Я вже писала, у мене зараз багато часу. Тривала викладацька діяльність: вивчення наукової літератури, підготовка лекцій і т.і., дає про себе знати. Розмірковуючи над ситуацією, в яку я потрапила, і не тільки я, напрошується, перше, аналіз ситуації і, друге, висновки.
Отже, перше: я без роботи, бо не змогла зрадити свою країну, я не можу знайти роботу в Криму, тому що «інша країна» боїться мого впливу на молоде покоління.
Я не можу виїхати з Криму, бо немає грошей на переїзд. Чому немає грошей? Тому що не брала хабарів, як викладач ВНЗ читала навіть не 900 годин, 1100-1200, що не давало мені можливості не тільки підробити, але й просто повноцінно виспатися. Тобто, зрозуміло? Я чесний викладач! Влітку я не здавала квартиру, не підробляла в туристичному бізнесі, а підвищувала свій освітній рівень (кількість сертифікатів зашкалює).
У вихідні займалася громадською діяльністю, формувала те саме громадянське суспільство, за «розбудову» якого величезна кількість чиновників отримували звання, медалі і навіть ордени. Тільки вони сьогодні зрадили, а я і мої «учні» продовжують боротися. Але! У тих все добре, а у мене все погано!
Чи все правильно я робила? Думаю, так! Чи все правильно робить, відносно таких як я, моя країна? Думаю, ні!
Мені 52 роки, я народилася в Криму, моє свідоцтво про народження написане українською мовою, я 35 років працювала, справно платила податки і УРСР, й незалежній Україні. Я платила податки на армію, на міліцію, на державних чиновників, на освіту, на охорону здоров'я тощо. Чому мене країна кидає?!
Скажіть, що запропонували кримчанам, яких, як кріпаків, здали новому «панові»? Мені 52 роки, я народилася в Криму, моє свідоцтво про народження написане українською мовою, я 35 років працювала, справно платила податки і УРСР, й незалежній Україні. Я платила податки на армію, на міліцію, на державних чиновників, на освіту, на охорону здоров'я тощо.
Чому я сьогодні маю опинитися без засобів до існування, без можливості розпорядитися своєю власністю (квартира, машина), і, головне, без правової допомоги?! Чому я сьогодні маю бути в ролі прохача, ще раз повторюю, я НІКОЛИ не ухилялася від податків. Що зроблено для захисту таких, як я в Криму?! «Беріть паспорти Росії, ми вас пробачимо!». А я не хочу пробачення, я не зраджувала!
Ми півроку чекали законів, правової допомоги від нашої країни, і що? Дочекалися! Закон України «Про створення вільної економічної зони Криму...»! Де, по суті, визнали анексію Криму!
Ось сиджу і думаю: «А на фіга козі баян, вона і так весела». Чи є в цьому законі стаття, що гарантує мені право власності, не знайшла (а у мене, на секундочку, правовстановлюючі документи України). Чи готова держава компенсувати мені моє право власності? Чи не хочуть розумні депутати викупити у мене моє майно або надати рівноцінне на материковій Україні? У мене багато пропозицій! Але висновок один – центральна влада бачить у Криму територію і не бачить ЛЮДЕЙ!
Мені, по суті, більше нічого втрачати після цього закону. Тому, як в тій рекламі – тоді ми йдемо до вас!
Валентина Потапова, викладач, громадянська активістка і блогер з Ялти
Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
