Доступність посилання

ТОП новини

Кілька слів про «маленьку, але горду пташку»


Сергій Костинський

«І ось, коли вся зграя полетіла зимувати на південь, одна маленька, але горда пташка сказала: «Особисто я полечу прямо на сонце». І вона стала підніматися все вище і вище, але дуже скоро обпекла собі крила. І впала на саме дно найглибшої ущелини». Саме таку історію розповідає сьогодні кримський уряд про кримтатар, виправдовуючи відкриття сезону репресій. При цьому російська влада символічно піднімає тост за те, щоб тепер «ніхто, як би високо він не літав, ніколи не відривався б від колективу».

Найцікавіше в цій сумній історії те, що українська держава якраз та сторона, якій «пташку шкода». Але крім жалю вона поки мало що може запропонувати своєму корінному народу.

Каталізатором запуску російської репресивної машини відносно кримтатар на півострові стали декілька основоположних чинників.

Автономність кримтатар

З початку 2000-х для Росії стала традиційною політика вихолощення та маргіналізації будь-якого виду опозиційного, протестного руху, який не вбудований або не вбудовується в жорстку державну/партійну вертикаль. У цій системі немає місця впливовим, але при цьому несанкціонованим владою акторам. Ні в особі будь-яких етнічних чи соціальних груп, ні в особі якихось інститутів, ні в особі окремо взятих лідерів.

Вже тому кримськотатарський народ, як самостійна електоральна сила, і Меджліс і Курултай, що представляють його як авторитетні інститути національного самоврядування, є нонсенсом у правовому і політичному полі Росії. Ці «виступи і шорсткості» на «бездоганно гладкому» політичному ландшафті об'єктивно будуть зачищати і полірувати до блиску ФСБ, прокуратурою, Роскомнаглядом, Центром «Е» тощо.

Хворобливе ставлення російської влади до плюралізму прекрасно демонструють так звані «вибори» в так звані «Державну Раду республіки Крим» і «Законодавчі збори» Севастополя.

Всі лояльні до Кремля російські політичні партії, назви яких не містили словосполучення «Єдина Росія», виявилися статистами в процесі формування кримського парламенту. Навіть «ручна» опозиція у вигляді «КПРФ», яка спиралася на електоральну спадщину Комуністичної партії України (а це 7-19% виборців), «не змогла» подолати 5% бар'єр.

Провладна опозиційна сила, єдина, кого допустили до парламенту, – «ЛДПР» – отримала, відповідно, 5 і 2 депутатських мандати. Що дозволило говорити про формальне дотримання демократичних процедур, але фактично обрубало надії цієї партії на якісь самостійні маневри.

Тепер можна уявити, яке ставлення Кремля до кримтатар, які на виборах до Верховної Ради Криму зазвичай давали не менше 7% голосів на користь національно-демократичних сил України. До Меджлісу кримськотатарського народу, який здатний виводити на вулиці десятки тисяч людей. Або особисто до Мустафи Джемілєва і Рефата Чубарова, які, наприклад, у вересні 2010 року принципово відмовилися зустрічатися з президентом Віктором Януковичем через політичні маніпуляцій його Адміністрації.

Ксенофобія кримської влади

З першого дня анексії думка Кремля про Меджліс і його лідерів формується одіозними кримськими персонами, які збудували свої кар'єри на протиставленні слов'янського і кримськотатарського населення Криму. Сьогодні ці люди – політичні лідери, партійні функціонери, журналісти та експерти – отримали «золоту акцію» в питаннях формування державної етнонаціональної політики на кримському півострові.

Регулярний інформаційно-аналітичний контент з Криму містить меседжі про політичну «неблагонадійність» кримтатар, про відсутність у Меджлісу і Курултаю кримськотатарського народу будь-якої значущої соціальної підтримки, про політичну розрізненість самого народу, про «екстремістський» характері кримського ісламу.

Саме ці «ініціативи знизу» спалюють останні мости між російською владою та кримськотатарською політичною елітою, що представляє корінний народ Криму, які могли бути використані для вирішення соціально-економічних проблем кримтатар поза політичним контекстом.

Силовий сценарій. Не зумівши за допомоги делегатів з Татарстану «купити» кримськотатарських лідерів, російські силовики зробили ставку на повну «деполітизацію» народу.

Ця стратегія має на увазі фізичне витіснення ключових кримськотатарських лідерів зі сфери національної політики. Одночасно з цим на політичну орбіту виводяться абсолютно керовані політичні постаті. Опозиційні до Меджлісу або просто лояльні до Кремля, вони кооптуються у виконавчу вертикаль та представницькі органи кримської влади.

