Доступність посилання

ТОП новини

Життя в книжках


Іван Ампілогов

В України – Четверта республіка. Майдан доконав Третю, кравчуківську – всі ми так сподіваємося. Але й радянської, Другої України, поки що повно, її потрібно валити, як Леніна. Якою вона буде, Четверта? Вірю, що щасливою.

А тим часом у Криму поспіхом закінчується своя, місцева химера – «Острів Крим». Її вигадав письменник Аксьонов, а ховає його вузьколобий однофамілець – що цілком літературно, іронічно. Письменник Аксьонов колись вигадав, а перебудовна кримська інтелігенція надихнулася і вирішила, що ідеал досяжний. До драматичного березня вони все марили про шляхетних російських островитян, якими мали стати.

Я їх чимало зустрічав. Можна сказати, всі ці пани, які волали за часів оних на предмет «наш дивовижний Крим», травмовані Аксьоновим. У них є заслуги – вони, хоч і невиразно, але сформулювали деякі положення нерадянського кримського образу і донесли їх в маси. Маси слухали, але «всесоюзна здравниця» подобалася їм більше. Де хмарочоси, питали люди з маси, де жирування, як ваш Аксьонов описував. Ну ось і нічого. Залишалася образа.

А ще – Україна. Аксьонов про Україну нічого не згадував, а тому ставлення до неї в інтелігенції не виробив. Як її розуміти? Напевно, це вона в усьому і винна – Мєшкову не дала втілювати мрію, тепер і їм не дає. Все зрозуміло.

Але роман втілився в життя – несподівано, як будь-яка вільна творчість. Вийшов з сюжету в епілог, зі сторінок – на вулиці. Нагадаю, в книжці білогвардійці замучилися совістю і закликали до себе Батьківщину у вигляді малахольних радянських, в житті надії фрустрованих екскурсоводів втілилися теж, але без особливого повідомлення їм. Прокинувся – здрасті, немає хохляцької влади. Фінал сюжету, кінець оповіданню.

Жили в письменницькій фантазії, але не знали про те! А що ж тепер буде?

Але й маси вилетіли зі свого небесного совка теж, хоч ще й тішаться надіями. Вони, як їм то і належить, живуть турботами цього дня і почасти сподіваються. Іноді сподіваються ревно, захоплено, як діти. Вилетівши з совка, схотіли були іншої сутності, теж небесної – триколорної рятованої богом Росії. Відлетіла комсомольська юність, зманеврувавши, повертається в супроводі людини з органів, воцерковленої. Кошмар, де Бандера з Януковичем платять стодоларові пенсії та перекручують російську мову, в минулому.

Роману, який вдало зобразив комуністичне кримське щастя, здається, немає. Але є фотоальбоми, кінофільми. Є, зрештою, власна пам'ять. Як у Москву їздили, як мама з татом лимонад купували. Програма «Служу Радянському Союзу» для хлопчиків, журнал «Робітниця» для дівчаток. Артек знову таки. Але все це на щоденне сьогоднішнє життя не схоже.

В яку книжку помістили кримчан?

Якщо вдуматися, це амбітне письменницьке завдання – роман про сучасний Крим. Про, так би мовити, «російський», «післявесняний». Перш за все, стиль: синтаксис – простий, слова – однозначні, діалоги – короткі, енергійні. Щоб створювалася внутрішня напруженість. Щось на зразок: «Степан звично сконцентрувався, заходячи в будівлю прокуратури. Сліди колишньої державності все ще залишалися – жовто-синій колорит не скрізь вивели, древко прапора явно не змінили, тож – коричневе, соснове. Скільки разів, сидячи у своєму кріслі, він розглядав цю деревину, намагаючись втекти від невеселих дум...» і так далі.

Метод Грема Гріна або Юліана Семенова, ось що потрібне. Сюжет ламаний, але внутрішньо цілісний. Без модернізму, дешевої гри, суворо. Динамічність і психологізм. Коли герой в оточенні ворогів і нечисленних друзів. Ким би не був цей герой, він має бути саме таким, а яким ще? Хто в Криму зараз розслаблений і спокійний? Прибулий на завдання псковський контррозвідник?

Звичайно, ні, роботи непочатий край. Польський розвідник? Та ну! Журналіст «Кримської правди»? Колишній активіст «Свободи»? Колишній радник Могильова?

Але головне, звичайно ж, метафора, простий, але глибокий образ. Про що ж роман, що з якостей життя цього роман і герой повинні символізувати? Якою, зрештою, має бути назва?

Тим, хто втік із Криму, або внутрішнім фрондерам сподобається «Вигнання» або «Порожнеча». Любителям Росії – «Повернення» або «Дорога додому»; це зрозуміло, їм все ще попередній період відлучення пригадується, вони ще в дорозі. Інтелігенція, як звичайно, захоче неоднозначності, так чому б не «Біля дверей?» або «Почуй мене!», так з відчаєм. Але можна обрати напрямок універсальний, сатиричний, тоді б підійшло щось на зразок «Пригоди Аксьонових на тому й цьому світі, або Кумедні історії про тих фраєрів, які начиталися багато книжок».

Іван Ампілогов, російський письменник з Криму

Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції

XS
SM
MD
LG