Доступність посилання

ТОП новини

«Співучий далекобійник» вважає Путіна особистим ворогом


Вадим Дубовський

«Гімн антірашистов», «Я скажу тєбє, Русь», «Пєсня об уродінє», «І вновь продолжаєтся ад», «Антіконвойний марш»... – ці та інші кліпи «співучого далекобійника» Вадима Дубовського стали вражаючим сатиричним відгуком на російсько-український конфлікт. Вони записуються прямо за кермом вантажівки: Вадим Дубовський використовує радянські мелодії, але сам складає нові слова. Вадим народився в Донецьку, переїхав у Ростовську область, потім у Київ, і вже більше 10 років живе в Чикаго. Кліпи «співучого далекобійника» мають величезний успіх, їх бачили сотні тисяч людей.

Про своє життя, пісні та політичні погляди Вадим Дубовський розповів Радио Свобода.

«Я считаю Путина личным врагом». Песни дальнобойщика Вадима Дубовского
Будь ласка, зачекайте

No media source currently available

0:00 0:24:44 0:00
Завантажити на комп'ютер

– Коли і як ви опинилися в Америці?

– В Америці вперше я опинився в 2000 році, я сюди приїхав на гастролі з концертним колективом. І таких у мене було три поїздки. У третю поїздку вирішив тут залишитися.

– Тобто ви професійний музикант?

– Так. До того, як я вирішив залишитися в Сполучених Штатах, я працював як професійний музикант.

– Як ви з простого далекобійника перетворилися на співучого далекобійника?

– Насправді ніякої метаморфози не було, я завжди залишався співучою людиною, оскільки я і вчився співати, і любив співати, і співав завжди. А далекобійником мене змусило стати саме життя, так вийшло.

– Подобається вам ця професія?

– Я завжди любив подорожувати. Професія мене влаштовує, хоча, якби мене запитали, чим би я більше хотів займатися, я б сказав, що музикою. Тим не менш, це одна з тих професій, якою я займаюся із задоволенням.

– Який ваш улюблений маршрут?

– Такого немає, і слава Богу. Не хотів би я їздити одним і тим же маршрутом.

– Ви подорожуєте всією Америкою чи тільки в районі Чикаго?

– Був час, я подорожував усією Америкою, але мені хотілося частіше бувати вдома. І тому я обрав для себе радіус 500 миль, тобто це середній захід.

– В останні місяці ви стали знаменитістю. Увага публіки до ваших пісень не лякає? Адже крім шанувальників у вас багато недоброзичливців.

– Так, цих теж вистачає. Але я вам скажу чесно, я не відчуваю ніякої знаменитості, популярності. Це все віртуально. Я як жив тим життям, яке було до публікації всіх цих роликів, так і продовжую жити тим самим життям, ніщо не змінилося. Вся ця популярність тільки на екрані монітора.

– Американські далекобійники цікавляться подіями в Україні? Запитував у вас хтось про те, що відбувається?

– Так, зрозуміло, питають. Як правило, всі підтримують Україну, всі дивуються, яким чином після Олімпіади в Сочі раптом Росія стала на позиції, що нагадують позиції колишнього Радянського Союзу.

– А вас це дивує?

– Не дивує, мене це просто шокувало. Мене просто вразила постанова Ради Федерації про дозвіл права на введення військ Володимиру Путіну. Я це сприйняв як оголошення війни. Для мене це було дуже боляче.

– Після цього й народився цей жанр сатиричної переробки старих радянських пісень?

– Це все не відразу виникло. Я переживав ці події. Я дуже сильно переживав окупацію Криму, я не міг з цим всередині змиритися. Всупереч всім міжнародним нормам, домовленостями, Росія раптом поводиться таким чином, абсолютно нахабно вторгається на територію України. Але потім, як ви пам'ятаєте, був відомий марш вболівальників харківського «Металіста», виник цей речитатив про президента Росії. Потім він набув певної популярності у мексиканських емігрантів у Лос-Анджелесі. Побачивши все це, я подумав, що не хочу залишатися осторонь від цього. Під впливом цього речитативу вболівальників і виступів у парку Лос-Анджелеса я придумав гімн антирашистів, який відразу ж набрав близько 200 тисяч переглядів на YouTube.

