Євген Аронов
Анексія Криму і «гібридна» війна, яку Росія веде на сході України – події великої геополітичної значущості. Не дивно, що завдяки їм різко підвищився інтерес західної і, зокрема, американської преси до всього російського. Це стосується різних аспектів політики Кремля – внутрішньої, зовнішньої, військової.
Командувач військово-морськими силами НАТО віце-адмірал Пітер Хадсон вважає те, що відбувається в Криму та на сході України, досить тривожним, і рекомендує Північноатлантичному союзу повернутися до практики великих і координованих навчань ВМС країн-учасниць, які не проводяться вже 10-15 років. А також доукомплектувати до повної норми мирного часу авіаносні з'єднання та ескадри сторожових кораблів, оснащені нині тільки наполовину.
Масштабні навчання НАТО відновить вже в майбутньому році. У вересні в Чорному морі пройшли невеликі маневри кораблів НАТО і України, а 10-го жовтня на підтвердження того, що присутність НАТО на цій акваторії не є явищем швидкоплинним, в Чорне море увійшов американський есмінець Cole. Коментує аналітик Американської ради із зовнішньої політики Стівен Бланк:
Польща і країни Балтії на півночі вже давно говорять про збільшену військово-морську загрозу з боку Росії
– Стратегічний аналіз показує, що Росія може проектувати свою військово-морську міць не тільки в акваторіях Чорного та Балтійського морів, а й у Середземномор'ї, де в неї є доступ до бази Тартус в Сирії, і на Адріатиці через чорногорський порт Бар. НАТО аж ніяк не виключає сценаріїв із захопленням Росією Одеси та Маріуполя, що дозволить їй, серед іншого, з'єднати свій протекторат у Придністров'ї з Кримом і південно-східною Україною. На Балтиці ми бачимо, що російські підводні човни знову порушують водні кордони Швеції, а російські літаки – її повітряний простір. У цей же час російські кораблі чинять перешкоди фінським дослідницьким судам. У Калінінградській області через кілька місяців будуть розгорнуті нові ракетні комплекси, які можуть бути застосовані під час військових дій на суші і в повітрі, а також на морі. Російський військовий бюджет на 2015 рік обіцяє бути рекордним. Болгарія і Румунія на півдні, Польща і країни Балтії на півночі вже давно говорять про збільшену військово-морську загрозу з боку Росії. Я не бачу нічого дивного в тому, що в ситуації, що створилася, про необхідність вжити запобіжні заходи заговорив і головний натівський адмірал.
Одночасно зі зростаючою конфронтацією Росії із зовнішнім світом Кремль посилює конфронтацію з ліберальними колами всередині країни. «Тільки от за туманом війни в Україні ми не побачили найсильнішого повороту гайкового ключа у внутрішній політиці», – скаржиться відомий політичний коментатор Бен Джуда, виступаючи в популярному онлайновому виданні Politico. Продовжує Стівен Бланк:
Крим для Путіна був як Аустерліц для Наполеона або падіння Парижа для Гітлера
– Я не думаю, що Україна – це димова завіса або туман. Для мене Україна стала одночасно симптомом і каталізатором внутрішньополітичних процесів у Росії, які почалися відразу після приходу Путіна до влади. Але Джуда посилається на колишнього міністра закордонних справ Польщі Радека Сікорського і колишнього міністра закордонних справ Швеції Карла Більдта, які переконали його, що анексія Криму не просто прискорила, а трансформувала ситуацію всередині Росії. Що Крим для Путіна був як Аустерліц для Наполеона або падіння Парижа для Гітлера; що після Криму в Росії відбулася остаточна централізація влади в одних руках.
Хай там як, Джуда правий в тому, що Росія повертається до імперської політики, що отримала потужний емоційний заряд від підтримки переважної більшості народу, і на повну котушку реанімує всі атавізми радянської епохи. Ліберальні економісти в уряді і навіть лояльні олігархи, так звана «шоста колона», більш не в честі; коло радників президента звузилося до одних силовиків. Губернатори озлоблені на центр, який обсипає ресурсами військових на шкоду регіональним бюджетам. Чиновники і великі бізнесмени бояться обговорювати делікатні питання через смартфони і перебувають в похмурому очікуванні хвилі звільнень, чисток і арештів, а також введення режиму виїзних віз.
