Доступність посилання

ТОП новини

Міжетнічний конфлікт у Криму. Кавказький сценарій?


Сергій Костинський

Окупація Криму Російською Федерацією знищила інститут посередництва, залишивши нечисленний кримськотатарський народ один на один з владою, що складається з проросійськи налаштованих російських націоналістів і політичних пристосуванців

«Днями билися з татарами», – каже Олександр, мій хороший знайомий, в роздягальні спортивного клубу, пояснюючи привезені зі Старого Криму гематоми. Потім повертається і дружньо махає одному з наших товаришів, які щойно прибули на тренування: «Привіт, Ісмаїл!»...

Цей суто кримський побутовий «анекдот» річної давності, відображає всю суть латентного міжетнічного конфлікту на півострові, який всі 23 роки підігрівався місцевою владою та нечисленними «росіянами» радикалами, а сьогодні планомірно доводиться до стадії кипіння російськими силовиками.

Україна. Від конфлікту до співпраці

У Криму багато жителів півострова боялися і недолюблювали кримтатар від самого початку репатріації. Спершу, бо місцева «совкова» влада вела пропаганду про те, що, повертаючись з місць депортації, «татари будуть різати руських».

Цю дешевку, яка лякала «руських» (а під цю категорію в Узбекистані і Казахстані підпадали, зокрема, і кримтатари), наприкінці 80-х – початку 90-х, здається, можна було почути практично скрізь, у будь-якій радянській чи пострадянській республіці. «Руським» «погрожували» практично всі корінні етноси СРСР. Не був винятком і кримський півострів.

Більшість кримчан-переселенців упродовж кількох поколінь після депортації кримтатар не мали досвіду життя у повноцінному поліетнічному і поліконфесійному середовищі

І ця пропагандистська фальшивка працювала, навіть не один рік. Ще б, більшість кримчан-переселенців упродовж кількох поколінь після депортації кримтатар не мали досвіду життя у повноцінному поліетнічному і поліконфесійному середовищі.

На тлі чуток і пропаганди все чуже легко збудувало первісні страхи. В результаті, ксенофобія поступово проникала з високих кабінетів у ЗМІ, сім'ї, школи та вищі навчальні заклади.

Хоча серед вкорінених кримчан пенсійного віку, зокрема, з Бахчисараю, доводилося зустрічати росіян і українців, які з дитинства не просто приймали, але розуміли і навіть більш-менш говорили кримськотатарською мовою. Позначалося полікультурне середовище, в якому вони виросли до депортації кримтатар.

«Кримськотатарська тема», аж до місцевих виборів 2010 року, перетворилася на головний фактор мобілізації проросійського і пострадянського електорату, головну політичну «страшилку»

Потім «кримськотатарська тема», аж до місцевих виборів 2010 року, перетворилася на головний фактор мобілізації проросійського і пострадянського електорату, головну політичну «страшилку». Кримтатар звинувачували в пособництві фашистам у часи Другої світової війни, в релігійному екстремізмі, політичному радикалізмі, в дискримінації «російського населення», зокрема, в «земельному питанні», в отриманні невиправданих преференцій від влади. Меджліс іменувався не інакше як «ОЗУ» і «незаконною організацією», а його прихильники – «меджлісівцями».

До слова про самозахоплення. На цю форму протесту кримтатар штовхнули подвійні стандарти місцевої влади, які, з одного боку, заохочували масові самозахоплення землі численними юридичними особами, і, з іншого, блокували виділення землі під індивідуальне житлове будівництво. Тим не менше, кожна хвиля самозахоплень землі – на початку 90-х, початку 2000-х – вдихала нове життя в старі міфи і штампи. Громадянська активність кримтатар із захисту своїх прав трактувалася владою і радикалами як наступ на права «руських», що надавало міжетнічному конфлікту його колишню гостроту.

Вибори 2004 року, на яких більшість кримчан підтримали Партію регіонів та її лідера – Віктора Януковича, тоді як більшість кримтатар – «помаранчеві» сили на чолі з Віктором Ющенком, ще сильніше політизували міжнаціональні стосунки на півострові. Ця подія остаточно закріпила вододіл по лінії «політичні росіяни»/«політичні українці», а також по лінії «спадкоємці СРСР»/«європейці».

