Валентина Потапова
Після того, як я залишилася без роботи, з’явилося багато вільного часу. Тому можу трохи написати. Через те, що документально підтвердити всю інформацію не можу, посилатимусь на ялтинську сороку.
Коли гуляєш спустілою Ялтою, зустрічаєш численних знайомих. Вони щось розповідають, і створюється картина життя в «зросійщеній Ялті».
Зустріч перша, у виконкомі. Вчителька української мови, одна з найкращих у місті. Отримує російський аусвайс. «Знаєш, отримую, а ось тут (прикладає руку до сонячного сплетіння) болить. Так болить, що дихати не можу. Лишилася без «годин», довелося вступати в магістратуру на російську філологію. Діти, особливо старшокласники, хотіли вивчати українську мову, але їх викликали, проводили бесіди з ними та батьками. Написали відмову. Я їх не засуджую, сама така…» (на очах сльози).
Зустріч друга, на ринку. Колишній студент і колишня колега. Запитують, як я. Відповідаю все, що думаю: про ситуацію, яка склалася в Ялті, про причини, називаю винуватців і т.д. швидко попрощалися й втекли. Стою, думаю. Згадався Гаррі Поттер, який один вимовляв уголос і’мя Волан де Морта, тоді, коли всі інші віддавали перевагу – «тому, кого не можна називати». На Гаррі я навряд чи схожа… Сумно й смішно. Занадто швидко…
Зустріч третя. Давня подружка. «Знаєш, дали учням заповнити анкети. А там питання – національність. Раніше вони писали – росіяни, а зараз – білоруси, молдавани, навіть євреї. Але найбільше – українці. Уявляєш?!» В очах радість і гордість.
Зустріч четверта. Вчителька історії. «Ти чула, директора української школи змінюють. Говорять, викликали й змусили написати заяву за власним бажанням. Шкода, але через цей випадок з українським гімном на лінійці. А взагалі будуть змінювати 80% директорів на «надійних».
Вже змінили…
Валентина Потапова, викладач, блогер з Ялти
Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
