У Криму завжди було особливе ставлення до приїжджих. Кримчани недолюблювали жителів Росії за їхнє поблажливе ставлення до аборигенів, за «жадібність», «масковскій» акцент і молочно-білу шкіру, яка обгорає під сонцем до кольору полум'яної зорі. Українців недолюблювали фактично за те саме: скупість, акцент й певну чужорідність, притаманну жителям материка. Діставалося і білорусам, про яких у Криму ходили легенди, мовляв, приїжджають вони на відпочинок з власними запасами картоплі.
Коротше, ставлення до приїжджих у кримчан однаково насторожене і філософське: приїхали, грошей залишили, восени роз'їхалися у свої міста – і слава Богу. Жили від сезону до сезону, звично сварячи відпочивальників, які понаїхали – погано, і не приїхали – теж погано. Після анексії Криму ситуація змінилася. Спочатку, на піку істеричної пропаганди на півострові, проросійськи налаштовані жителі Криму різко відчули себе росіянами. У соціальних мережах молодь почала змінювати свої імена, тут і там з'явилися Росіяни, Русі і Русичі. Тривало це, щоправда, недовго: як і загальне захоплення георгіївськими стрічками, яке поступово в Криму зійшло нанівець, так і прояви «російськості» стали черговою віхою в новітній історії анексованого Криму.
Люди, які ще зовсім недавно мало не з квітами зустрічали туристів з Росії, називаючи їх братами і співвітчизниками, тепер без усякого жалю спостерігають за їхніми муками в черзі на поромній переправі
Поступово кримчани повернулися до свого звичного стану, який виражається в насторожено-ворожому ставленні до всіх, хто з материка. Виглядає це для стороннього спостерігача, як мінімум, дивно. Люди, які ще зовсім недавно мало не з квітами зустрічали туристів з Росії, називаючи їх братами і співвітчизниками, тепер без усякого жалю спостерігають за їхніми муками в черзі на поромній переправі.
На місцевих форумах і в соціальних мережах обговорення митарств туристів, які намагаються виїхати, найчастіше зводяться до філософського «а що вони хотіли в перехідний період?». Особливо радикальні зловтішаються: «нічого було понтуватися і їхати на машині, могли б як усі, рейсовим автобусом». Є місце і сиропно-лицемірному: «навіщо було везти сюди маленьких діточок – такий стрес, а відпочинок все одно, мабуть, і не запам'ятають».
Є й доморощені економісти, особливо багато їх у Керчі, де і розташована злощасна поромна переправа. Керчани вважають, що відносно міста претензії туристів абсолютно несправедливі, оскільки відпочивати вони їздили в Ялту, де і залишили всі свої грошики, а тепер чекають від безвинно постраждалого від навали туристів міста, що воно буде безкоштовно годувати туристів гречаною кашею, та ще й гарячий душ їм на переправі подавай.
«Нехай хоч платять нам дорожній збір, дороги тільки порозбивали, а грошей як не було, так і немає»
«Нехай хоч платять нам дорожній збір, дороги тільки порозбивали, а грошей як не було, так і немає», – резюмують керчани, не забуваючи дорікнути приїжджим росіянам тим, що замало вони допомагають Криму, який «повернувся додому», в його непростий перехідний період.
У свою чергу, туристи з Росії щиро дивуються: чому вони мають терпіти, поневіряючись протягом п'ятдесяти годин у черзі на пором без елементарних санітарно-гігієнічних умов, на краю світу, де літр молока коштує 100 рублів, а за кухлем окропу доводиться годину стояти в черзі.
Загалом, як кажуть, люди виїхали, а осад залишився. Причому залишився він як у тих, так і в інших. Кримчани, по суті, потрапили в становище, коли спочатку відмовилися від «своїх» українців, а пізніше усвідомили, що ніколи не стануть своїми для тих, кого раніше вважали «чужими» – для росіян.
І навіть не тому, що росіяни виявилися не готові прийняти в розпростерті обійми нав'язаних їм жителів анексованого півострова. Прийняття Криму з часом могло б відбутися у свідомості жителів Росії, особливо за неабиякої підтримки місцевої пропагандистської машини.
Але ось, як з'ясувалося, кримчани нікого іншого, окрім як один одного, «своїми» визнати поки так і не готові. Занадто специфічне мислення у жителів півострова, однаково насторожено ставляться до всіх прийшлих з материка.
Набагато простіше тим, хто зараз у Криму під забороною: патріоти України, як були, так і залишилися її патріотами. Їм немає потреби перелаштовувати свідомість, намагаючись навчитися ненавидіти одних і любити інших
Саме тому таким болісним для тих, хто ще вчора радісно скандував на мітингах «Ро-сі-я!», виявилося повільне протверезіння від патріотичного чаду. Як не парадоксально, набагато простіше тим, хто зараз у Криму під забороною: патріоти України, як були, так і залишилися її патріотами. Їм немає потреби перелаштовувати свідомість, намагаючись навчитися ненавидіти одних і любити інших.
Вони, «чужі серед своїх», – так і залишилися кримчанами. Незрозумілими. Переслідуваними. Але як і раніше своїми.
Леся Приморська, кримчанка
Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