Вбудовування кримськотатарського інституційного середовища в російську політичну систему здійснюється через залякування (проведення обшуків), виселення із займаних будівель і, одночасно з цим, формування нових і переформатування старих органів національного та релігійного самоврядування.

Взяти під контроль духовне життя кримських мусульман покликаний Таврійський муфтіят. Цей орган вже здійснює наступ на позиції Духовного управління мусульман Криму.

У політичному ж просторі готується проведення виборів у паралельний «Курултай» і, відповідно, формування паралельного виконавчого органу – «Меджлісу».

Легітимність нових лідерів і нової інституційної системи планується забезпечувати за вже перевіреною в усіх російських республіках схемою: «лояльність в обмін на нафтодолари».

Кримським татарам пропонується довіритися російському уряду. Повірити в те, що всі його питання соціально-економічного облаштування, нарешті, будуть вирішені. При цьому ціна питання гранично проста – стати «як усі», стати частиною безмовного «кримського народу». Забути про Декларацію про національний суверенітет. Забути про свої політичні домагання: про статус корінного народу, про право на самовизначення, про право на автономію та самоврядування.

Українська позиція

Яку позицію в нинішній ситуації, що змушує кримтатар займатися відтворенням національно-визвольного руху, повинні зайняти Верховна Рада і Кабінет міністрів України?

По-перше, українська держава зобов'язана ініціювати процес з розробки стратегії деокупації та реінтеграції півострова. Ця стратегія включає повне відновлення прав кримтатар та створення умов для повноцінного розвитку росіян, українців та інших етнічних груп, представлених на території автономії.

По-друге, забезпечити захист прав внутрішньо переміщених осіб, кількість яких сьогодні перевищила 18 тис. Частка кримтатар у цій групі становить понад 40%.

По-третє, спираючись на дипломатичні важелі та міжнародні судові механізми, забезпечити захист індивідуальних і колективних прав громадян України, які живуть у Криму.

По-четверте, включити кримтатар в особі Меджлісу та Уповноваженого у справах кримськотатарського народу в процес формування державної і, зокрема, кадрової політики щодо Криму.

Унікальний аспект. Останній пункт вимагає окремого роз'яснення. У березні Верховна Рада оголосила про свою підтримку Декларації ООН про права корінних народів, визнала кримтатар корінним народом України, а Меджліс – повноважним органом кримськотатарського народу.

При цьому парламент доручив Кабінету міністрів розробити практичні механізми взаємодії між органами виконавчої влади України та Меджлісом.

Про правомірність такого рішення говорить представницький характер Курултаю, виконавчим органом якого є Меджліс.

Торік, в останніх виборах делегатів Курултаю взяли участь 90,1 тис. кримтатар або 50,49% виборців. Як підсумок,ув національний представницький орган пройшли шість політичних організацій і блоків. Згідно зі звітом Кримського відділення Комітету виборців України, «вибори делегатів Курултаю кримськотатарського народу в більшості округів пройшли без суттєвих порушень».

Аналогічним рівнем підтримки та залученості населення за всі 23 роки не може похвалитися жодна суспільно-політична організація Криму, тоді як йдеться не про окрему організацію, а про унікальну систему органів національного самоврядування окремо взятого народу.

Реалізація кадрової політики щодо Криму за участі Меджлісу категорично важлива, оскільки захищає корінний народ Криму від можливих кадрових маніпуляцій і, відповідно, забезпечує артикуляцію та агрегування його інтересів системою української влади.

Наприклад, у 2010-2014 роках, які характеризувалися тотальною концентрацією влади в руках Партії регіонів, кримська влада відпрацювала прийом, що відтинає кримців від сфери ухвалення рішень.

Цей прийом також взяла на озброєння і окупаційна влада. Він полягає у призначенні на ті чи інші посади в органах республіканської влади лояльних кримтатар. Що формально демонструє присутність кримців в системі влади, але при цьому звільняє останніх від будь-яких політичних зобов'язань перед співвітчизниками.

Українська держава, враховуючи свій попередній негативний «кримський досвід», а також досвід політичного маніпулювання, який застосовується окупаційною владою, має можливість нарешті продемонструвати нові підходи щодо вирішення проблем Криму і забезпечення колективних прав і свобод свого «маленького, але гордого» корінного народу. У цих підходах – запорука швидкого і безболісного повернення кримського півострова додому.

Сергій Костинський, кримський політичний консультант

У тексті використовуються авторські терміни

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

XS
SM
MD
LG