Вже до кінця 2000-х вплив горезвісної «кримськотатарської карти» збіднів настільки, що маргінальні проросійські партії виявилися фактично єдиними, хто все ще користувався нею на виборах

Але вже до кінця 2000-х вплив горезвісної «кримськотатарської карти» збіднів настільки, що маргінальні проросійські партії виявилися фактично єдиними, хто все ще користувався нею на виборах. Останні ніколи не відрізнялися особливою винахідливістю, їм завжди було складно запропонувати своїм виборцям що-небудь ще крім «кривавих бандерівців» і «зрадників-татар».

Потрібно відзначити, що всі 23 роки представники «російської» радикальної політичної та інтелектуальної еліти таврували «бандерівців» і «меджлісівців» з тим жаром і тією особливою пристрастю, яку не купиш ні за які російські гроші. Вони це робили не тільки в публічній і професійних сферах діяльності, але і в побуті.

Тим не менш, в недалекому 2010-му «кримськотатарська карта» російського націоналізму була бита. Останній флагман російського націоналізму в Криму – «Руська єдність» на чолі з Сергієм Аксьоновим – на виборах до Верховної Ради АРК ледь вимолила у кримських лідерів Партії регіонів 4% голосів, що дозволяли «РЕ» потрапити до парламенту.

Для порівняння, на цих же виборах, Народний Рух України, підтриманий Меджлісом, отримав 7% голосів. При тому, що частка росіян у Криму становить 58,5%, тоді як кримтатар – 13%.

З роками російськомовне населення Криму, в цілому, втомилося боятися етнічної і релігійної «інакшості» кримтатар. Латентний конфлікт почав переходити в співпрацю

З роками російськомовне населення Криму, в цілому, втомилося боятися етнічної і релігійної «інакшості» кримтатар. Їх громадянська, політична активність і мобільність вже не вважалися чимось незвичайним. Ослабла віра в ксенофобські міфи, які вже набили оскому. Істотно скоротилася читацька аудиторія радикальних проросійських ЗМІ. Латентний конфлікт почав переходити в співпрацю.

В 2000-х кримські слов'яни стали переймати практики кримтатар з відстоювання своїх громадянських прав, які в недавньому минулому викликали лише роздратування. Поряд з кримськотатарськими «самозахопленнями» з часом з'явилися «слов'янські» і «змішані» захоплення. Жителі кримських сіл стали періодично перекривати дороги і траси на захист своїх інтересів, копіюючи правозахисну практику своїх сусідів-кримтатар.

Ще на початку 90-х на побутовому рівні між «слов'янами» та кримтатарами, всупереч проросійській пропаганді, почали складатися добросусідські, приятельські і дружні міжособистісні стосунки. В 2000-х намітилося активне зростання кількості змішаних шлюбів. Кілька років тому кримськотатарські експерти оцінили їх частку в третину від кількості всіх шлюбів кримтатар.

Згідно з публічними відомостями Програми Розвитку ООН, в 2012 році в Криму спостерігалося покращення стану міжетнічних і міжрелігійних стосунків.

Порівняно з попереднім роком, частка респондентів, які оцінювали міжетнічні стосунки як «нормальні» і «хороші», виросла на 8% (до 87%). Аналогічні оцінки якості розвитку міжрелігійних відносин збільшилися на 6% (до 84,5%).

Питома вага тих, хто вважав, що напруженість, яка існувала між різними конфесіями, може привести до конфлікту між їх представниками, скоротилася до 5,8%. Також до 5,1% скоротилася частка респондентів, на думку яких стабільності в регіоні загрожує радикалізація релігій.

Звичайно, і в кінці 2000-х часто можна було почути: «Кримських татар я не люблю, але, от, ти, Ельнара, Наріман, Сефа або Едем, – інший, ти – хороша людина». Але це вже сприймалося як якась інерція мислення, як благодурість, підсилена пропагандою проросійських кримських ЗМІ. Досить рідкісними, в порівнянні з 90-ми, стали вимоги роботодавців до кадрових агентств не надсилати до них здобувачів з числа кримтатар.

Ксенофобія відносно кримськотатарського народу локалізувалася серед «російськомовних» кримчан у віці 50+ років з низькою соціальною мобільністю, серед нечисленних політичних радикалів і, зокрема, «казаків», а також в деяких регіональних анклавах на Південному березі Криму, де завжди домінували етнічні росіяни, і куди свого часу не пустили селитися кримтатар.

