’я.
4. Ісламський світ. Багдад. Мусульманські країни Ірак, Іран, Саудівська Аравія, Афганістан, Пакистан, ОАЕ, Оман, Ємен, Кувейт тощо об’єднаються довкола спільної культури, релігії та економіки. Вони не стануть єдиною державою, однак створять певні наддержавні органи, у форматі військово-економічного союзу.
5. Індія. Делі. На противагу ісламським країнам та Китаю, навколо Індії об’єднаються її сусіди, які не захочуть потрапити в залежність від Пекіну, такі як Шрі-Ланка, М’янма, Таїланд, Непал, Бангладеш.
6. Латинська Америка. Бразиліа. Бразилія вже тривалий час виконує роль регіонального лідера, а на континенті вже створено наддержавне об’єднання. В подальшому інтеграційні процеси будуть поглиблюватись. Найімовірніше, у них братимуть участь також Аргентина, Болівія, Уругвай, Парагвай, Перу та Чилі.
7. Австралія. Канберра. Зрозуміло, що на Австралію орієнтуватимуться навколишні країни Океанії та острівні держави Південно-Східної Азії. Такими країнами можуть бути Нова Зеландія, Індонезія, Папуа Нова Гвінея, Малайзія, Сінгапур, Філіппіни тощо.
8. Африка. Преторія. Процес розвитку африканських країн, безумовно, буде найдовшим та найскладнішим. І першість у цьому процесі триматиме найрозвиненіша країна регіону – Південно-Африканська Республіка. В процес, із часом, будуть включені всі країни континенту, за винятком тих, що мають вихід до Середземного моря.
Отже, все тільки починається. Україну чекає велике майбутнє.
Дмитро Сінченко – координатор Всеукраїнської ініціативи «Рух державотворців»
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