Якщо Росія хоче почуватися в безпеці, вона не повинна зберігати імперію
З опозицією, мабуть, покінчено: її лідери або втекли за кордон, або перебувають тією чи іншою мірою у вимушеній ізоляції від суспільства: під домашнім арештом або в тюрмі. Гірше того, деякі видні діячі опозиції декларують цілком собі імперські погляди, забуваючи, що Росія не може одночасно мати імперію і ліберальний лад. Не знаю, як в минулому, а в сучасному світі такий звір не виживе. Скажу більше: якщо Росія хоче почуватися в безпеці, вона не повинна зберігати імперію. Анексувавши ж Крим, Кремль визнав, що не в змозі керувати ніякою іншою Росії, окрім як імперською.
– «Захід недооцінив силу імперського реваншизму в Росії і допустив через це серйозні помилки». Такий лейтмотив статті оглядача «Вашингтон Пост» Енн Епплбаум. Ви поділяєте цю точку зору?
Росія до 1992 року не була великою державою ні демографічно, ні економічно, ні у військовому відношенні
– Я повністю з нею згоден, але про серйозні помилки трохи пізніше. Епплбаум також пише, що російська пропаганда вигадала міф про приниження, яких Росія нібито зазнавала з боку Заходу упродовж 90-х, і я поділяю її оцінку. Ніякого приниження, якраз навпаки: за Росією було збережене місце СРСР в Раді Безпеки ООН; Захід наполіг на передачі їй всієї ядерної зброї, розміщеної на території інших радянських республік; і Клінтон, і Буш-молодший ставилися до Росії як до наддержави і демонстративно включили її в «Велику вісімку». Права Епплбаум і в тому, що ніхто на Заході не обіцяв Москві не пересувати НАТО на схід; це ще одна вигадка російської пропаганди. Буш-старший не хотів розширення НАТО, і в 1992 році навіть відмовив Польщі в її заявці, але це зовсім інше питання. Захід дотримав своєї обіцянки не створювати постійних баз на території нових країн-членів альянсу і не розгортати там ядерної зброї; до 2013 року не проводилися на сході і великі маневри НАТО.
Навіщо ж Захід прикидався, що Росія – це демократія
А тепер про серйозні помилки, про які говорить Епплбаум. Вони діаметрально протилежні тим, які інкримінує нам Москва. Росія до 1992 року не була великою державою ні демографічно, ні економічно, ні у військовому відношенні. Чому тоді Захід не трансформував Раду Безпеки ООН і не віддав місце Росії в ній Японії, Індії або Бразилії? Росія не пішла європейським шляхом розвитку. Її сусіди в Східній Європі розуміли це ще на початку 90-их. Навіщо ж Захід прикидався, що Росія – це демократія, і планомірно знижував свої військові витрати? Чому ми не створили бази НАТО на сході ще десять років тому, хоча країни регіону попереджали нас про сильні реваншистські настрої в Росії і вимагали прийняти їх в організацію? Німеччина їх підтримала тому, що теж побоювалася Росії і не хотіла більше бути прифронтовою державою.
Нинішня нестабільність на сході континенту – це не наслідок неповаги Заходу до Росії, а недооцінки ним живучості імперських амбіцій, від яких не хотіла відмовлятися жодна політична сила в Росії упродовж всієї її історії. Політика стримування не агресивна, говорить автор. Тільки держава, що визначає, що слабкі зобов'язані виконувати волю сильних, може розцінювати небажання підкорятися її диктату як агресію. Я не прихильниця гегемонізму, констатує Епплбаум, але я б хотіла, щоб США в 90-ті поводили себе в Європі хоча б трошки як гегемон. Та й сам Єльцин, згадаємо, будучи у Варшаві, сказав, що у Польщі є повне право вступати в НАТО.