Росія. Від співпраці – до конфлікту

Ксенофобія місцевої влади стосовно кримтатар погано чи добре, але стримувалася Києвом. Центр багато років виступав своєрідним арбітром між проросійськи налаштованою політичною елітою «слов'ян» і Меджлісом кримськотатарського народу.

Окупація Криму Російською Федерацією знищила інститут посередництва, залишивши нечисленний кримськотатарський народ один на один з владою, що складається з проросійськи налаштованих російських націоналістів і політичних пристосуванців

Окупація Криму Російською Федерацією знищила інститут посередництва, залишивши нечисленний кримськотатарський народ один на один з владою, що складається з проросійськи налаштованих російських націоналістів і політичних пристосуванців. Серед останніх деякі до цього часу встигли не тільки побувати в усіх політичних таборах, а й отримати статус «заслужених» або навіть «героїв» України.

Посилив ситуацію і одноканальний формат комунікації між регіоном і Кремлем, замкнутий на кримських бенефіціарів анексії. Російський Центр отримує інформацію про ситуацію в Криму від політичних лідерів та експертів, які ніколи не соромилися своїх ксенофобських поглядів, не приховували своєї «кримтатарофобії». З причини цього, однобоке, і тому неадекватне висвітлення кримських реалій посилює репресивну політику російської влади стосовно кримтатар і, взагалі, до всіх «політичних українців» (українців за цивільною, а не етнічною приналежністю).

Ще одним серйозним негативним чинником, що підриває стійкість міжетнічних і міжконфесійних стосунків на півострові, стало створення на базі російських націоналістичних організацій «кримського казацтва» – «кримської самооборони».

«Самооборона», яка по суті є одночасно аналогією і гітлерівських штурмових загонів, і кримських ОЗУ 90-х років, ніяк не вписується в правове поле Російської Федерації

Ця радикальна мілітаризована структура, яка підкоряється безпосередньо так званому «голові Республіки Крим» Сергію Аксьонову, з одного боку, навчає і поставляє бойовиків в терористичні організації, що ведуть бойові дії на Сході України. З іншого, здійснює пресинг українських активістів і незалежних ЗМІ, а також бере участь в рейдерських захопленнях державних активів, активів комерційних підприємств і приватного майна громадян.

Характерно, що «самооборона», яка по суті є одночасно аналогією і гітлерівських штурмових загонів, і кримських ОЗУ 90-х років, ніяк не вписується в правове поле Російської Федерації. Не вписується в нього і «сіра схема» фінансування цієї структури, яка описується такими кримінальними поняттями, як «общак», «здирство» і «кришування».

В результаті, анексія Криму не тільки відкрила півострів для діяльності російських спецслужб і силових структур, але також розв'язала руки «кримській владі» і контрольованій нею «кримській самообороні».

Політична зачистка Криму набула рис зведення національних рахунків місцевими проросійськими елітами з кримськотатарським народом і «політичними українцями», інформаційним і політичним пресингом яких вони займалися всі попередні 23 роки.

Переслідувань, психологічного тиску, обшуків, викрадень, застосування катувань, незаконного засудження за статтею «екстремізм» і навіть вбивств досі зазнають українські та кримськотатарські активісти

Переслідувань, психологічного тиску, обшуків, викрадень, застосування катувань, незаконного засудження за статтею «екстремізм» і навіть вбивств досі зазнають українські та кримськотатарські активісти, а також громадяни, які не мають прямого відношення до політичної чи громадської діяльності. Невинне використання в побуті української або кримськотатарської мови стає причиною фізичного насильства, викрадень і навіть вбивств.

Новина останніх днів, озвучена журналістом Османом Пашаєвим – ФСБ з'ясовує особи студентів Кримського індустріально-педагогічного інституту, які співали гімн України під час відвідин навчального закладу Володимиром Константиновим.

Крім цього пресингу піддаються інститути, які виконують об'єднавчу функцію для кримців – корінного народу Криму, і українців, і сприяють реалізації останніми своїх етнічних і релігійних прав: громади Української греко-католицької церкви, УПЦ Київського Патріархату, Духовне управління мусульман Криму, Меджліс і Курултай кримськотатарського народу, Кримськотатарська бібліотека ім. Ісмаїла Гаспринського.