– Запис одного кліпу – це чиста імпровізація чи ви робите багато дублів?

– Іноді на це йде хвилин 40, іноді година. Адже робота в основному ведеться в голові. Я їду, я шукаю ритми, підбираю. Спочатку у мене з'являється ідея з приводу переспіву якоїсь пісні. Я вибираю пісню, як правило, в якій містяться якісь внутрішні суперечності, хоча б як у сучасному гімні Росії, там дуже багато суперечностей. Якщо вдуматися в слова, які були в колишньому гімні Радянського Союзу, – це все суцільна брехня. «Союз нєрушимий», який зруйнувався в решті решт, «рєспублік свободних», про свободу цих республік ми все теж прекрасно знаємо. Я підшукую такі пісні, які в собі вже містять якийсь внутрішній конфлікт, суперечність, брехню, і намагаюся їх переробити на сучасний лад. Це все займає день, два. Але часу в мене навалом, я їду відмінними американськими дорогами і просто плету рими. А потім, коли у мене дозріває варіант тієї чи іншої пісні, я тоді витрачаю годину, рідко більше, коли у мене вийде вдалий дубль.

– Ви один все записуєте або є оператор, який з вами працює?

– Зрозуміло, у мене немає ні напарника, ні відеооператора. Я сам записую все за допомогою смартфона.

– Ви переробляєте «старі пісні про головне», які російське телебачення ще з єльцинських часів постійно запускало, і ностальгія за Радянським Союзом виникла, зокрема і завдяки цим передачам. Ви розумієте людей, які мріють зараз про повернення в СРСР, людей, які радянську міфологію стали сприймати всерйоз і навіть вмирати за неї готові?

– Так, я з жалем відзначаю це, заходжу на багато форумів в інтернеті і бачу, наскільки люди, які живуть у Російській Федерації, стали нетерпимими до проявів свободи, демократії. Це останнім часом стало дуже помітним. Ви запитали, чи розумію я їх. Я розумію, що це все відбулося під впливом засобів масової інформації. Тут мимоволі напрошуються аналогії з Геббельсом, з пропагандою в нацистській Німеччині. Дійсно, просто так люди не можуть вирішити, що Донбас – це російська земля, що там живуть одні росіяни. Що СРСР найкраща країна, що богообраний народ російський має всіх рятувати і так далі. Це все, мені здається, наслідки продуманої пропагандистської кампанії, яка на державних телеканалах і в пресі дуже міцно обробляє населення Російської Федерації.

– Ви дивитесь російські телеканали?

– Ні. Я великий шанувальник такого ресурсу, як «Щоденний журнал», мені дуже подобаються публікації Шендеровича, Яковенка. Те, що Яковенко описує у своїх нотатках «медіафренія», я намагаюся подивитися іноді, але мене надовго не вистачає, чесно кажучи.

– Ось що парадоксально: серед емігрантів теж багато прихильників Путіна, прихильників анексії Криму тощо. І в Америці теж таких чимало, навіть демонстрації бувають на підтримку Росії. Є такі люди серед ваших знайомих?

– На жаль, так, були у мене такі знайомі, вони залишилися моїми знайомими, але, на жаль, ми порвали з ними дружні стосунки. Це люди, які лінуються просто зайти в інтернет, порівняти якісь ресурси, порівняти виклад новин, різні точки зору. Це люди, які провели собі кабельне телебачення, встановили супутникову тарілку і дивляться Russia Today. І все, про що там йдеться, вони сприймають, як у колишні часи, коли вони жили в Радянському Союзі і дивилися програму «Врємя». На жаль, є такі люди, які підтримують політику Путіна. І вони живуть, як не дивно, тут в Америці. Таким людям я кажу: а чому ти ще тут, чому ти не взяв квиток на Москву і туди не вирушаєш? Тобі тут чомусь добре в цій країні, у вільній країні, де ти можеш висловлюватися, як хочеш, про кого завгодно, не переходячи, звичайно, рамок пристойності і законів.

