Ліза Богуцька, кримська активістка, стала одним з найпопулярніших українських блогерів завдяки своїй відкритій проукраїнській позиції. Роз'їжджаючи Кримом на своїй «вісімці», розфарбованій у кольори української вишиванки, Богуцька не соромилася вступати в політичні суперечки як з простими людьми, так і з представниками нової влади півострова. Вона описувала те, що відбувається в Криму після його анексії Росією в жанрі гострих публіцистичних нотаток у своєму фейсбуці, стала частим гостем ефірів українських телеканалів, радіостанцій, постійним автором кількох інформаційно-аналітичних сайтів.
Рано вранці 8 вересня вдома у Лізи Богуцької відбувся обшук, після якого її допитали в Центрі боротьби з екстремізмом і пригрозили кримінальним переслідуванням «за розпалювання міжнаціональної ворожнечі». Наступного дня активістка залишила півострів, побоюючись арешту, але не втрачає надії повернутися – вже в український Крим.
– Лізо, де ви перебуваєте зараз?
– Я перебуваю біля Одеси.
– Як розвивалися події 8 вересня, коли у вас будинку стався обшук?
– О пів на шосту ранку я почула, що хтось є у дворі, начебто кличуть господарів, мій пес вискочив їм назустріч, і тут я почула постріли. Я відразу зрозуміла, що це буде обшук, бо напередодні відбулися обшуки у низки керівників регіональних меджлісів (кримських татар – прим. РС). Коли я вийшла, мені тут же спросоння був зачитаний монолог про те, що я проходжу свідком у справі Мустафи Джемілєва і, як у свідка, у мене зараз буде проведений обшук на предмет наявності у мене вдома боєприпасів, наркотиків, забороненої літератури і чогось ще зовсім немислимого. Один з цих автоматників моєму чоловікові відразу сказав, що, мовляв, у мене біля хвіртки лежать гільзи. Я їм тут же запропонувала на цьому і закінчити, не входити в будинок, описати ці гільзи і пред'явити мені їх наявність біля порогу – наявність гільз, які вони самі щойно тут і розкидали, пострілявши в повітря, бо ми навіть до порогу і не підходили ще. Після цього вони ці гільзи досить швидко прибрали, принаймні, ми їх там вже не бачили. Вони сказали: «Давайте все-таки пройдемо в будинок і почнемо обшук». У результаті обшуку вони нічого не виявили і нічого не підкинули. Мабуть, мої слова про гільзи їх якось охолодили, вони хотіли щось підкинути, але робити цього не стали. Потім вони сказали, що у мене потрібно вилучити всю комп'ютерну техніку і всі носії інформації. У мене вилучили навігатори, відеореєстратори, флешки, комп'ютери, телефони. Телефони чоловіка і дітей вони, правда, потім віддали, а мій залишили собі.
Зараз я тільки вже розумію, що, як у свідка, вони у мене права вилучати техніку не мали. Після цього мене з конвоєм доправили до Центру протидії екстремізму, це виявився наш колишній УБОЗ (Управління боротьби з організованою злочинністю – прим. РС). Там вони провели допит, на якому мені сказали, що я можу вже бути підозрюваною в екстремістській діяльності та в розпалюванні міжнаціональної ворожнечі. Допит вели оперуповноважені, він тривав три години, наприкінці вже приїхав мій адвокат, який за мене вступився і сказав, щоб я нічого не підписувала. Після цього мене передали слідчому, в якого з’ясувалося, що проти мене поки що немає ніяких підозр у екстремістській діяльності, а я проходжу свідком у справі Мустафи Джемілєва і маю дати свідчення з приводу своєї присутності на зібранні кримських татар, коли ми створювали «коридор» для в'їзду Мустафи Джемілєва до Криму (ці події відбувалися 3 травня – прим. РС).
Я скористалася статтею 51 Кримінального кодексу РФ і на всі питання відповіла, що свідчити проти себе не буду. Слідчий стверджував, що у них є свідчення того, що я на свій телефон вела під час того зібрання кримських татар на кордоні фото- і відеозйомку. Після цього, а було вже близько трьох годин дня, слідчий мене відпустив, сказав, що я можу бути вільна і далі він буде спілкуватися з моїм адвокатом. Буквально через дві години я вже вирішила, що мені потрібно виїхати з Криму, тому що зараз він мене відпустив, а завтра вони переглянуть те, що вилучили, звинуватять мене в екстремістській діяльності, вигадають ще якусь терористичну діяльність, і тоді мене вже заарештують як екстремістку. Я вирішила, що краще говорити на волі, ніж мовчати в тюрмі, і вночі виїхала з Криму.
– Тобто прямих погроз на вашу адресу не було і ви просто побоялися стати свого роду заручником, як Надія Савченко чи син того ж Мустафи Джемілєва?
– Так. Я це зрозуміла так: мені дається «зелений коридор», я це повинна усвідомити і виїхати, інакше наступного дня мене заарештують.
– Ваші діти, чоловік, майно, зокрема й «машина-вишиванка», що стала вже знаменитою, – все це залишилося в Криму?
– Так, я взяла з собою джинси, куртку і все. Уже купила новий телефон, новий номер, ноутбук і вже сьогодні ввечері писатиму свої статті. Збиратися було довго, а думати треба було швидко. Діти і чоловік теж залишилися в Криму.
– Чи були у вас якісь передчуття, що події розвиватимуться для вас саме таким чином?
– Так, були, звичайно. Я якраз напередодні написала у фейсбуці статтю (про ситуацію в Маріуполі – прим. РС), і вона починалася так: «Пишу зараз про це, тому що завтра буде пізно». Увечері я якраз думала про те, що може щось статися, практично всю ніч не спала, прислухалася до шуму проїжджих машин, заснула тільки о 5 годині ранку, а о пів на шосту до мене приїхали з обшуком.
– Чи розраховуєте ви незабаром повернутися у Крим до сім'ї і чим будете займатися поки що – крім своєї публіцистичної діяльності?
Багатьом здається, що вони отримали свободу після того, як до нас прийшла Росія, але вони ще не підозрюють, що ця «свобода» відгукнеться всім
– Поки що важко сказати, я лише два дні перебуваю на волі – адже Крим зараз, по суті, це одна велика в'язниця, просто мало хто ще це розуміє. Багатьом здається, що вони отримали свободу після того, як до нас прийшла Росія, але вони ще не підозрюють, що ця «свобода» відгукнеться всім. Зараз у мене, звичайно, невеликий сумбур в голові, мені потрібно для себе самої зрозуміти, що і як я робитиму, чим я далі займатимусь, тому що, звичайно, потрібні якісь кошти для існування, потрібно працювати... Я думаю, що зможу повернутися до Криму, повернуся до Криму вже разом з Україною!
– Що ви думаєте про останні події в російсько-українському конфлікті, про мінське перемир'я, яке багато хто і в Росії, і в Україні розцінює як поразку Києва в протистоянні з Москвою?
– Ні, я взагалі не розцінюю ситуацію, що зараз відбувається, як поразку України! У будь-якій війні існують певні етапи і стадії. Є наступ, є абсолютно виправданий відступ. Відступ – це теж одна з форм ведення війни, а зараз як і раніше йде війна. Мені здається, що в результаті історія переламається, і все буде не так, як задумав Путін, не так, як задумало Міністерство оборони Російської Федерації. Все піде іншим маршрутом, іншим шляхом, просто ми зараз перебуваємо, скажімо так, на якійсь розв'язці: підеш прямо – долю знайдеш, ліворуч – до Росії прийдеш, праворуч – в Україну. Ось нам якраз праворуч!