З Криму не тільки витісняються незалежні ЗМІ, що піднімають питання про систематичне порушення громадянських, етнічних і релігійних прав кримчан, але також вилучається і знищується через публічне спалення (!) мусульманська релігійна, українська художня і педагогічна література.

Російська держава не тільки не помічає, але і заохочує національну розправу над кримтатарами і українцями

Таким чином, на півострові знищується релігійна, етнічна і політична суб'єктність кримтатар і етнічних українців. Все, що нагадує про етнічну та релігійну приналежність, політичні домагання «неросійського» населення півострова.

У той же час російська держава не тільки не помічає, але і заохочує національну розправу над кримтатарами і українцями. Згідно з поправками в конституційний закон про приєднання Криму, ініційованими «Держрадою», всі дії кримської влади з 27 лютого 2014 року до 1 січня 2015 року оголошуються законними. Крім того дії «народних ополченців», «дружинників» та «інших осіб», які «охороняли громадський порядок», мають вважатися «виконаними в стані крайньої необхідності».

Кінцевими цілями терору, який став природною частиною суспільно-політичного життя півострова, виступають придушення протестного потенціалу кримтатар і «політичних українців», примушування їх до масової співпраці з окупаційною владою і формування лояльності до Росії та російської влади, закріплення в суспільній усвідомлення досягнутого статус-кво.

Ці цілі реалізуються через ліквідацію і витіснення цивільних активістів, суспільно-політичних лідерів та незалежних журналістів з території Криму. Залякуючи, викрадаючи і вбиваючи одних інакомислячих, російські силовики і використовувана ними «кримська самооборона» створюють умови для добровільної внутрішньої чи реальної еміграції інших.

Найнебезпечніше в цій діяльності – російські спецслужби свідомо дестабілізують міжетнічні та міжрелігійні стосунки в Криму.

Створюється враження, що робиться ставка на керований конфлікт, який дозволить виявити найбільш небезпечних для системи національних лідерів, неформальних мережевих активістів і патріотів. При цьому відкрита фаза конфлікту стане приводом для проведення КТО – контртерористичних операцій, спрямованих на фізичне знищення не лише окремих людей, але також їх сімей, їх кола спілкування.

У Криму свідомо чи неусвідомлено нарощується база для реалізації кавказького сценарію з контролю територій та слабкокерованих етнічних громад через терор

Тобто, в Криму свідомо чи неусвідомлено нарощується база для реалізації кавказького сценарію з контролю територій та слабкокерованих етнічних громад через терор.

Протягом останніх двадцяти трьох років кримські експерти хвалилися тим, що півострів гідно пройшов епоху міжетнічних конфліктів. Коли «палали» Балкани і Кавказ, в Криму панували мир і стабільність. Останні півроку Кремль, взявши на озброєння ксенофобію представників «кримської влади» і радикальні настрої маргіналів, веде півострів від спорадичних злочинів проти кримтатар і українців до керованого міжетнічного конфлікту.

Те, що соціокультурна більшість «російськомовних» в особі своєї політичної еліти сприймає як боротьбу з кримтатарами за безроздільне розпорядження Кримом, насправді є реалізацією класичного плану російської влади «Розділяй, руйнуй і володарюй».

Кінцевою стадією реалізації цього плану може стати проходження точки неповернення, коли мир, співпраця, дружні і навіть сімейні стосунки між кримтатарами і «слов'янами» Криму будуть неможливими в принципі.

З цього моменту півострів з території, де панує беззаконня і систематично порушуються права і свободи кримчан – громадян України, перетвориться на частину «кавказького поясу» – з регулярними терактами, зачистками і КТО.

Хто може зірвати цей сценарій?

Кримтатари.

Їхнє терпіння і схильність до ненасильницьких форм опору режиму, національні традиції якого беруть початок з часів СРСР. Українська держава та вітчизняні медіа, які системно висвітлюють і фіксуючі будь-які порушення прав кримців і кримчан у Криму, які лобіюють відповідну реакцію міжнародної громадськості. ООН і ОБСЄ, які мають усі ресурси для моніторингу та підтримки свободи слова, що в перспективі дозволить забезпечити торжество міжнародного права на кримському півострові.

Сергій Костинський, кримський політичний експерт

У тексті використовуються авторські терміни

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

XS
SM
MD
LG