– Що ви думаєте про те, що відбувається на сході України, у вашому рідному Донецьку, чому там почалася війна?

– Це результат тонко продуманих провокацій з боку Російської Федерації. Я пам'ятаю всіх своїх однокласників, з якими разом навчався: перший, другий, третій клас. Я вам тільки назву прізвища – Мастеровенко, Колесніченко, Федоренко, Сидоренко. Вони не можуть себе відчувати росіянами. Я пам'ятаю цей суржик, ця мова – суміш української та російської. Так, там були у мене друзі Щербаков, Нефьодов, росіяни, але вони там прийшлі, вони приїхали під час індустріалізації Донбасу – це загальновідомі факти. Всі ці Мастеровенки і Колесніченки не могли відразу відчути себе російським народом. Це дуже тонко і вміло зроблено спецслужбами Російської Федерації, я більш ніж упевнений. Крім того, я жив у Міллерівському районі Ростовської області, там теж ми розмовляли з моїми однокласниками, з друзями на діалекті української мови. Це була українська з усіма її граматичними конструкціями. Там жили не казаки, а саме так себе називали: ми хохли, ми так говоримо.

– А ви не думали записати пісню українською мовою?

– Так я і записував, і неодноразово. У мене є пісня, автор якої, до речі, народився і виріс у місті Слов'янську Донецької області. «Дивлюсь я на небо та й думку гадаю». Автор знакової української пісні, Михайло Петренко, народився і виріс там – на Донбасі.

– І ви її теж переробили?

– Ні, я переробляю тільки радянські пісні, а народні українські пісні співаю так, як вони є, без змін.

– Ви були в Україні останнім часом, за часів Майдану?

– Я їздив у 2013 році, півтора роки тому. Це було в лютому, коли ніщо ще не віщувало драматичних подій.

– Вам подобається те, що відбувається в українській політиці вже після Майдану? Процес люстрації, який зараз починається, вибори, зміни в суспільстві...

– Я сподіваюся, що це все буде конструктивно змінювати життя українців, і сама держава українська зміниться. Мабуть, через ці події на південному сході населення всієї України в цілому переосмислило свою роль, значення самої держави Україна. Я сподіваюся, що зміни, які зараз відбуваються в політичному житті України, перевибори Ради, президент, який обраний більшістю голосів, – я сподіваюся, що все це на краще, і Україна стане гідною європейською країною.

– У вас український паспорт чи американський?

– Я американський громадянин з 2010 року.

– А якби голосували на президентських виборах, за кого б віддали голос?

– Зрозуміло, за демократичні проукраїнські сили, за Петра Порошенка. До речі, моя мама живе разом зі мною, вона голосувала за Порошенка.

– Ваші пісні звернені насамперед до росіян. І одна з останніх пісень завершується рядком: «Всє люді стануть вмєстє разом, і будєт Путлєру капут». Ви думаєте, що це відбудеться?

– Я вірю, що це станеться, причому це відбудеться досить скоро. Я сподіваюся, що доживу до того часу, коли Росія стане дійсно демократичною країною.

– Герой багатьох ваших пісень – Володимир Путін. Якби ви зустрілися з вашим героєм, щоб ви йому сказали? Тільки без цього слова, яке дуже люблять мексиканці...

– Ви знаєте, мабуть, я б не сказав – я б зробив. Я вважаю його своїм особистим ворогом. Це людина, яка заподіяла багато зла моїй батьківщині, моїм друзям, знайомим, яка дійсно зарвалася, його час зупинити.

– У вас є такий рядок: «Разгоні дураков, что сідят за крємльовской стєною»...

– Мені здається, доречно згадати прізвище голови Ліберально-демократичної партії Російської Федерації Володимира Вольфовича Жириновського – найяскравіший приклад тих, хто сидить за кремлівською стіною.

– Вадиме, яка з написаних вами пісень, а їх багато з'явилося за останній час, ваша улюблена? Якою піснею б ви хотіли завершити цю розмову?

– Мабуть, та, яка набрала найбільшу кількість переглядів, вона не тільки моя улюблена, а вийшло, що і люди її слухають найбільше. Це «Я скажу тєбє, Русь».

XS
SM
MD
LG